63. Поняття прогалини у праві. Дійсні і уявні прогалини в праві. Усунення і подолання прогалин у праві.

Прогалина у праві - це відсутність або неповнота правової норми для вирішення конкретної справи. Проблема прогалин у праві пов'язана з наступними факторами: 1 ) із вмістом НПА , 2) з правосвідомістю осіб, які застосовують право . Дана відмінність отримала своє вираження в розподілі прогалин на уявні та дійсні . Дійсні прогалини характеризують сферу законодавства і підзаконних актів , а уявні прогалини пов'язані з недоліками професіоналізму осіб, які застосовують право . Професіоналів в першу чергу цікавлять дійсні прогалини . Ці прогалини можуть бути усунені тільки законодавчим ( нормотворчим ) органом шляхом додаткової нормотворчості . Усунути прогалини в праві може також Конституційний Суд , використовуючи своє право тлумачення Конституції. Від усунення прогалин у праві слід відрізняти подолання прогалин у праві . Подолання прогалин у праві здійснюється в процесі правозастосовчої діяльності та пов'язане тільки з конкретною життєвою ситуацією . Способами подолання прогалин у праві виступають три види аналогії: 1 ) аналогія закону , коли для вирішення конкретної ситуації за відсутності правової норми використовується близька правова норма , 2) міжгалузева аналогія ( субсидіарне застосування права) , коли для вирішення конкретної ситуації за відсутності правової норми використовується правова норма іншій галузі права; 3 ) аналогія права , коли для вирішення конкретної ситуації за відсутності правової норми використовуються загальні принципи права і справедливості. Прогалини в праві виявляються , в першу чергу , при застосуванні права , що робить таке застосування права нетиповим , що потребує особливої ​​уваги і професіоналізму. При встановленні проблемної ситуації необхідно звернутися до наявних офіційних і неофіційних інтерпретацій права . За відсутності офіційного роз'яснення , яке могло б допомогти в подоланні пробілу в праві правоприменитель повинен сам використовувати аналогію , переходячи від першого варіанту до другого , а потім до третього (аналогії права). Аналогія права не може бути використана при вирішенні питань про юр. відповідальності . Не випадково , вона прямо заборонена в кримінальному праві.

64.Поняття і види правової поведінки . Юридично нейтральна поведінка.

Правова поведінка - це соціально-значуща, усвідомлена поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, що передбачена нормами права та тягне за собою юридичні наслідки.

Основні ознаки правової поведінки:

- соціальна значущість - будь-які вчинки людей впливають на систему суспільних відносин (або позитивно, або негативно). У силу своєї соціальної значущості будь-який людський вчинок викликає людську реакцію - схвалення або ж осуд. У цьому і проявляється соціальна характеристика (оцінка) поведінки, яка може бути або суспільно корисною, або суспільно шкідливою (небезпечною);

- суб'єктивізм - обумовлюється тим, що люди наділені свідомістю та волею і контролюють свою поведінку. Вчиняючи ту чи іншу дію у правовій сфері, суб'єкт співвідносить її з тими нормами та цінностями, які існують, аналізує її з позиції того, яку користь він принесе суспільству, собі та іншим людям. У залежності від цього і приймається рішення, визначаються напрями та інтенсивність поведінки. Ця сторона, пов'язана з відношенням особи до своїх дій та їх наслідків, і складає суб'єктивну сторону поведінки;

- чітка регламентація поведінки правом - як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти поведінки відображаються у нормах права. Така регламентація забезпечує точність, визначеність поведінки у правовій сфері, є захистом від втручання в діяльність громадян збоку інших суб'єктів. Якою б суспільно корисною (чи, навпаки, суспільно шкідливою) не була б поведінка, якщо вона не опосередкована правом, вона не буде правовою, і не буде забезпечуватись примусовою силою держави. Саме за допомогою норм права стимулюється, втілюється в суспільне життя суспільно корисна поведінка і витісняється з життя поведінка, яка небажана (шкідлива) для суспільства;

- підконтрольність правової поведінки та її гарантованість державою - ця ознака обумовлена властивістю суб'єктів суспільного життя контролювати свою діяльність та передбачає гарантування права з боку держави, в особі її правоохоронних та правозастосовних органів, шляхом оцінки та коригування такої діяльності;

- спроможність правової поведінки спричинити юридичні наслідки. Ця ознака має дуже важливе значення для характеристики поведінки в правовій сфері. В умовах розширення меж загально дозволеного регулювання, коли "дозволено все, що не заборонено законом", можна припустити, що будь-яка поведінка, яка не заборонена нормами права, є правовою. Проте суб'єкти можуть робити такі вчинки, які, хоча і не заборонені правом, однак і не тягнуть за собою будь-яких юридичних наслідків. Оскільки така поведінка є юридично нейтральною- вона не може вважатись правовою. З огляду на вищезазначену особливість правовий вчинок зазвичай виступає юридичним фактом-підставою для виникнення (зміни або припинення) правовідносин.

Діяльність людини у правовій сфері можна оцінювати як з соціальної, так і з юридичної сторони. Коли поведінка досліджується з точки зору її відповідності вимогам норм права ми виділяємо правову поведінку та не правову поведінку. Коли критерієм оцінки є її соціальна значущість - суспільно корисну поведінку або суспільно шкідливу поведінку.

Усе викладене вище дозволяє виділити такі види правової поведінки:

1. Правомірна поведінка - це суспільно-необхідна, бажана і допустима з точки зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, яка полягає в дотриманні (виконанні, використанні) норм права, що охороняються і гарантуються державою.

2. Зловживання правом - це особливий вид правової поведінки, що полягає у використанні громадянами своїх прав у недозволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) окремій особі, суспільству, державі.

3. Правопорушення - це суспільно небезпечне або шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

В умовах розширення меж загально дозволеного регулювання, коли "дозволено все, що не заборонено законом", можна припустити, що будь-яка поведінка, яка не заборонена нормами права, є правовою. Проте суб'єкти можуть робити такі вчинки, які, хоча і не заборонені правом, однак і не тягнуть за собою будь-яких юридичних наслідків. Оскільки така поведінка є юридично нейтральною- вона не може вважатись правовою. З огляду на вищезазначену особливість правовий вчинок зазвичай виступає юридичним фактом-підставою для виникнення (зміни або припинення) правовідносин.

Поведінка за межами правового регулювання суспільних відносин є юридично нейтральною, не має юридичного значення.