- •1. Система юриспруденції. Розвиток традиційних юридичних наук. Нові сфери юриспруденції.
- •2. Об’єкт, предмет та мета юриспруденції. Правознавство та державознавство.
- •3. Зміст методології юриспруденції: концептуальні ідеї, методологічні принципи, підходи та методи.
- •4. Теорія держави і права як загальнотеоретична юриспруденція. Функції загальнотеоретичної юриспруденції.
- •5. Мононорми та походження права. Конфліктне призначення права.
- •6. Первісне і похідне походження держави. Неолітична революція та походження держави.
- •7. Співвідношення держави і права. Етатистська і правова держава.
- •8. Догматичний (формально-логічний) метод у юридичній теорії та практиці.
- •9. Герменевтичний підхід у юриспруденції. Мистецтво інтерпретації та розуміння у правовій сфері.
- •10. Юридична антропологія та її призначення. Право в людині – людина у праві.
- •11. Право в системі соціального регулювання. Нормативне, ненормативне та індивідуальне регулювання.
- •13. Правові системи. Національні, інтегративні та міжнародні правові системи.
- •14.Законодавче (статутне) право.
- •15 .Прецедентне право. Прецедент в англійскому і американському праві.
- •16. Релігійні правові системи. Канонічне право в Україні.
- •1 Характерні особливості канонічного права
- •17. Компаративістика, її роль у вивченні правової реальності.
- •18.Філософія права як сфера юриспруденції. Галузі філософії права.
- •19.Соціологія права. Правова соціалізація. Суспільна думка про право.
- •20.Діалог правових культур. Правова акультурація и декультурація. Рецепція права.
- •21. Правова аксіология. Право и цінності.
- •22.Службова (інструментальна) цінність права. Цінності права.
- •23.Соціальна и особистісна цінність права. Правовіе ценності.
- •24. Предмет и метод правового регулювання . Складові метода правового регулювання.
- •25 Правовий режим: поняття і види. Галузеві та спеціальні правові режими.
- •29. Поняття та ознаки правових відносин. Юридична форма і соціальний зміст правовідносин.
- •30. Поняття і види юридичних фактів. Юридичні факти-стани. Фактичний склад.
- •32. Суб’єкт права та правосуб’єктність: правоздатність, дієздатність, деліктоздатність.
- •34. Правосвідомість і правова культура особистості. Правова активність особистості.
- •35. Поняття та класифікація принципів права. Загально-правові та галузеві принципи.
- •36. Правові аксіоми, правові презумпції, правові фікції.
- •37.Юридична концепція прав людини. Правовий статус особистості.
- •38.Три покоління прав людини. Індивидуальні и колективні права. Проблема становлення четвертого покоління прав людини.
- •39.Субєктивні права и юридичні обовязки: поняття и структура.
- •40.Захист прав, свобод и законних інтересів особистості.
- •41 Загальносоціальні та спеціальні функції права. Регулятивна і координуюча функції права.
- •42.Правове виховання і його форми. Правова інформованість. Цілі правового виховання.
- •43 Поняття и основні вимоги законності. Правозаконність.
- •44 Поняття правопорядка. Національний, інтегративний и міжнародний правопорядок.
- •45.Джерела права. Первинні і похідні , основні и додаткові джерела права. Джерела права України.
- •46. Соціальний процес формування права и правотворчість (нормотворчість). Стадії правотворчості (нормотворчості).
- •47.Юридическая практика: понятие и виды. Роль судебной практики в правовой системе Украины.
- •48.Усмотрение в праве: понятие и виды.
- •49.Правовий статус колективних суб’єктів. Поняття компетенції.
- •50.Аномалії у правовому житті: правовий нігілізм, правовфий ідеалізм і правовий догматизм.
- •51.Суб’єкти та об’єкти правовідносин. Юридичні особи.
- •52.Систематизація нормативно-правових актів. Облік нормативно-правових актів. Правовий тезаурус.
