- •1. Система юриспруденції. Розвиток традиційних юридичних наук. Нові сфери юриспруденції.
- •2. Об’єкт, предмет та мета юриспруденції. Правознавство та державознавство.
- •3. Зміст методології юриспруденції: концептуальні ідеї, методологічні принципи, підходи та методи.
- •4. Теорія держави і права як загальнотеоретична юриспруденція. Функції загальнотеоретичної юриспруденції.
- •5. Мононорми та походження права. Конфліктне призначення права.
- •6. Первісне і похідне походження держави. Неолітична революція та походження держави.
- •7. Співвідношення держави і права. Етатистська і правова держава.
- •8. Догматичний (формально-логічний) метод у юридичній теорії та практиці.
- •9. Герменевтичний підхід у юриспруденції. Мистецтво інтерпретації та розуміння у правовій сфері.
- •10. Юридична антропологія та її призначення. Право в людині – людина у праві.
- •11. Право в системі соціального регулювання. Нормативне, ненормативне та індивідуальне регулювання.
- •13. Правові системи. Національні, інтегративні та міжнародні правові системи.
- •14.Законодавче (статутне) право.
- •15 .Прецедентне право. Прецедент в англійскому і американському праві.
- •16. Релігійні правові системи. Канонічне право в Україні.
- •1 Характерні особливості канонічного права
- •17. Компаративістика, її роль у вивченні правової реальності.
- •18.Філософія права як сфера юриспруденції. Галузі філософії права.
- •19.Соціологія права. Правова соціалізація. Суспільна думка про право.
- •20.Діалог правових культур. Правова акультурація и декультурація. Рецепція права.
- •21. Правова аксіология. Право и цінності.
- •22.Службова (інструментальна) цінність права. Цінності права.
- •23.Соціальна и особистісна цінність права. Правовіе ценності.
- •24. Предмет и метод правового регулювання . Складові метода правового регулювання.
- •25 Правовий режим: поняття і види. Галузеві та спеціальні правові режими.
- •29. Поняття та ознаки правових відносин. Юридична форма і соціальний зміст правовідносин.
- •30. Поняття і види юридичних фактів. Юридичні факти-стани. Фактичний склад.
- •32. Суб’єкт права та правосуб’єктність: правоздатність, дієздатність, деліктоздатність.
- •34. Правосвідомість і правова культура особистості. Правова активність особистості.
- •35. Поняття та класифікація принципів права. Загально-правові та галузеві принципи.
- •36. Правові аксіоми, правові презумпції, правові фікції.
- •37.Юридична концепція прав людини. Правовий статус особистості.
- •38.Три покоління прав людини. Індивидуальні и колективні права. Проблема становлення четвертого покоління прав людини.
- •39.Субєктивні права и юридичні обовязки: поняття и структура.
- •40.Захист прав, свобод и законних інтересів особистості.
- •41 Загальносоціальні та спеціальні функції права. Регулятивна і координуюча функції права.
- •42.Правове виховання і його форми. Правова інформованість. Цілі правового виховання.
- •43 Поняття и основні вимоги законності. Правозаконність.
- •44 Поняття правопорядка. Національний, інтегративний и міжнародний правопорядок.
- •45.Джерела права. Первинні і похідні , основні и додаткові джерела права. Джерела права України.
- •46. Соціальний процес формування права и правотворчість (нормотворчість). Стадії правотворчості (нормотворчості).
- •47.Юридическая практика: понятие и виды. Роль судебной практики в правовой системе Украины.
- •48.Усмотрение в праве: понятие и виды.
- •49.Правовий статус колективних суб’єктів. Поняття компетенції.
- •50.Аномалії у правовому житті: правовий нігілізм, правовфий ідеалізм і правовий догматизм.
- •51.Суб’єкти та об’єкти правовідносин. Юридичні особи.
- •52.Систематизація нормативно-правових актів. Облік нормативно-правових актів. Правовий тезаурус.
- •53.Система права, галузі та інститути права. Правові спільності.
- •1. Поняття та загальна характеристика системи права
- •54.Приватне і публічне право. Особливості формування приватного права в Україні.
- •55.Матеріальне і процесуальне право. Співвідношення матеріального і процесуального права (не зна шов співвідношення в різних правових системах)
- •56.Реалізація права. Форми реалізації права: дотримання, виконання та використання права.
- •1. Реалізація норм права, її поняття та основні ознаки
- •2. Форми і способи безпосередньої реалізації норм права
- •57.Поняття і призначення застосування права. Ідеологія застосування права.
- •4. Підстави, форми і функції застосування норм права
- •58.Реалізація та застосування права. Безпосередня і правозастосовна реалізація права.
