17. Еврестичне навчання.

Евристичне навчання — навчання, головною метою якого є конструювання учнем особистісного сенсу, цілей та змісту навчання, а також процесу його організації. Праобразом є метод Сократа («Сократівський діалог»), який разом зі співрозмовником шляхом особливих питань і розмірковувань приходив до народження знань. У 60-ті роки Пушкі розробив основи для техн закладів. Тепер Хуторський.

Суть – не стільки в передачі досвіду минулого, сікльки в набутті власного освітнього досвіду, який забезпечує загально-культурне прирощення знань.

За дослідженнями психологів, для реалізації евристичної навчальної діяльності виділяють три групи особистісних якостей учнів: креативні (уява, натхнення, інтуїція, неординарність, винахідливість, відчуття но­визни, незалежність, схильність до ризику, прогностичністьтаін.), когнітивні (допитливість, проникливість, захопленість, кмітливість, аналітичність, пошук проблем, здатність до експериментів та ін.), оргдіяльнісні, або методологічні (цілепокладання, стійкість у досягненні мети, плану­вання, гнучкість і варіативність дій, комунікативність, змістове бачення, рефлексивність, самоаналіз, самооцінка та ін.).

Основи організації цілісного процесу вира­жені в принципах дидактичної евристики:

1. Принцип особистісного цілепокладання учня (навчання кожного учня від­бувається з урахуванням його особистих цілей у кожній освітній області).

2. Принцип вибору індивідуальної освітньої траєкторії (учень має пра­во на осмислений та погоджений з учителем вибір основних компо­нентів своєї освіти: сенсу, цілей, задач, темпу, форм, методів навчан­ня, змісту, системи контролю й оцінки результатів).

3. Принцип освітнього приросту учня, або принцип продуктивності на­вчання (головним орієнтиром навчання є особистісний приріст учня, який складається з його внутрішніх та зовнішніх освітніх продуктів навчальної діяльності).

4. Принцип первинності освітньої продукції учня (створений учнем осо­бистісний зміст навчання випереджає вивчення змісту освітніх стан­дартів і загальновизнаних досягнень у певній області).

5. Принцип ситуаційності й супроводжуючого навчання (освітній про­цес будується на ситуаціях, які передбачають самовизначення та ев­ристичний пошук їх рішення учнями, вчитель супроводжує учня в його освітньому русі).

6. Принцип освітньої рефлексії (осмислення результату й методу влас­ної діяльності).

Зміст евристичного навчання має дві частини: інваріантну (яка надхо­дить іззовні й засвоюється учнем) і варіативну (яку створює кожний учень у процесі свого навчання).

Традиційний зміст освіти ускладнює побудову учнями власного сві­ту знань.

Дана проблема в технології евристичного навчання вирішується шляхом зміни методології навчання: спочатку учням у якості освітньо­го об’єкта пропонують реальні, а не ідеальні об’єкти пізнання (природ­на або антропогенна місцевість, грунт, ріка, вода, рослини, тварини та ін.). 

18. Теорія поетапного формування розумових дій.

50-ті роки XX ст. педагог і психолог П. Я. Гальперін. Подальший розвиток Я.Ф. Тализіної. 

В основі концепції лежить психологічне вчення про перетворення зовнішньої предметної діяльності на внутрішню психічну діяльність.Формування внутрішніх розумових структур психіки відбувається за допомогою освоєння зовнішньої соціальної дійсності. Тому навчання і виховання можна розглядати як процес інтеріоризації. Основна проблема полягає в тому, як оптимально керувати цим процесом.

Виокремили три складові:

Орієнтовна – базується на використанні учнями об'єктивних умов, необхідних для цієї діяльності.

Виконавча – забезпечує послідовне подолання основних етапів навчання.

Контрольна – вимагає від учня спостереження за перебігом навчальної діяльності та порівняння її результатів із відповідними зразками, а в разі виявлення розходжень – відповідного коригування орієнтовної та виконавчої її складових. Уся діяльність є не самоціллю, а викликана певним мотивом. Коли мета завдання збігається з мотивом, дія стає діяльністю. Роль мотивації П. Я. Гальперін оцінює так високо, що поряд з п'ятьма основними етапами опанування нових дій він дає ще один етап – формування позитивної навчальної мотивації.

Формування розумових дій згідно з цією концепцією передбачає такі етапи:

• попереднє ознайомлення з метою навчання та його умовами. Цей етап формує мотивацію навчально-пізнавальної діяльності;

• складання схеми орієнтовної основи дій (ООД). На цьому етапі учні пізнають предмет навчання й послідовність виконання орієнтовних, виконавчих та контрольних дій. Це ще не сама діяльність, а лише система вказівок до неї. ООД може мати кілька видів: 

– неповна (одноразовий показ зразка і неповний словесний опис), 

– повна (для певного виду діяльності), 

– повна узагальнена (для цілого класу явищ);

• формування матеріальної діяльності. На цьому етапі дії виконуються в матеріальній або матеріалізованій формі, з конкретними предметами або за допомогою певних модулів. Ці дії обіймають як орієнтовну й виконавчу, так і контрольну дії;

• етап зовнішньої мови. На цьому етапі дії узагальнюються завдяки їх повній вербалізації усно або письмово. Дії реалізуються словесно, без опертя на матеріальні засоби, таким чином вони засвоюються в узагальненій, відірваній від конкретики формі;

• етап внутрішньої мови. Тут практичні дії супроводжуються проговорюванням подумки і здійснюються узагальнено, але вони, поступово скорочуючись, автоматизуються;

• етап інтеріоризації дії. Дії виконуються подумки, тобто стають внутрішнім розумовим процесом, максимально автоматизованим.

Це керування тут доведено до досконалості, що дає змогу перетворити зовнішні дії на внутрішні й тим самим прискорити розумовий і фізичний розвиток учнів. Цілеспрямованому формуванні мотивації навчання. Позитивно впливає на прискорення підготовки конкретних спеціалістів.

Таким чином, значення даної теорії полягає в тому, що вона вказує педагогові, як необхідно організовувати навчально-пізнавальну діяльність учнів, щоб, використовуючи основний дидактичний засіб – ООД, ефективно керувати процесом їхнього навчання та швидко досягти позитивних практичних результатів.