2. Сучасна методологія пвш. Рівні методології, їх характеристика. Основні методологічні підходи.

Методологія - наука про головні підходи, принципи побудови, форми і способи пізнання та зміни навколишнього світу.

Предмет методології можна визначити як процес пізнання навчально-виховного процесу, а також визначення принципів побудови, форм, методів і способів пізнання педагогічної діяльності. Методологія вивчає типи і рівні педагогічних досліджень у їхніх взаємозв'язках, співвідношення якісних і кількісних характеристик під час опису процесу навчання й виховання, професійної, спеціальної, морально-психологічної і психологічної підготовки, а також розглядає питання прогнозування шляхів розвитку педагогіки. 

У структурі методологічного знання Е.Г. Юдін виділяє чотири рівні:

- філософський – загальні принципи пізнання і категоріальний апарат науки в цілому. Методологічні функції на цьому рівні виконує вся система філософського знання: філософські категорії, закони, закономірності, підходи.

- загально-науковий – теоретичні положення, які можна застосувати до всіх або до більшості наукових дисциплін. Третій рівень

- конкретно-науковий – це сукупність методів і принципів, що застосовуються в тій або іншій науці.

- технологічний – методика і техніка дослідження, тобто набір процедур, які забезпечують одержання достовірного емпіричного матеріалу та його первинну обробку. На цьому рівні методологічне знання носить чітко виражений нормативний характер.

Всі рівні методології взаємопов'язані і мають певне саморух. При цьому філософський рівень виступає в якості загальної методології та змістовної підстави всякого методологічного знання.

Системний підхід забезпечує можливість розробляти цілісні інтеграційні моделі, виявляти основні функції, елементи, компоненти, їх зв'язки і відношення, системотвірні фактори та умови функціонування у статичному і динамічному аспектах.

Синергетичний підхід характеризує особистісний розвиток педагога й учня не тільки як поступовий, лінійний, безконфліктний процес, а як процес, що супроводжується суперечностями, які зумовлюють трансформацію ціннісних орієнтацій, самопізнавальну і самовиховну активність.

Діяльнісний підхід грунтується на врахуванні єдності підсистем викладання й учіння, які функціонують у нероздільній цілісності, взаємозв'язках і взаємовпливах.

Праксеологічний підхід забезпечує ефективне управління діяльністю через її всебічний самоаналіз, самооцінювання, цілеспрямоване моделювання умов і засобів удосконалення на основі синтезу теоретичних знань та емпіричного досвіду.

Гуманістичний підхід сприяє становленню і вдосконаленню цілісної особистості, яка самостійно формує власний досвід, прагне активно реалізувати свої можливості, здатна до усвідомленого та обґрунтованого вибору рішень у різних життєвих і навчальних ситуаціях.

Культурологічний підхід прагненням подолати тенденції розвитку безособистісної, абстрактно-формальної педагогіки.

Аксіологічннй підхід характеризує цінності як основу регуляції людської поведінки, навчальної і професійної діяльності (акцент на внутрішні фатори активізації ціннісно-смислової сфери).

Суб'єктний підхід вимагає від учителя активності, здатності керувати, регулювати свою поведінку і дії відповідно до поставлених завдань (саморегуляція)

Акмеологічний підхід забезпечує розвиток особистості педагога через органічну єдність процесів професійного виховання, соціалізації, а також самовиховання і саморозвитку.

Компетентнісний підхід полягає у створенні умов для самоорганізації учнем себе і своєї діяльності, виявлення і розвитку його творчих можливостей, формування навчальної позиції.