- •53.Система права, галузі та інститути права. Правові спільності.
- •1. Поняття та загальна характеристика системи права
- •54.Приватне і публічне право. Особливості формування приватного права в Україні.
- •55.Матеріальне і процесуальне право. Співвідношення матеріального і процесуального права (не зна шов співвідношення в різних правових системах)
- •56.Реалізація права. Форми реалізації права: дотримання, виконання та використання права.
- •1. Реалізація норм права, її поняття та основні ознаки
- •2. Форми і способи безпосередньої реалізації норм права
- •57.Поняття і призначення застосування права. Ідеологія застосування права.
- •4. Підстави, форми і функції застосування норм права
- •58.Реалізація та застосування права. Безпосередня і правозастосовна реалізація права.
- •59.Процес застосування права. Стадії правозастосовного процесу.
- •6. Основні стадії застосування норм права
- •60.Правозастосовні акти: поняття й види. Прості та складні правозастосовні акти.
- •61.Поняття і призначення тлумачення права. Прийоми тлумачення права.
- •1. Поняття та об'єктивна необхідність тлумачення норм права
- •62.Офіційне тлумачення права. Інтерпретаційні акти і їх види.
- •63. Поняття прогалини у праві. Дійсні і уявні прогалини в праві. Усунення і подолання прогалин у праві.
- •64.Поняття і види правової поведінки . Юридично нейтральна поведінка.
- •65.Правомірна поведінка . Типологія правомірної поведінки . Законослухняна поведінка.
- •66.Кодіфікація і інкорпорація , їх співвідношення і різновиди .
- •67.Склад правопорушення . Вина і винність .
- •68.Понятття і види правопорушень . Зловживання правом.
- •69 . Юридична відповідальність . Види юридичної відповідальності .
- •70 . Штрафна і право відновлювальна відповідальність : поняття та призначення .
- •71 . Державно-правовий примус. Заходи державного примусу: юридична відповідальність , заходи захисту , профілактичні заходи.
- •72.Поняття держави . Сильна і слабка держава . Держава і громадянське суспільство.
- •73.Суверенітет держави . Зовнішній і внутрішній суверенітет держави. Держава і наддержавні утворення.
- •74. Сучасна і досучасна держава. Ознаки сучасної держави.
- •75. Державна влада. Єдність і поділ влади. Гілки державної влади у сучасній Україні.
- •76. Типологія держави: формаційний, цивілізаційний і технократичний підходи.
- •77. Поняття механізму держави. Механізм держави і державний апарат.
- •78. Законодавча влада та її функції. Делеговане законодавство.
- •79. Судова влада і здійснення правосуддя. Піднесення судової влади.
- •80. Виконавча влада та її механізм. Центральні та місцеві органи виконавчої влади.
- •81. Державне управління і місцеве самоврядування. Система місцевого самоврядування в Україні.
- •82. Держава в політичній системі суспільства. Держава і групи тиску (лобі).
- •83. Конституційна держава та її характерні риси. Конституційна і правова держава.
- •84. Концепція соціальної держави. Україна як соціальна держава.
- •85. Концепції правової держави і верховенства права. Україна як правова держава.
- •86. Державні органи та їх класифікація. Центральні і місцеві державні органи.
- •87. Номенклатура функцій держави . Функції держави і державні послуги.
- •88. Державна служба. Проходження державної служби.
- •89. Форми сучасної держави. Форма правління , форма державного устрою і державний режим.
- •90.Армія как інститут сучасної держави . Армія і військове право в Україні.
- •91. Податки і податкова функція сучасної держави. Проблема ефективності податкової політики в Україні.
- •92. Аграрна політика сучасної держави. Захист прав сільськогосподарського виробника в Україні .
- •93. Інноваційна політика сучасної держави. Особливості інноваційної політики в Україні.
- •94. Контрольна влада в сучасній державі та її інститути. Інститут омбудсмена (народного правозахисника) і його особливості.
