87. Номенклатура функцій держави . Функції держави і державні послуги.

З самого початку свого виникнення держава, як політична форма людського соціуму, виступає суб'єктом управління суспільними справами. її управлінське (функціональне) призна­чення полягає в тому, що, здійснюючи вплив на суспільні процеси в різних сферах життя, вона долає суперечності між інтересами різних соціальних груп і таким чином забезпечує нормальний розвиток суспільства. Цей вплив здійснюється завдяки різним ви­дам діяльності держави, основні з яких у теорії держави і права мають назву функцій.

Отже, функції держави — це основні напрямки її діяльності, які виражають її сутність і соціальне призначення в галузі управ­ління справами суспільства. Вираження у функціях держави її .сутності — найбільш глибинного і усталеного в ній — показує, за­ради чого вона існує, інтересам яких соціальних груп, політичних сил служить. З'ясувати це означає встановити, якою мірою її во­ля і зусилля спрямовані на задоволення потреб і інтересів усього суспільства, а якою — певної панівної еліти.

Відображення у функціях держави її соціального призначен­ня є проявом їх обумовленості потребами розвитку суспільства. Держава існує заради здійснення певних функцій, у цьому поля­гає її соціальне призначення. Вади в їх виконанні ведуть до ви­никнення негативних наслідків у суспільному житті.

Кожна функція держави має свій зміст і об'єкти впливу.

Зміст становить множина однорідних доцільних постійних дій, через які держава здійснює вплив на конкретні сфери суспільного життя і через які розкривається її соціальне призна­чення. З'ясування змісту функцій дає відповідь на питання: що робить держава; які цілі переслідує; які завдання вирішує вона на певному етапі її розвитку. В сукупності функції дають уявлення про державу з точки зору її динаміки, тобто як вона живе, діє, розвивається, змінюється.

Об'єктом функції є певна сфера суспільних відносин (еко­номіка, політика, культура та ін.), на яку спрямований державний вплив. Об'єкт є критерієм розмежування функцій держави.

Функціям держави притаманна низка ознак.

1. Вони є основними соціально значущими напрямками її внутрішньої або зовнішньої діяльності. Поняття «основний на­прямок діяльності дозволяє виокремити функції із множини різних проявів державної діяльності як найбільш широкі і за­гальні за обсягом. Функціями визнаються такі напрямки діяль­ності, які мають своїм об'єктом широке коло схожих суспільних відносин в окремих сферах соціального життя (політика, еко­номіка, культура, соціальна сфера, екологія та ін.); є комплексни­ми за своїм змістом і структурою; являють собою один із вирі­шальних напрямків впливу держави на суспільні відносини всере­дині країни або за її межами; здійснюються всіма або багатьма ланками державного апарату.

2. У функціях держави знаходить свій вираз і конкретизацію її історична сутність і соціальне призначення. Зміна сутності й соціального призначення закономірно відбиваються на змісті її діяльності, оскільки функції є найбільш «чутливими» до сутнісних змін.

3. У функціях держави різних типів проявляються й об'єктивізуються притаманні їм особливості й закономірності розвитку, динаміка соціально-економічних, політичних і духовних перетворень у житті суспільства. Зокрема, саме цим обумовлюється змінафункцій сучасної української держави, які кардинально модифіковані порівняно з попередніми періодами їх розвитку в складі Союзу РСР.

4.Функції держави — це стійка, усталена предметна діяль­ність, що означає їх постійний характер на довгому періоді існу­вання держави.

5. Реалізація функцій здійснюється притаманними їм метода­ми і в притаманних їм формах залежно від змісту окремих функцій, конкретики завдань, які вирішуються державою на пев­них етапах розвитку суспільства. Характерним для форм і ме­тодів здійснення функцій держави є їх здатність змінюватися, тоді як головні напрямки діяльності держави залишаються постійними. Так, наприклад, нині на зміну командно-адміністра­тивним методам здійснення економічної функції в Україні при­йшли методи опосередкованого, м'якого впливу на економіку.

