43 Поняття и основні вимоги законності. Правозаконність.

Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, яке характеризує організацію функціонування суспільства і держави на правових засадах. Вона відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства.

Законність — явище багатоаспектне і може виступати як принцип, метод, режим.

Законність як принцип діяльності державних органів, об'єднань громадян, посадових осіб та громадян передбачає пов'язаність усіх суб'єктів нормами права, їх діяльність у межах цих норм та з метою реалізації правових приписів. Це означає, що при здійсненні владних повноважень не має місця суб'єктивізму і сваволі, що ведеться рішуча боротьба з різного роду зловживаннями, фактами зневажання законів, порушеннями прав і законних інтересів громадян, а також з неправомірною поведінкою громадян.

Законність як метод державного керівництва суспільством означає, що:

• органи держави і посадові особи під час здійснення своєї діяльності, розробки і прийняття рішень спираються на принципи та вимоги законності;

• під час організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції;

• під час здійснення контролю та нагляду за законністю діянь учасників суспільних відносин вони дотримуються правових процедур, використовують правові засоби та способи. Метод законності передбачає високий рівень правової культури.

Законність — це режим чинного права, стан (атмосфера) відповідності суспільних відносин законам та підзаконним нормативно-правовим актам, покликаним відображати принципи свободи і справедливості, що містяться в праві. Тому законність нерозривно пов'язана з демократією. Цей зв'язок характеризується насамперед тим, що законність є невід'ємним елементом демократії, дійсного народовладдя. Законність покликана охороняти суспільні відносини, соціальні цінності суспільства, справедливість. Демократія, у свою чергу, справляє значний вплив на формування і підтримання режиму законності. Усебічне забезпечення законності досягається лише за умов демократичних форм державного і суспільного життя, коли діяльність державного апарату перебуває під контролем народу, його представницьких органів.

Отже, законність (у широкому розумінні) — це такий режим (стан) державного і суспільного життя, за якого забезпечується повне й неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами.

Сутність законності полягає в реальності права, у тому, що всі без винятку суб'єкти керуються принципом суворого дотримання приписів законів та інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них обов'язки, безперешкодно і повною мірою використовують свої суб'єктивні права.

Принципи законності - загальноприйняті норми - ідеї найвищого авторитету, що слугують основними засадами, на підставі яких встановлюється правова законність як стан правової організації суспільно-політичного життя в державі.

Основні принципи законності:

1) відповідність закону праву і справедливості, дотримання принципу верховенства права при складанні і прийнятті закону; вкладання у зміст закону уявлень про справедливість тих чи інших суспільних відносин;

2) верховенство закону в системі нормативно-правових актів - підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і піднормативних) відповідно до їх субординації;

3) єдність законності - однаковість вимог до всіх суб'єктів, які перебувають у сфері часової та просторової дії законів та інших форм права;

4) загальність законності - поширення дії закону на усіх без винятку - на державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадових осіб, громадян тощо;

5) взаємозв'язок законності і доцільності - вибір суворо в рамках закону найоптимальнішого варіанта поведінки, який найбільше задовольняє потреби та інтереси суб'єкта права, оскільки правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю;

6) рівність усіх перед законом, що передбачає наявність рівних прав і обов'язків кожної людини, відповідність правам обов'язків;

7) реальність законності - не тільки проголошення, а й гарантування приписів законів, насамперед державне забезпечення (реалізація, охорона, захист) прав і свобод людини, закріплених у конституції і законах;

8) невідворотність відповідальності за правопорушення - своєчасне розкриття кожного скоєного протиправного діяння, понесення відповідальності за його вчинення;

9) зумовленість законності демократичним державно-правовим режимом, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання: спеціально-дозвільного - поширюється на владні державні органи і посадових осіб ("дозволено лише те, що прямо передбачено законом"); загально-дозвільного - поширюється на громадян та їх об'єднання ("дозволено все, окрім прямо забороненого законом").

Вимоги законності - певні напрями (сторони) її змісту, що мають нормативну форму, зумовлюються змістом і принципами права та підлягають обов'язковому виконанню відповідними суб'єктами нормотворчої, правозастосовної та інших правових форм діяльності держави.

Вимоги законності - це тісно пов'язані між собою різнорідні підпринципи. На відміну від принципів законності, які діють в усіх її сферах, стосуються всіх видів діяльності будь-яких суб'єктів суспільних відносин, вимоги законності пов'язані з діяльністю певних органів публічної влади і їх посадових осіб.

Розглянемо вимоги законності у нормотворчій і правозастосовній діяльності. У сфері нормотворчої діяльності диференціюємо вимоги до її змісту, форми і процедури.

Вимоги законності до змісту нормотворчої діяльності:

1) відповідність змісту законів та підзаконних актів потребам життя, що передбачає комплексну наукову експертизу законопроектів, яка охоплює політичні, економічні, фінансові, правозастосовні, організаційні, правоохоронні, термінологічні, історичні та інші аспекти;

2) відповідність нормотворчої діяльності загальнолюдським цінностям, основоположним правам і свободам людини, закріпленим у конституції;

3) додержання внутрішньої єдності і погодженості правових норм, що містяться в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах та інших формальних джерелах права, тобто формування єдиної системи права;

4) забезпечення стабільності правових актів, тобто більш тривалого строку їх чинності, за винятком тих, які видаються на певні строки (наприклад, закон про надзвичайний стан або закон про бюджет);

5) додержання ієрархічної субординації нормативних актів - забезпечення верховенства конституції і пріоритетної ролі закону в системі нормативно-правових актів (Конституція - конституційні закони - звичайні закони - підзаконні акти);

6) неприпустимість видання конкуруючих (колізійних) нормативно-правових актів, наприклад, ухвалення урядом двох актів із суміжних питань, що володіють однаковою юридичною силою;

7) неприпустимість суперечностей (колізій) між чинними актами і новим прийнятим актом, якщо він не вносить у них прямі зміни, та ін.

Вимоги законності до форми і процедури нормотворчої діяльності:

1) видання актів у тій формі, що передбачена законом (наприклад, не можна приймати державний бюджет постановою уряду чи указом президента - він приймається лише законом парламенту), отже жоден підзаконний акт (акт управління) не може підміняти своїм регулюванням закон;

2) складання нормотворчих актів у простій і доступній для розуміння формі - з використанням усіх правил юридичної техніки;

3) додержання всіх необхідних реквізитів - відповідно до виду акта;

4) додержання процесуальних правил, пов'язаних із прийняттям тих чи інших нормативних актів, нормативно-правових договорів та інших формальних джерел права - забезпечення своєчасного їх ухвалення (скасування) з дотриманням певної процедури;

5) забезпечення незаперечності закону - ніхто не може скасувати чи змінити закон, крім органу, що його видав, та ін.

Вимоги законності у сфері реалізації права:

1) наявність соціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (додержання і виконання обов'язків, існування можливостей для використання суб'єктивного права);

2) відповідність діяльності правозастосовних органів закону та спеціально-дозвільному принципу "дозволено лише те, що прямо передбачено законом";

3) гарантоване якісне застосування права, з урахуванням усіх обставин;

4) правильне тлумачення правових норм;

5) наступність і стабільність судової практики та ін.

Вимоги законності за усієї своєї значущості не можуть бути втілені в життя самі по собі, автоматично. Для забезпечення їх реальності, стійкості і непорушності необхідні певні умови, організаційні засоби, правові способи, створювані державою і суспільством.