2.1.2. Методика навчання співу на уроках музики у педагогічній спадщині к.Д.Кабалевського

Осмислення проблеми музичної освіти у сучасній школі неможливе без звернення до історії педагогіки, історії музичної педагогіки як джерела досвіду музичного навчання і виховання людини. Аналіз історико-педагогіч-ної літератури, архівних джерел, періодичних видань з питань народної освіти дозволив виділити ідеї педагогів-музикантів, які є провідними, потребують подальшої розробки і упровадження у практичну діяльність сучасних початкових шкіл. Провідними ідеями педагогів-музикантів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. були: опора на народнопісенні традиції; звернення до виховних аспектів церковної музики, свого часу вилученої зі змісту шкільної освіти; активізація творчого потенціалу особистості; гуманізація освіти тощо.

Ідеї навчання співу, накопиченні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., частково були реалізовані у програмі навчання співу Д.Каба-левського. Видатний педагог Д.Кабалевський підкреслював: для того, щоб музика виконувала свою виховну роль, потрібно вже у ранньому віці навчити дитину сприймати і переживати життєвий зміст музики. Педагог розробив програму на нових принципах навчання. Передусім, це стосується конкретизації трьох основних сфер музики “трьох китів” – пісні, танцю і маршу, які є найпоширенішими жанрами музики. Завдяки знанням, які сформовані на основі трьох сфер музики, у школярів формується певне орієнтування у музиці. Д.Кабалевський зазначав: “Так, будучи не тільки трьома найпростішими і найдоступнішими для дітей жанрами музики, а й трьома корінними основами музики взагалі, пісня, танець, марш дають можливість об’єднати велике музичне мистецтво з музичними заняттями у школі, забезпечити їхній тісний зв’язок з життям” [2,7].

На підставі творчого аналізу історико-педагогічного досвіду минулого Д.Кабалевський розробив принципи, методи і прийоми навчання співу, які розкрив у книзі “Про трьох китів та багато іншого”, а згодом вони були положені до основи програми музичних занять у загальноосвітній школі. Він прагнув реалізувати головний принцип – зв’язок музики (музичного виховання) з життям, також відтворити можливість міжпредметних зв’язків – зв’язок між уроками музики, літератури, образотворчого мистецтва, історії. “Музика виступає як могутній засіб не тільки пізнання, але й перетворює будь-який логічний факт у емоційно забарвлений” [2,16]. Принцип “подібності та відмінності”, за Д.Кабалевським, повинен бути виділений як найважливіший для розвитку не тільки музичної культури учнів, а й загального розвитку особистості.

Важливим моментом на уроці музики, на думку Д.Кабалевського, є евристична бесіда, яка спонукає учнів до самостійного аналізу, узагальнення музичного матеріалу, розвиває впевненість, захопленість молодших школярів музичними заняттями. Він прагнув на уроці музики створити емоційно творчу атмосферу: “… процес навчання буде процесом не тільки логічно зрозумілим, а й емоційно захоплюючим” [3,14]. З перших уроків музики молодші школярі повинні не тільки спостерігати й емоційно сприймати музику, а й розмірковувати про неї [3,15]. Таким чином Д.Кабалевський запровадив у практичну діяльність початкової школи рекомендації Д.Заріна і О.Маслова щодо емоційного настрою учнів, їх міркувань про музику та запропонував тематичне будування навчальної програми з музики. Для кожної чверті навчального року визначається тема, яка послідовно ускладнюється. Між 4 чвертями і між 8 роками навчання існує внутрішня послідовність. Усі другорядні теми підпорядковані основним темам і вивчаються у зв’язку з ними [3,19].

Виходячи з ідей О.Карасьова, С.Миропольського та інших методистів, про підбір музичних творів до уроків музики, Д.Кабалевський наголошував, що музичні твори повинні бути педагогічно доцільними, художніми та захоплювати дітей. Уроки музики, на думку Д.Кабалевського, повинні сприяти розвиткові музичних умінь, навичок, естетичного смаку, розширювати кругозір учнів, виховувати емоційно чутливу до музики людину [3,26-27]. На його думку, введення молодших школярів у світ елементів теорії музики слід починати з формування інтересу до музики та первісних навичок слухового сприйняття й виконання музики, накопичення власного слухового досвіду.

У другій половині ХІХ – початку ХХ ст. педагоги і вчителі практики наголошували на загальноосвітньому та виховному значенні уроків співу. Д.Кабалевський теж підкреслював важливість педагогічної формули “виховання – навчання”, де велика увага приділялася вихованню [1]. Педагог прагнув у музичному вихованні відійти від правил та вправ, які спираються на заучування, урок музики повинен бути захоплюючим мистецтвом: “Запам’ятовувати в мистецтві, зокрема в музиці, можна лише те, що емоційно відчуте учнями” [3, 27]. Емоційне, активне сприйняття музики – це основа залучення до музики, тому що в цей момент активізується внутрішній духовний світ учнів, їх почуття, думки. Необхідно постійно, на різних за формою музичних заняттях, вчити відчувати музику, удосконалювати вміння вслуховуватися і вдумуватися в неї [3,28]. Вміння відчувати музику та розмірковувати про музику необхідно виховувати в учнів з перших занять. Це вміння можна простежити під час хорового співу: учень повинен чути себе, товаришів по хору і супровід, крім того, відчувати стиль композитора і розуміти особливості виконання певного твору [3, 29].