54.Приватне і публічне право. Особливості формування приватного права в Україні.

Правові системи багатьох цивілізованих країн ґрунтуються на принципі поділу права на приватне і публічне (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова, особливо європейсько-континентальна, юридична наука визнає поділ права на приватне і публічне (як правових спільностей) до певної міри умовним, але необхідним.

Публічне право - сукупність погоджених норм, об'єднаних у галузі права, що регулюють публічні (державні, міждержавні і суспільні) відносини підпорядкованих суб'єктів за допомогою імперативного методу правового регулювання. Тут провідним є публічний інтерес. Це такі галузі: конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, адміністративно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове, митне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне право та ін.

Приватне право - сукупність погоджених норм, об'єднаних у галузі права, що регулюють майнововартісні відносини й особисті немайнові відносини юридично рівних суб'єктів за допомогою диспозитивного методу правового регулювання, тут провідним є приватний інтерес. Це такі галузі: цивільне, сімейне, авторське, торговельне, житлове, земельне, трудове, міжнародне приватне право та ін.

Відмінності між публічним і приватним правом:

За предметом регулювання:

o публічне право (державний інтерес):

- відносини між державними органами або між державою і приватними особами (між нерівними суб'єктами);

- сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм та інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій тощо;

o приватне право (приватний інтерес):

- відносини приватних осіб між собою (між рівними суб'єктами)

- сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових засобів тощо.

За методом регулювання:

o публічне право - імперативний:

- владно-авторитарний, директивний, суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод "вертикалі"), метод централізованого регулювання. Передбачає заборони, обов'язки, покарання;

o приватне право - диспозитивний:

- автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоді сторін, неспівпідпорядкованості їх між собою, на відносинах координації (метод "горизонталі"), метод децентралізованого регулювання. Передбачає дозволи, заохочення, рекомендації

- Різне в основних ознаках публічного і приватного права:

o публічне право:

1) орієнтується на задоволення публічних інтересів;

2) характеризується однобічним виявленням волі (держави);

3) має широку сферу обговорення при суворо обов'язковій (імперативній) формі регулювання;

4) передбачає ієрархічні (підпорядковані) відносини між суб'єктами права;

5) містить норми загальні і безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив;

6) визначається перевагою дарективно-обов'язкових норм, розрахованих на пряме застосування санкцій, пов'язаних з обмеженнями у використанні ресурсів;

* приватне право:

1) орієнтується на задоволення приватних інтересів;

2) характеризується вільним виявленням волі усіх сторін;

3) широко використовує договірну (автономну) форму регулювання відносин;

4) передбачає юридично рівні відносини між суб'єктами права;

5) містить норми, звернені до суб'єктивного права, що гарантуються державою (судовий захист тощо);

6) визначається перевагою диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за своїми обов'язками і діями.

Публічне і приватне право - це грані права, з одного боку, різні (мають своє особливе призначення і сферу застосування), а з другого - взаємозалежні (їх не можна штучно протиставляти й ізолювати одне від одного). Між публічним і приватним правом існують відносини органічного взаємозв'язку і взаємодії, завдяки яким забезпечується життєдіяльність системи права і правової системи. У громадянському суспільстві інтереси приватні (приватна свобода) не можуть бути поглинені інтересами публічними (державний диктат). А приватні інтереси не можуть цілком перебувати за межами інтересів публічних, оскільки вони потребують забезпечення з боку держави (так, держава захищає в судовому порядку порушення договорів між власниками). Тому існування приватного права є сферою, хоч і вільною від необґрунтованого втручання держави, але залежною від публічного права.

Перевага в галузі права публічних (або приватних) засад не виключає наявності в ній норм приватного (або публічного) права і відповідно певного поєднання імперативного і диспозитивного методів регулювання, що свідчить про відсутність "чистих" галузей права. Насправді існують сфери правового регулювання, де приватне і публічне право тісно взаємодіють, взаємно проникають одне в одне, і найчастіше це відбувається у сфері нормативно-правового регулювання економічних відносин.

Наприклад, підприємницьке право - система норм, що регулюють майнові (товарно-грошові) й управлінські відносини. Якщо методом регулювання перших є диспозитивний (орієнтований на рівність сторін-підприємців), то других - імперативний (у відносинах підприємців і органів управління він передбачає обов'язкові управлінські акти, адресовані підприємцям,- у межах компетенції управлінського органу). Не можна цілком зарахувати трудове право до системи приватного права, оскільки в ньому зливаються воєдино державні веління (імперативний метод публічного права) і приватний інтерес (диспозитивний метод приватного права), що вказує на змішану природу цієї галузі права та її методів. В екологічному праві застосовуються: імперативний (владний) метод, необхідний для забезпечення виконання екологічних приписів; диспозитивний метод рівності сторін і вільного волевиявлення важливий для раціонального використання природних ресурсів, економічних заходів регулювання якості довкілля. Земельне право також поєднує у собі елементи провідних методів (імперативний) адміністративного і (диспозитивний) цивільного права.

Процесуальним галузям права - цивільному процесуальному праву і кримінальному процесуальному праву - властиві елементи як диспозитивного, так і імперативного методу, але превалює один з них. Сама ж система методів правового регулювання перебуває в постійному русі, динаміці.