3. Зміст методології юриспруденції: концептуальні ідеї, методологічні принципи, підходи та методи.

Методологія юриспруденції - це система підходів, методів і принципів наукового вивчення державно-правових явищ.

Центральний елемент методології - метод (від грец. methodos - шлях дослідження, теорія, вчення) - спосіб досягнення якої-небудь мети, рішення конкретної задачі. Методи теорії держави і права умовно можна розділити на чотири групи: загальні, загальнонаукові; міждисциплінарні; спеціальні.

Загальні методи пізнання притаманні кожній людині як розумній істоті і використовуються не тільки в науці, але і в повсякденному житті: спостереження; порівняння; рахунок; узагальнення; дескрипция (опис).

Загальнонаукові методи застосовуються у всіх науках. Зокрема, це методи: діалектики; формальної логіки; системного аналізу.

Діалектичний метод в юриспруденції передбачає об'єктивне, всебічне і конкретне розгляд державно-правових явищ, виявлення притаманних їм зв'язків, наявність у них протиріч, оцінку державно-правових явищ з якісної і кількісної сторони, виявлення залежності форми явища від його сутності. Діалектика включає такі прийоми пізнання, як аналіз і синтез, абстракція та сходження від абстрактного до конкретного.

Логіка - це сукупність законів і прийомів правильного мислення. Існують чотири основних закони логіки: закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього, закон достатньої підстави. Основні прийоми логіки: індукція; дедукція; аналогія; гіпотеза.

Системний метод (системний аналіз) використовується при вивченні складних проблем, які знаходяться у взаємозв'язку одна з одною. Системний метод представляє ціле явище як систему, що складається з декількох взаємодіючих елементів (або підсистем, так як кожен елемент може бути також представлений як система нижчого рівня). Системний аналіз стосується освіти, розвитку, функціонування, синтезу державно-правових явищ, а також їх взаємозв'язки з іншими соціальними явищами.

Міждисциплінарні методи застосовуються в декількох близьких з предметів дослідження науках:

1) культурологічний метод. Такий підхід припускає вивчення права як невід'ємної частини соціального регулювання разом з мораллю, етикою, релігією, а держави - в його взаємодії з іншими соціальними інститутами, що виникли в ході розвитку людської цивілізації (громадянське суспільство, політичні партії тощо);

2) соціологічний метод полягає в дослідженні права на базі конкретних соціальних фактів. Він включає в себе аналіз статистичних даних і різного роду документів, соціально-правовий експеримент, анкетування тощо;

3) статистичний метод використовується для кількісної характеристики предмета дослідження, наприклад, дані про кількість правопорушень, про питому вагу економічних злочинів тощо;

4) конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку конкретного державно-правового явища, простежити динаміку його розвитку, наприклад, особливості соціального регулювання в період первіснообщинного ладу, ранньої державності, сучасної правової держави та ін

Спеціальні методи теоретико-правової науки такі:

1) формально-юридичний (догматичний) метод :редусматривает дослідження юридичних фактів і оридических текстів, їх тлумачення в логічній після-ювательности з використанням спеціальних юридичних термінів та конструкцій. Цей метод припускає вивчення права як такого, у «чистому вигляді», поза зв'язку з жономикой, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами. За допомогою цього методу формулюються категорії і поняття юриспруденції, наприклад: суб'єкт права, норма права, правовідносини, юридична відповідальність, правопорядок тощо;

2) порівняльно-правовий метод передбачає комплексне вивчення правової культури у зіставленні досвіду різних країн і народів, з'ясування традицій і новацій у розвитку державних і правових інститутів.

Методологія теорії держави і права не зводиться тільки до системи методів. Вона включає також підходи, принципи, ціннісні (методологічні) орієнтири, за допомогою яких забезпечується пізнання держави і права.

Наукова думка виробила найбільш загальні передумови пізнання - два основних підходи: матеріалістичний і ідеалістичний. Матеріалістичний підхід у юриспруденції виходить з того, що державно-правові явища є похідними від економічної або технологічної сфери суспільного життя. Ідеалістичний підхід протилежний матеріалістичному. Він виходить з того, що в основі державно-правових явищ лежать ідеальні спонукальні цілі, мотиви, установки людей або якихось надприродних сутностей (на-приклад, Абсолютний дух у Г.Ф.Гегеля).

Останнім часом набирає чинності цивілізаційний підхід, в якому виділяються два напрями: теорія стадиального розвитку цивілізації і теорія локальних цивілізацій. Для стадиальной теорії характерно розгляд цивілізації як єдиного процесу прогресивного розвитку людства, в якому виділяються певні стадії (етапи). Теорія локальних цивілізацій виходить з того, що всесвітньо-історичний процес є сукупність історично сформованих соціальних спільностей, які займають певну територію і мають свої особливості соціально-економічного, правового і культурного розвитку.

Принципи пізнання - це вихідні положення теорії методу (методів) пізнання, які вимагають від суб'єкта, що пізнає вчинення певних дій. До числа класичних методологічних принципів відносять:

1) принцип раціоналізму, тобто визнання того, що державно-правові явища можуть бути пізнані за допомогою розуму;

2) принцип детермінізму, тобто визнання причинного обумовленості державно-правових явищ;

3) принцип об'єктивної істини, тобто визнання можливості встановити єдину, верифицируемую (піддається перевірці) істину;

4) принцип верифікації, тобто перевірки, емпіричного підтвердження теоретичних положень юриспруденції шляхом зіставлення їх з спостережуваними об'єктами, експерименту;

5) принцип історизму, який полягає у визнанні того, що держава і право - історичні феномени, що всі державно-правові явища існують у часі, тобто виникають, змінюються, зникають.

Сучасна методологія, крім того, визнає можливість ірраціоналізму, принцип додатковості, принцип плюралізму істини.

Ірраціоналізм - це світоглядна орієнтація, визнає основним видом пізнання уяву, інтуїцію, одкровення, віру, і обмежує або заперечує можливості розуму в процесі пізнання. Наприклад, багато загальні поняття (істина, людина, суспільство) сприймають приймаються суб'єктом пізнання спочатку інтуїтивно і лише в процесі детального вивчення формулюються раціоналістично.

Принцип додатковості передбачає, що для відтворення в знаковій системі цілісного явища необхідні взаємовиключні, додаткові класи понять. Наприклад, багато правові інститути традиційних аграрних спільнот (в Африці, Азії) неможливо осягнути, керуючись тільки теоретичними уявленнями, виробленими європейською наукою.

З принципом додатковості тісно пов'язаний принцип наукового плюралізму, суть якого полягає у визнанні множинності, неоднозначності істини.

Важливе місце в методології теорії держави і права займають юридичні концепції та парадигми. Концепція - це науково обґрунтоване тлумачення явища. Па-радигма - це модель постановки проблеми та її розв'язання, панівна протягом певного історичного періоду в науковому співтоваристві.

Підхід до юриспруденції і до будь-якої іншої громадської науки визначається покладеними в її основу цінностями. В силу цього завданням і одночасно складовою частиною методології теорії держави і права є ныработка і слідування певним ціннісним (мето-дологическим) орієнтирам. До них ми повинні віднести орієнтацію на загальнолюдські і, як їх ядро - європейські цінності, а саме: права людини, демократію та верховенство права.