6. Функції держави характеризуються спадкоємністю, яка обумовлюється тим, що вони піддаються могутньому впливу ет­нокультурних пластів життя суспільства — національних, тери­торіальних особливостей, традицій тощо. Тому новий тип держа­ви, який з'являється в розвитку конкретного державного організаційного суспільства, у відвертій або прихованій формі мо­же зберігати і навіть розвивати окремі старі функції. Наприклад, окремі функції царської Росії зберігав і розвивав СРСР, хоча формально наявність такого функціонального змісту в офіційній ідеології і політиці соціалістичної держави суворо заперечувала­ся. Разом з тим поряд із зберіганням спадкоємності в держав­ності діє механізм оновлення функцій. На появу нових функцій впливає система об'єктивних і суб'єктивних факторів, і особливо їх залежність від зміни типу та форми держави.

Функції держави є засобом (інструментом) вирішення завдань та досягнення цілей, що постійно постають перед суспільством. Цілі державної діяльності — це ті кінцеві результати, яких не­обхідно досягти. Як вихідні моменти державної діяльності вони визначають доцільність існування завдань, які повинні бути по­ставлені для їх вирішення. Цілі бувають різними. Так, залежно від змісту політики, яку проводить держава в тій чи іншій сфері суспільного життя, вони поділяються на економічні, політичні, національні, юридичні та ін.; за часом, за черговістю і за стадіями державної діяльності — на ближні, проміжні, кінцеві тощо. Зав­дання державної діяльності — це ті конкретні соціально значущі і життєво необхідні проблеми (питання), на вирішення яких спря­мовані зусилля держави.

У співвідношенні функцій держави з завданнями і цілями пріоритет належить останнім. Щодо функцій держави, то завдан­ня і цілі є їх безпосередньою передумовою, визначають послі­довність їх виникнення, зміну та розвиток. Так, наприклад, пер­шочергове значення вирішення політичних завдань призводить до набуття в діяльності держави ключового значення політичної функції; підвищення уваги до сфери економіки концентрує увагу державної влади на реалізації економічної функції.

Слід відрізняти поняття функцій держави від функцій окре­мих гілок державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, та функцій окремих державних органів. Вирізнення цих функцій відображає механізм реалізації державної влади. Однак, хоча за­конодавчі, управлінські, судові функції за деякими характерис­тичними даними і наближаються до функцій держави, вони не є їм тотожними. Зокрема, вони є меншими за обсягами, викону­ються тільки органами, які належать до однієї із гілок влади. Ана­логічно більш вузький, локальний характер, порівняно з функція­ми держави, мають і функції окремих державних органів — певні напрямки реалізації їхньої компетенції відповідно до їх місця та призначення в державному апараті.

Функції держави постійно розвиваються під впливом внут­рішніх і зовнішніх факторів. Одні функції виникають, другі змінюються, треті зникають. Такими факторами можуть бути радикальні соціальні зміни в суспільстві; зміни типу, форми дер­жави; сутність держави і її соціальне призначення; особливості завдань і цілей, які стоять перед державою на тому чи іншому етапі її розвитку; національні моменти — мова, культура, тра­диції, самобутність населення, взаємовідносини етносів, які про­живають на території країни; науково-технічний, інтелектуаль­ний розвиток всієї цивілізації; процеси інформатизації су­спільства, створення  загальнопланетарного інформаційного простору; екологічний фактор; інтеграція світової економіки; міжнародна обстановка та ін.

Класифікація функцій держави — це їх поділ на окремі види, групи залежно від тих чи інших критеріїв, що має практичне значення для вироблення рекомендацій по удосконаленню певних напрямків її діяльності.

Класифікація функцій держави повинна проводиться за різними критеріями.

Залежно від того, в чиїх соціальних інтересах вони здійснюються, функції держави можна поділити на загально-соціальні і функції захисту групових інтересів.

