Війна в Північній Африці

На Африканському континенті широко­масштабна війна розпочалася у вересні 1940 р. і тривала до травня 1943 р. У плани Гітлера входило створення на цій території на основі колишніх володінь Німеччини колоніальної імперії, до скла­ду якої повинні були увійти англійські й французькі володіння в Тропічній Африці. Південно-Африканський союз передбачалося перетворити на профашистську залежну державу, а острів Мадагаскар — на резервацію для євреїв, вигнаних з Європи.

Італія розраховувала розширити свої колоніальні володіння в Африці за рахунок значної частини Єгипту, Судану, Французького й Британського Сомалі.

На початку 1940 р. Великобританія мала в Африці 52 тис. солдатів. Їм протистояли дві італійські армії: одна в Лівії (215 тис.), інша в Іта­лійській Східній Африці (200 тис.). З падінням Франції обидві італійські армії одержали свободу дій і спрямували свою міць проти англійських гарнізонів.

У червні 1940 р. італійці розпочали наступ проти англійців. Однак цей наступ був не дуже успішним — англійські війська вдалося витиснути лише із Британського Сомалі.

У вересні 1940 р. — січні 1941 р. італійці розпочали наступ з метою захоплення Олександрії й Суецького каналу. Але він був зірваний. Англійська армія завдала італійцям нищівної поразки в Лівії. У січні — березні 1941 р. англійські війська розгромили італійців у Сомалі; у квітні 1941 р. увійшли в столицю Ефіопії Адис-Абебу. Італійці були повністю розгромлені.

Невдачі італійців в Африці підштовхнули Німеччину до рішучих дій. У лютому 1941 р. у Північній Африці, у Тріполі, висадився німе­цький експедиційний корпус «Африка», яким командував генералРоммель. Німеччина надавала допомогу союзній Італії й починала самостійне вторгнення в Середземномор’я. На підтримку корпусу Роммеля в Середземне море з Атлантики перемістився загін німецьких підводних човнів. Роммель за підтримки італійських військ наприкінці червня вторгся в Єгипет. Однак подальше просування італо-німецьких військ застопорилося. Захопити Суецький канал їм не вдалося. Фронт у Північній Африці стабілізувався в 100 км від Олександрії, поблизу Ель-Аламейна.

Становище корпусу Роммеля почало погіршуватися. Утрати в особовому складі й озброєнні погано відшкодовувалися, тому що основні ресурси нацистів поглинала боротьба проти СРСР. Роммель був відрізаний від баз постачання. Реально оцінюючи ситуацію, він у березні 1943 р. від’їхав до Європи, розраховуючи переконати Гітлера й Муссоліні в необхідності евакуації військ з Африки, але був фактично відсторонений від командування.