- •95. Демократичний і бюрократичний принципи организації держави. Бюрократі я и бюрократизм в здійсненні державної влади.
- •96. Елітарний характер держави. Специфіка формування юридичної еліти в Україні. Юридична освіта та юридична еліта..
- •97. Держава і церква. Світська і теократична держава.
- •98.Екологічна політика держави. Екологічна держава. Екологізація законодавства .
- •99.Етика і естетика держави. Образ держави та іміджева політика.
44 Поняття правопорядка. Національний, інтегративний и міжнародний правопорядок.
Правовий порядок - стан відносно усталеної правової упорядкованості (урегульованості і погодженості), захищеності і безпеки правової системи суспільства, який складається в умовах реалізації принципу верховенства права та авторитету закону (законності), тобто це атмосфера (устрій) нормального, сприятливого, правового життя суспільства, що встановлюється в результаті здійснення приписів правових норм (використання дозволів (прав), виконання обов'язків, додержання заборон) усіма суб'єктами права.
Різновидами правового порядку є національний (Україна), міждержавний (інтеграційний) (ЄС) і міжнародний (всесвітній). Кожна країна формує свій національний правопорядок, який відображає специфіку національної правової системи. Усі означені правопорядки розкриваються через ознаки, принципи, функції, зміст, структуру. Антиподом правопорядку є свавілля і беззаконня, хаос і безладдя.
Ознаки національного правового порядку:
1) має соціальне підґрунтя - виступає системою забезпечення цілісності і життєдіяльності громадянського суспільства, виражається як його правова упорядкованість, захищеність, безпека;
2) закладається в правових нормах у процесі нормотворчості (є формально визначеним);
3) формується в умовах реалізації принципу верховенства права й авторитету закону (законності);
4) підтримується у "діючому" стані завдяки реальному втіленню правових норм і принципів в суспільно-правову практику через налагоджений механізм правового регулювання в межах всієї території держави;
5) функціонує зазвичай через систему правових відносин, правомірної та іншої юридично значущої поведінки членів суспільства, будь-яких видів правової активності;
6) потребує ефективної діяльності органів та інститутів громадянського суспільства і держави в усіх правових і організаційно-правових формах;
7) створює сприятливі (надійні) умови для використання суб'єктивних прав та виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків;
8) розраховує на сувору громадянську дисципліну;
9) підтримує динамічно-урівноважувальний стан усієї правової системи суспільства, рівновагу між інтересами громадянського суспільства і держави, особи і суспільства;
10) спирається на суспільні гарантії, зокрема на підтримку інститутів громадянського суспільства (політичних організацій, громадських об'єднань, преси, релігії), забезпечується усіма засобами держави, аж до примусу. Саме держава має нести відповідальність за реальний стан правового порядку в своїх територіальних межах.
Отже, національний правопорядок - комплексне утворення. Він бере початок з біологічної організації соціалізованої людини, котрій притаманний потяг до порядку. Його нормативно-юридичною основою є право і законність (правозаконність). Необхідність формування і підтримання правопорядку зумовлюється двома зустрічними інтересами - громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями правового розвитку.
Поняття «правопорядок» є таким же поширеним у юридичній науці, як і категорії «право», «законність». Стаття 19 Конституції України передбачає, що «правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством».
Правовий порядок — це стан упорядкованості, урегульованос-ті, організованості суспільних відносин, який утворюється, існує і функціонує внаслідок фактичної реалізації правових норм відповідно до принципу законності. Основою правопорядку є право, умовою його виникнення та функціонування — режим законності.
Наведена дефініція правопорядку враховує загальновизнане використання терміна «порядок», який досить часто застосовується для позначення такого стану суспільних відносин, коли вони можуть характеризуватися як упорядковані, врегульовані. Саме в цьому розумінні подеколи йдеться про політичний, економічний, інформаційний та інший порядок.
Правопорядку притаманна низка ознак, рис, які відрізняють його від суміжних явищ, зокрема права, законності, громадського порядку тощо.