Загальносоціальні функції — це такі напрямки діяльності держави, які є довготривалими, спрямованими на задоволення інтересів суспільства в цілому, всіх його верств. У юридичній літе­ратурі радянського періоду вважалося аксіомою, що нема і не мо­же бути надкласових, тобто загальносоціальних функцій. Такий підхід суперечив очевидному факту: в суспільстві можливі не тільки боротьба, а й взаємодія і співробітництво різних класів, соціальних груп, окремих прошарків населення, чиї загальні спра­ви й інтереси реалізуються державою. Як суб'єкт загально-соціальної діяльності держава виступає механізмом управління загальними справами суспільства.

Про це свідчить і історичний досвід розвитку держави і суспільства, їх взаємодії. Наприклад, ведення землезрошуваль-ного господарства у країнах далекого і близького Сходу зумови­ло необхідність проводити організацію громадських робіт по спорудженню каналів і гребель, нагляду за зрошувальними роботами. У сучасних розвинених країнах виникла об'єктивна не­обхідність суттєвого посилення втручання в ринкові відносини задля перерозподілу національного багатства, забезпечення до­статнього матеріального рівня усім членам суспільства.

Загальносоціальні функції характеризують діяльність сучас­ної держави в галузі захисту прав і свобод людини в демо­графічній, космічній аферах та в інших сучасних глобальних дер­жавних сферах. Вони є великим демократичним потенціалом і спрямовані на задоволення інтересів всього суспільства, забезпе­чення суспільного розвитку на основі норм і принципів демо­кратії, особистої безпеки свободи громадян.

Поряд із загальнонаціональними держава протягом тисячоліть виконує і функції захисту групових інтересів. Вони являють собою такі напрямки діяльно^сті держави, що якнайповніше спрямовані на вираження й задоволення інтересів певних соціальних сил — прав­лячих угруповань, за якими стоять ті верстви населення, які ста­новлять соціальну базу здійснення державної влади. Держава ви­користовується панівною елітою як владна політична організація правлячої соціальної групи в цілях обслуговування її інтересів. В таких випадках державні функції спрямовуються на утримання населення в тих політичних і правових рамках, які вигідні прав­лячій еліті. При цьому використовуються різні методи — стриму­вання, виховання, прямого подавлення підвладних та ін.

У XX столітті, особливо в другій його половині, в західних країнах ці функції відійшли на другий план у зв'язку з появою се­реднього класу, що значно пом'якшило існуючі в суспільстві су­перечності.

Функції держави можна поділити залежно від її типу. Подібна класифікація залежите від того, за яким критерієм виокремлюєтьсясам тип держави - формаційним чи цивілізаційним. Так, напри­клад, взявши за основу формаційну ознаку, можна виокремитифункції рабовласницької, феодальної, буржуазної, соціалістичної держави. Ця класифікація була домінуючою в радянській юри­дичній літературі. Відповідні функції є об'єктивною категорією, з чим пов'язана неприпустимість панівної в радянські часи надмірноїідеологізації вчення про них, наприклад протиставлення функцій соціалістичної держави функціям буржуазної як демократичнихантидемократичним. Спільним недоліком класифікації функцій за формаційною ознакою є їх абсолютизація, винятково з класовихпозицій, невизнання інших підходів, зокрема цивілізаційного.

За ступенем соціальної значущості в суспільному житті функції держави можна поділити на головні і похідні. До головних функційналежать найважливіші напрямки діяльності держави, які мають пріоритетне значення на конкретному етапі розвитку суспільства. Так, головними в умовах сучасної демокра­тичної держави є функції захисту прав і свобод людини, еко­номічна, соціальна функції. Вища ступінь їх соціальної значущості має безспірний і, до того ж, об'єктивний характер, оскільки їх здій­снення є основою забезпечення нормального розвитку суспіль­ства, особистої безпеки людей, їх матеріального благополуччя.

Похідні функції — це такі, які мають супроводжувальний, допоміжний або обслуговуючий характер. Наприклад, до них на­лежить функція оподаткування і фінансового контролю, яка має допоміжну природу щодо економічної та соціальної функцій.

