Пізнавальний інтересу структурі мотивації

Емоційним переживанням пізнавальної потреби, емоційно забарвленим інтелектуальним ставленням суб’єкта пізнавальної діяльності до об’єкта пізнання, що виявляється в його розумовій активності, теоретичному проникненні в суть пізнаваного з метою достеменного орієнтування в ньому є пізнавальний інтерес. Як психологічне явище він суб’єктивний, належить індивіду, присутність пізнавального інтересу виражає позицію цього індивіда, особисту симпатію до чогось, а відсутність – антипатію або байдужість. Пізнавальний мотив є адекватним внутрішнім мотивом, властивим процесу пізнавальної навчальної діяльності. Як і діяльність ученого, що осягає закономірності світу, відкриває наукові істини, до ознайомлення дитини зі світом людей і речей спонукає пізнавальний інтерес.

Пізнавальні інтереси – група мотивів, пов’язана зі змістом і процесом учіння, спрямована на опанування способом певної діяльності.

За змістом, спрямованістю і масштабом пізнавальних мотивів розрізняють:

1) широкі пізнавальні мотиви, що полягають в орієнтації школярів на оволодіння новими знаннями. їх проявом у навчальному процесі є успішне виконання навчальних завдань; позитивна реакція на ускладнення вчителем завдань; звернення до вчителя за додатковими відомостями; позитивне ставлення до необхідності виконання необов’язкових завдань; звернення до навчальних завдань у необов’язкових обставинах (наприклад, на перерві, під час канікул). Широкі пізнавальні мотиви можуть реалізовуватися як інтерес до нових цікавих фактів, явищ чи як інтерес до суттєвих їх властивостей, закономірностей, теоретичних принципів, ключових ідей тощо;

2. навчально-пізнавальні мотиви, спрямовані на засвоєння способів оволодіння знаннями. На уроці вони проявляються у прагненні школяра до пошуку нових способів роботи, розв’язання завдань, як повторне повернення до аналізу способу виконання завдання після одержання правильного результату; у запитаннях до вчителя, які стосуються змісту навчального предметів; інтересі при переході до нової дії, використання нового поняття, аналізі власних помилок; у самоконтролі під час роботи;

3. мотиви самоосвіти, що полягають у спрямованості школярів на самостійне вдосконалювання способів засвоєння знань. Свідченням цього є звернення до вчителя, інших дорослих, ровесників із запитаннями про способи раціональної організації навчальної праці і прийоми самоосвіти, участь у їх обговоренні; самоосвіта школярів (читання додаткової літератури, відвідування гуртків, складання плану самоосвіти тощо);

4. соціальні мотиви у структурі мотивації, основою яких є особливості буття індивіда в суспільстві. Це мотиви особистісного зростання, вдосконалення. Виявляються вони у потребі бути значущим, цікавим для однолітків і дорослих, поцінованим ними. З огляду на їх специфіку розрізняють:

• широкі соціальні мотиви (прагнення здобути знання на основі усвідомлення соціальної необхідності, обов’язку, відповідальності, щоб бути корисним суспільству, сім’ї, підготуватися до дорослого життя). Вони свідчать про розуміння школярем значущості навчання, готовність поступитися особистими інтересами заради суспільних;

• вузькі (позиційні) соціальні мотиви (прагнення зайняти певну позицію, місце у особистісних стосунках, одержати їхнє схвалення, заслужити авторитет). Виявляються у налаштованості на взаємодії і контакти з однолітками, зверненні до друзів у процесі навчання для з’ясування (їхнього) ставлення до своєї роботи; ініціативній і безкорисливій допомозі ровесникам; кількості і характері спроб передати іншим нові знання, способи роботи; відгуку на прохання однокласників допомогти; прийнятті і внесенні пропозицій про Участь у груповій навчальній роботі, включенні у неї; готовності брати участь у взаємоконтролі, взаєморецензуванні; мотивації благополуччя, що проявляється у прагненні заслужити схвалення вчителів, батьків і ровесників;

• мотиви соціального співробітництва, що полягають у бажанні спілкуватися, взаємодіяти з іншими людьми, аналізувати способи, форми співробітництва і взаємин з учителем та однокласниками, удосконалювати їх. Про це свідчать прагнення усвідомити способи групової роботи й удосконалити їх, інтерес до обговорення різних способів фронтальної і групової роботи у класі; інтерес до переходу з індивідуальної роботи на фронтальну;

• діловий мотив, який виявляється у навчальній активності, розрахованій на винагороду (висока оцінка, похвала вчителя, батьків, матеріальна нагорода). Такий мотив не забезпечує свідомого оволодіння учнем змістом навчальних предметів, однак певний час відіграє позитивну роль, активізуючи пізнавальну діяльність. З часом його може замінити інший мотив, коли учень вникне у суть наукових понять, його зацікавлять знання як самоцінність;

• змагальна мотивація, свідченням якої є прагнення учня вчитися не гірше за інших або і краще. Вона мобілізує вольові зусилля учня, вимагає від нього концентрації зусиль задля успішного виконання навчальних завдань, активізує навчальну діяльність загалом. Ця мотивація також пов’язана з навчальною діяльністю зовнішніми, а не внутрішніми мотивами, оскільки пізнавальний процес, розуміння значення навчального матеріалу не є найголовнішим.

Отже, мотивація – важлива складова психологічної структури пізнавальної, навчальної діяльності, від якої залежить ефективність її перебігу. Існують різні типи та види навчальної діяльності.