- •59.Процес застосування права. Стадії правозастосовного процесу.
- •6. Основні стадії застосування норм права
- •60.Правозастосовні акти: поняття й види. Прості та складні правозастосовні акти.
- •61.Поняття і призначення тлумачення права. Прийоми тлумачення права.
- •1. Поняття та об'єктивна необхідність тлумачення норм права
- •62.Офіційне тлумачення права. Інтерпретаційні акти і їх види.
- •63. Поняття прогалини у праві. Дійсні і уявні прогалини в праві. Усунення і подолання прогалин у праві.
- •64.Поняття і види правової поведінки . Юридично нейтральна поведінка.
- •65.Правомірна поведінка . Типологія правомірної поведінки . Законослухняна поведінка.
- •66.Кодіфікація і інкорпорація , їх співвідношення і різновиди .
- •67.Склад правопорушення . Вина і винність .
- •68.Понятття і види правопорушень . Зловживання правом.
- •69 . Юридична відповідальність . Види юридичної відповідальності .
- •70 . Штрафна і право відновлювальна відповідальність : поняття та призначення .
- •71 . Державно-правовий примус. Заходи державного примусу: юридична відповідальність , заходи захисту , профілактичні заходи.
- •72.Поняття держави . Сильна і слабка держава . Держава і громадянське суспільство.
- •73.Суверенітет держави . Зовнішній і внутрішній суверенітет держави. Держава і наддержавні утворення.
- •74. Сучасна і досучасна держава. Ознаки сучасної держави.
- •75. Державна влада. Єдність і поділ влади. Гілки державної влади у сучасній Україні.
- •76. Типологія держави: формаційний, цивілізаційний і технократичний підходи.
- •77. Поняття механізму держави. Механізм держави і державний апарат.
- •78. Законодавча влада та її функції. Делеговане законодавство.
- •79. Судова влада і здійснення правосуддя. Піднесення судової влади.
- •80. Виконавча влада та її механізм. Центральні та місцеві органи виконавчої влади.
- •81. Державне управління і місцеве самоврядування. Система місцевого самоврядування в Україні.
- •82. Держава в політичній системі суспільства. Держава і групи тиску (лобі).
- •83. Конституційна держава та її характерні риси. Конституційна і правова держава.
- •84. Концепція соціальної держави. Україна як соціальна держава.
- •85. Концепції правової держави і верховенства права. Україна як правова держава.
- •86. Державні органи та їх класифікація. Центральні і місцеві державні органи.
- •87. Номенклатура функцій держави . Функції держави і державні послуги.
- •88. Державна служба. Проходження державної служби.
- •89. Форми сучасної держави. Форма правління , форма державного устрою і державний режим.
- •90.Армія как інститут сучасної держави . Армія і військове право в Україні.
- •91. Податки і податкова функція сучасної держави. Проблема ефективності податкової політики в Україні.
- •92. Аграрна політика сучасної держави. Захист прав сільськогосподарського виробника в Україні .
- •93. Інноваційна політика сучасної держави. Особливості інноваційної політики в Україні.
- •94. Контрольна влада в сучасній державі та її інститути. Інститут омбудсмена (народного правозахисника) і його особливості.
- •95. Демократичний і бюрократичний принципи организації держави. Бюрократі я и бюрократизм в здійсненні державної влади.
- •96. Елітарний характер держави. Специфіка формування юридичної еліти в Україні. Юридична освіта та юридична еліта..
- •97. Держава і церква. Світська і теократична держава.
- •98.Екологічна політика держави. Екологічна держава. Екологізація законодавства .
- •99.Етика і естетика держави. Образ держави та іміджева політика.
14.Законодавче (статутне) право.
СТАТУТНЕ ПРАВО - Сукупність норм, що містяться у статутах, які діють у країнах англо-сакс. системи права поряд із загальним правом. Термін «статутне право» виник у Великобританії в 16 ст. Вживається також в юрид. теорії та практиці деяких країн, де прийнято брит, конст. модель. С. п. — частина права, яка утворюється законодавчими органами на противагу звичаєвому праву і прецедентному праву та актам, які приймаються органами виконавчої влади. Характерною рисою С. п. Великобританії є його фрагментарність. Хоча роль С. п. є вагомою, воно не претендує на вироблення заг. принципів.