Разом з тим така класифікація не означає «постійної пропис­ки» одних функцій серед головних, а інших — серед похідних. «Переміщення» їх з одного розряду до іншого обумовлюється важливістю на різних історичних етапах завдань, які вирішуються державою. Так, у разі кризи, в умовах ведення війни, екологічних та інших масових катастроф на перше місце в системі функцій мо­жуть відповідно виходити політична, оборонна, екологічна.

За часом їх дії функції держави поділяються на постійні і тимчасові. Постійні функції здійснюються державою впродовж тривалого часу і притаманні їй на усіх або більшості етапах її існу­вання, функціонування та розвитку (політична, соціальна, ор­ганізація оборони країни та ін.). Тимчасові з'являються внаслідок виникнення специфічних умов суспільного розвитку, необхідністю вирішення деяких невідкладних завдань. У міру їх зникнення вони припиняють своє існування (керівництво військовими операціями під час війни, боротьба з епізоотіями, стихійним лихом та ін.).

Спрямованість діяльності держави на вирішення внутрішніх чи зовнішніх завдань служить критерієм поділу функцій на внут­рішні і зовнішні.

Внутрішні функції дають уявлення про напрями діяльності дер­жави всередині країни. Вони виразно проявляються в таких сферах життя суспільства, як економічна, екологічна, соціальна та ін.

Зовнішні функції дають уявлення про діяльність держави по­за її межами, характеризують її напрями діяльності на міжна­родній арені в галузі встановлення і підтримування відносин з іншими державами (захист країни, забезпечення інтеграції у світову економіку, підтримка світового порядку та ін.).

Як внутрішні, так і зовнішні функції не можуть бути однаковими для всіх держав. Певні відміни залежать від типу держави і характеру політичного режиму, від етапів її розвитку, міжнарод­ної обстановки, характеру взаємовідносин співіснуючих між со­бою держав. Між внутрішніми і зовнішніми функціями існує тісний зв’язок. Кожна Держава заради найефективнішого вирі­шення своїх внутрішніх завдань вступає у відносини з іншими країнами у сфері економіки і політики, культури, розбудови збройних сил. З їх допомогою держава може швидше і ефектив­ніше вирішувати ті проблеми, які вона з тієї чи іншої причини не може вирішити самостійно, особливо тоді, коли для цього нема необхідних сировинних та інших матеріальних ресурсів. Це при­зводить до того, що значна частина зовнішніх функцій стає, по суті, продовженням внутрішніх особливо в державах однотип­ною соціальною базою, у сучасних демократичних державах процеси їхньої взаємозалежності привели до створення таких міжнародних утворень, як Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав.

Серед внутрішніх функцій держави важливе місце посідає політична функція, яка спрямована на забезпечення народополітичних конфліктів діяльність держави по здійсненню політичних функцій складна, багатогранна, по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. При виконанні політичної функції держава із усього спектру політичних інтересів вибирає найсуттєвіші.

Політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законів та інших  державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуванні  державної влади і прийнятих нею рішень.  Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства.

Політична функція виконується також  шляхом реформування державного механізму; вироблення правових статутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їх діяльністю; прийняття відповідно до закону необхідних заходів з метою упередження, припинення  незаконних  дій; виконання дій, спрямованих на налагодження всебічних зв'язків з населенням країни

Провідну роль у здійсненні політичної функції відіграє робо­та по реалізації національної політики. Йдеться не тільки про  регламентацію взаємовідносин між різними етносами. Першо­рядне значення має створення сприятливих умов для розвитку державоутворюючого етносу, його культури, мови, історичних традицій, налагодження відносин із діаспорою, якщо вона сфор­мувалась за кордоном. Саме найменування держави бере свій ге­незис у найменуванні провідної (титульної) нації. Водночас держа­ва повинна виявляти і узгоджувати національні інтереси інших етносів, враховувати їх у своїй політиці, в тому числі при прийнятті державних рішень, своєчасно виявляти джерела загострення на­пруги в національних відносинах і використовувати державно-правові механізми для вирішення демократичним шляхом національних протиріч.

