Перебіг бойових дій на радянсько-німецькому фронті

Восени 1941 р. німецький наступ почав давати «перебої». Бої за Смо­ленськ, що тривали протягом двох мі­сяців, оборона Києва (70 днів), Одеси (73 дні) й, нарешті, контрнаступ Черво­ної Армії під Єльнею на початку вересня, в ході якого було розгромлено 8 німецьких дивізій, залишали невирішеним питання про швидке завершення війни в Росії. Проте ворог був ще досить сильним. Перегрупувавши сили, 30 вересня він розпочав генеральний наступ на Москву (операція «Тайфун»). Німці досягли значних успіхів під В’язьмою, де в оточення потрапили частини трьох радянських фронтів — понад 660 тис. чоловік. У жовтні були загарбані Орел, Калуга, Калінін, Волоколамськ, Можайськ. Ворог наблизився до Москви на 25­30 км. Але втрати нападників були значними й німецьке командування було вимушене тимчасово відмовитися від наступальних дій.

До того часу радянське командування змогло накопичити сили для контрнаступу. У ході здійснення великої наступальної операції під Москвою (командувачі фронтами Г. К. Жуков і І. С. Конєв) ворога було відкинуто на 100­250 км. Гітлерівці втратили понад півмільйона солдатів й офіцерів, 1300 танків, 2500 гармат і чимало іншої військової техніки. Німецькі війська зазнали великої поразки. Остаточно були зірвані плани «блискавичної війни».

Водночас із московською операцією Червона армія завдавала ударів під Тихвіном, Ростовом-на-Дону. На Керченському півострові висадився десант, була зроблена спроба зняти блокаду Ленінграда. Війна набула затяжного характеру.

Навесні — улітку 1942 р. Німеччина знову перехопила ініціативу. Свій головний удар німецьке командування направило на Південь Росії. Гітлер бажав захопити багаті нафтоносні й родючі на хліб райони й одержати вихід на Близький Схід. Упав Севастополь. Під Харковом Червона Армія втратила 230 тис. чоловік. Німецьке командування розгорнуло наступ на Сталінград і Північний Кавказ. В умовах невдач, які нагадували початок війни, 28 липня 1942 р. з’явився знаменитий наказ № 227 «Жодного кроку назад». За наказом створювалися штрафні роти й батальйони, загороджувальні загони в тилу частин, які повинні були розстрілювати тих, хто відступав.

До кінця серпня 1942 р. гітлерівцям удалося вийти в передгір’я Головного Кавказького хребта й до Волги північніше Сталінграда.

Напад Японії на Перл­Харбор і початок війни на Тихому океані

З 1941 р. склалося загрозливе становище для союзників на Далекому Сході. Тут усе голосніше заявляла про себе як про повновладного хазяїна Японія. Серед японських політиків і військових не існувало єдиної думки — де варто завдати головного удару: на півночі, проти Радянського Союзу, або на півдні і південному заході, для захоплення Індокитаю, Бірми, Індії і країн Південно-Східної Азії.

У липні 1941 р. японські війська окупували Індокитай. У відповідь США ввели ембарго на поставки нафти в Японію. Після цього Японія опинилася перед вибором: або поступитися тиску США й піти з Індокитаю, або забезпечити себе нафтою шляхом захоплення Індонезії — голландської колонії, що була багата на нафтові родовища. Було вирішено розпочати війну проти США, Англії й Голландії, знищити американський Тихоокеанський флот.

Рано вранці у неділю 7 грудня 1941 р. авіація й флот Японії раптово напали на американську військово-морську базу Перл-Харбор (Гавайські острови), де перебували головні сили Тихоокеанського флоту США. Японцям удалося потопити або вивести з ладу 18 американських військових кораблів. На аеродромі бази було знищено половину літаків. Загинуло близько 2500 американських військовослужбовців. Японці в цій операції втратили 29 літаків і кілька підводних човнів. Напад на Перл-Харбор ознаменував вступ Японії у війну на боці фашистського блоку.

Одночасно японці блокували англійську військову базу в Гонконгу й почали висадку військ у Таїланді. Англійська ескадра, що вийшла на перехоплення, була атакована з повітря, і два лінкори, ударна сила англійців, пішли на дно. Це забезпечило Японії гегемонію на Тихому океані. Отже, перший етап найбільшої в історії людства океанської війни вона виграла.

11 грудня 1941 р., через 4 дні після Перл-Харбора, війну Сполученим Штатам оголосили Німеччина й Італія. До зони дій Японії включалися Китай, уся Південно-Східна Азія, Австралія, Нова Зеландія, острови Тихого й Індійського океанів, Радянський Далекий Схід, Сибір. До трав­ня 1942 р. Японія захопила величезну територію в 3880 тис. км² с населенням близько 150. млн. чоловік.

Заспокоївшись від перших невдач, союзники повільно, але неухильно переходили до активної оборони, а потім і до наступу. Просування Японії в районі Тихого океану й Південно-Східної Азії було зупинено до літа 1942 р.

У морському бою в Кораловому морі (травень 1942 р.) був зірваний наступ Японії в напрямку Австралії. 4–6 червня 1942 р. поблизу острова Мідуей розгорнувся запеклий бій, у якому головну роль відігравали авіаносці. Японці втратили 4 з 8 своїх авіаносців, у той час як США тільки 1. У результаті Японія втратила свої основні ударні сили. Це була перша велика поразка японського флоту, після якої Японія була змушена перейти від наступу до оборони. У збройній боротьбі на Тихому океані установилася відносна рівновага сил.