У широкому розумінні — С. п. включає в себе найважливіші акти англ. права допарлам. періоду, прийняті в різні роки та епохи (передусім Велику хартію вольностей 1215), акти делегованого законодавства, а також правові акти, які приймаються авт. установами, зокрема англіканською церквою. Єдиних критеріїв, на основі яких той чи ін. статут можна було б віднести до числа конституційних, не існує. Це зумовлено тим, що всі статути Великобританії мають рівну юрид. силу, підлягають єдиному порядку прийняття, зміни та скасування.
2) У США —це писані конституції, кодекси та ін. законодавчі акти.
Судді, спираючись на загальне право, розглядають законодавчий акт як такий, що містить специфічні норми права, які можуть застосовуватися тільки в чітко визначених самим законом випадках. В усіх інших випадках, не охоплених законодавчим актом, судді на відміну від суддів ро-мано-германської правової сім'ї не будуть виносити рішення за аналогією з цим законом.
Це пояснюється тим, що, на думку суддів, якби законодавець збирався запровадити певне правило, воно було б наведене в тексті самого законодавчого акту. Тому суд, застосовуючи закон за аналогією в тих випадках, що прямо ним не передбачені, буде втручатися в повноваження законодавчої влади. А це вважалося неприпустимим. Якщо ж законодавець зробив юридичну помилку, він здатний виправити її самостійно. Отже, якщо певний законодавчий акт не зовсім підходить для вирішення якоїсь справи, можна звернутися до відповідних положень загального права.
П. В. Бромхед порівнював статутне право з написами, що держава залишає на каменях, з яких суддями зведена стіна права. Ця стіна побудована суддями, що закладали в неї свої камені-прецеденти. На каменях-прецедентах волею держави з'являються все нові і нові написи. Ці написи і є закони, тобто статутне право.
Статутне право в англосаксонській сім'ї виступає основним джерелом права поряд з прецедентним. Статутне право — це право, норми якого мають своїм джерелом не судову практику, а волю держави в особі її законодавчих органів. Норми статутного права містяться в актах законодавчих органів(статутах). Статутне право доповнюється загальним правом — через діяльність судів, що за допомогою судових прецедентів тлумачать правові норми або заповнюють прогалини в праві.
Виникнення статутного права відноситься до XIII століття. Одним з перших актів Парламенту Англії вважається Мертонський статут. Статутне право є первинним джерелом англо-американського права. У статутному праві існує ієрархія правових актів: акти державних органів мають більшу юридичну силу, ніж акти місцевих органів.
Крім загального права і права справедливості до структури англійського права входить також статутне право (законодавство), джерелом якого є акти представницьких органів, що свідчать про складну еволюцію даної правової сімї. Нині законодавство є головним двигуном правової реформи. Практично всі норми, які належать до складу і юрисдикції сучасних судів і до процесу, що до них застосовується, є статутними. Тобто, якщо більша частина принципів англійського права веде свій початок від загального права і права справедливості, то величезна кількість деталей міститься зараз у законі. Законодавство як джерело права певною мірою відрізняється від загального права і права справедливості. Загальне право і право справедливості обмежені існуючою доктриною прецеденту і можуть тільки розвивати нові прецеденти, варіюючи і розширюючи застосування вже сформульованих принципів.
Правило прецеденту, що зобов'язує англійських суддів дотримуватися раніше прийнятих рішень, укорінилося в першій половині XIX століття. Полягає воно в тому, що:
рішення, винесені Палатою лордів, є обов'язковими прецедентами для всієї системи судів;
рішення, прийняті Апеляційним судом, обов'язкові для всіх нижчих судів і, крім кримінального права, для самого Апеляційного суду;
рішення, прийняті Високим судом, обов'язкові для нижчих судів і, будучи строго обов'язковими, мають дуже важливе значення і використовуються різноманітними відділеннями Високого суду для керівництва. До 1966 року Палата лордів була пов'язана своїми прецедентами, проте на майбутнє вона відмовилася від цього правила в інтересах правосуддя.
Законодавство ж, зі свого боку, може повністю здійснювати нові принципи права, що сформувалися без посилання на принципи, що існували раніше, а також може категорично відміняти існуючі норми права, чого не можуть робити ні загальне право, ні право справедливості. У цьому і полягають основні привілеї законодавства.
Нарешті, історичні джерела відрізняються від законодавства ще й тим, що норми загального права й права справедливості, а також інших історичних джерел можуть бути підтверджені посиланням тільки на інші історичні джерела, особливо на прецеденти, законодавство ж становить самостійне джерело права. При колізії закону і прецеденту пріоритет завжди буде на боці закону. Але правозастосовчии орган пов'язаний не лише текстом закону, але й актами тлумачення закону в попередніх посадових рішеннях, тому оцінювати закон як джерело, що стоїть вище прецеденту, було б неправильно.