Безпосереднім продовженням політичної функції в демокра­тичній державі є функція по охороні прав і свобод людини та гро­мадянина.В її основі лежить політика визнання людини найви­щою соціальною цінністю, невідчуженості та непорушності її ос­новних конституційних прав і свобод. Виходячи із верховенства права над державою, права і свободи людини визначають зміст, сенс і напрямки всієї діяльності законодавчих, виконавчих, судо­вих органів. Вони становлять основу політики у відносинах з іншими державами і з усім світовим співтовариством. Сьогодні відбувається інтернаціоналізація проблеми прав людини вна­слідок переростання її із внутрішньої справи держави у фактор міжнародної політики.

Важливим напрямком діяльності держави по забезпеченню основних прав і свобод є розширення змісту і характеру системи їх гарантій. Так, у сфері політичних прав — це створення належ­них демократичних умов для участі громадян у справах держави, демократичних виборах тощо; у сфері економічних прав — ство­рення умов для вільного володіння власністю тощо. Особливого значення набувають юридичні гарантії, які надають людині мож­ливість самій використовувати та захищати свої права і свободи. Для цього законодавець у законі повинен передбачати способи їх здійснення, встановлювати процедури їх захисту, особливо у сфері правосуддя.

Виконання функції захисту прав і свобод людини і громадя­нина здійсняється системою державних органів, серед яких важ­лива роль належить органам правосуддя, внутрішніх справ, дер­жавної безпеки тощо.

Економічна функція держави спрямована на. забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку еко­номіки країни, на захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку.

В умовах ринкової економіки ця економічна функція конкре­тизується в цілому ряді напрямків діяльності держави. Передусім йдеться про розробку економічної політики в масштабах країни; управління підприємствами і організаціями, які становлять дер­жавну власність і мають загальнодержавне значення (ядерна енергетика, діяльність у космосі, загальнодержавний транспорт, зв'язок та ін.); встановлення правових основ ринку, зокрема для забезпечення рівноправності усіх форм власності, правового за­хисту власника, припинення недобросовісної конкуренції (моно­полізму), охорони прав споживача від недобросовісного вироб­ника тощо; здійснення дотацій, фінансування окремих форм еко­номіки; регулювання в опосередкованій формі ціни і заробітної плати (податки, встановлення мінімуму заробітної плати і т. ін.); здійснення контролю за дотриманням законності підприємцями, юридичними особами, а також різними організаціями, які займа­ються підприємницькою діяльністю тощо.

Соціальна функція спрямована на створення умов, які забез­печують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту (гарантованого з боку держави прожит­кового мінімуму), соціальної захищеності особистості. її здій­снення відбувається у двох важливих напрямках: перший — за­безпечення права кожного на свободу праці, зайнятості населен­ня, міграції робочої сили, контролю за безпекою умов праці і відповідністю їх вимогам гігієни, соціального забезпечення і страхування; другий — соціальний захист тих, хто потребує дер­жавної підтримки, — безробітних, інвалідів, літніх людей, бага­тодітних сімей, сиріт, дітей в неповних сім'ях, пенсіонерів, сту­дентів. В умовах міжнаціональних конфліктів до цієї категорії додаються біженці і вимушені переселенці. Належне виконання державою соціальної функції багато в чому залежить від ма­теріальних можливостей суспільства, від наявності певної ма­теріальної бази.

Екологічна функція, або функцій охорони природи та раціо­нального використання природних ресурсів, спрямована на за­безпечення екологічного благополуччя громадян і екологічної безпеки країни. Вона виникла у зв'язку з розвитком науково-технічної революції, яка, створюючи великі блага для людей, ра­зом з тим неминуче втягувала і втягує довкілля у суспільне вироб­ництво. Це спричинило різні негативні явища в екологічних сис­темах: забруднення повітря і водних джерел, підвищення радіа­ції, що стало серйозною загрозою рослинному і тваринному світу, здоров'ю та життю людини. За цих умов проблема екології стала основною не тільки в межах окремої країни, але і в глобаль­ному міжнародному масштабі, перетворившись на проблему ря­тування землі, усього людства.