1. Правовий порядок — це правовий стан упорядкованості, організованості, врегульованості суспільних відносин. У цій правовій якості він, по-перше, виступає могутнім антиподом анархії, хаосу, неорганізованості, невизначеності та нестабільності відносин між людьми; по-друге, правовими засобами стримує можливі незаконні прояви з боку держави, її органів стосовно громадян, а також однієї людини щодо іншої.
2. Правопорядок є правовою моделлю, оскільки є наслідком дії норм права, які визначають статус суб'єктів суспільних відносин, характер правових відносин, зв'язків між фізичними, юридичними особами, а також способи, методи, процедури регулювання. Норми права містять проект упорядкованості, організованості взаємовідносин суб'єктів права в тій чи іншій сфері правової регуляції. Іншими словами, з цього погляду правопорядок постає як ціль правового регулювання (ідеальний порядок), до якого прагнуть люди, який хоче бачити суспільство і держава.
3. Правопорядок — це фактичний правовий стан упорядкованості, організованості, врегульованості суспільних відносин, наслідок фактичної реалізації норм права, втілення їх у життя. В цьому аспекті правопорядок постає як підсумок (результат) правового регулювання, як реально існуючий та функціонуючий фактичний стан упорядкованості, організованості суспільних відносин, або іншими словами — як наслідок реалізації вимог законності.
4. Правопорядок має вольовий характер, бо фактичний правовий стан упорядкованості і організованості суспільних відносин складається не поза волею, а по волі учасників правопорядку. Без вольових правомірних дій суб'єктів суспільних відносин правопорядок не може ні виникнути, ні функціонувати. В цьому аспекті його основою є правові відносини, що являють собою юридичний вираз відповідних суспільних відносин.
5. Правопорядок є суспільно- і державно-правовим явищем: суспільно-правовим — оскільки норма права генетично пов'язана із життям суспільства, є, по суті, його породженням; державно-правовим — оскільки держава як публічна політична організація визнає і захищає вироблені суспільством норми права. Правопорядок об'єктивно охоплює і закріплює як відносини між людьми, їх суспільними утвореннями (сфера суспільного життя), так і відносини по організації та функціонуванню державної влади (сфера політичного життя). Держава, з одного боку, є елементом правопорядку, оскільки конституюється правом і функціонує в його рамках; з другого — держава є умовою правопорядку, оскільки це владна політична організація, яка здатна охороняти (захищати) правопорядок. Гарантування з боку держави є конститутивною ознакою правопорядку.
Правопорядку як складному суспільно-правовому явищу притаманні зміст і форма. Зміст правопорядку виражається в його спрямованості на захист прав і свобод людини, забезпечення нормальних умов життєдіяльності суспільства, верховенства права в державному і суспільному житті. Форма правопорядку — це притаманна йому структура, організація і оформлення змісту.
Міжнародний правопорядок — це система міжнародно-правових відносин, покликана додати співтовариству держав структурну стійкість на основі цілей і принципів міжнародного права.
Режим, за якого функціонування системи міжнародних відносин здійснюється на основі сумлінного виконання зобов'язань суб'єктів, називається міжнародною законністю. В основі законності знаходиться механізм, суть якого полягає в тому, що суб'єкт, який володіє правом, зацікавлений у виконанні зобов'язання іншою стороною, у її правомірній поведінці та додає наявні в його розпорядженні засоби для досягнення мети. Але виконання зобов'язань іншою стороною можливо в тому випадку, якщо сам суб'єкт буде вірний своїм зобов'язанням. Відстоюючи свої права, держава затверджує режим міжнародної законності.
Однією з основних умов законності є наявність гарантій, за допомогою яких підтримується, а в разі потреби — відновлюється законність. Отже, гарантії законності — це спеціальні засоби і умови, які реально забезпечують вимоги законності. До них належать: попередження, виявлення та припинення правопорушень, а також невідворотність юридичної відповідальності.
