Психологія опитування учнів

Опитування є засобом не лише усної перевірки знань учнів, а й формування їхніх вольових якостей, рівня домагань, пізнавальних мотивів. Психологічна ситуація під час опитування змінюється на уроці залежно від його типу, прийомів впливу і спілкування. У процесі опитування спілкування на уроці стає діалогічним, внутрішня мова переходить у зовнішню, що активізує учня, змінюється черговість слухання вчителя та учня, проявляються їх емоційно-вольові компоненти (впевненість, сором’язливість, самовладання, тривожність, витримка, неврівноваженість).

Іноді учень виходить із ситуації опитування, тоді він механічно, не думаючи, виголошує підготовлену відповідь або невмотивовано відмовляється від неї. Вихід із ситуації опитування може спричиняти і відсутність волі, надмірне самолюбство.

Трапляються ситуації, коли учень мовчить, хоч і знає матеріал. Причиною цього є відсутність контакту з учителем або негативне ставлення до педагога.

Опитування не тільки забезпечує контроль знань, воно є однією з головних умов формування розумових операцій учня. Для цього необхідно добирати запитання, які забезпечували б ефективніше формування розумових дій учнів (продуктивні запитання); щоб їх відповіді були результатом складної інтелектуальної діяльності.

Формування розумових операцій, розвиток логічного мислення стимулюють такі типи запитань педагога до учнів:

1. запитання, що вимагають розкриття змісту явища («Що це таке?»; «Які властивості?»). Відповідаючи на них, учень повинен відокремити головне від другорядного в предметах і явищах, зарахувати їх до певної категорії, що потребує відповідних розумових дій;

2. запитання, спрямовані на виявлення причин явищ, проникнення в їхню сутність («Чому?»). Відповідь на них вимагає уміння шукати, встановлювати зв’язки між явищами. Ці запитання вчать учнів робити індуктивні умовиводи, формують самостійність мислення;

3. запитання, що вимагають порівнянь, аналогій. Необхідність відповідати на них вчить учнів порівнювати, виробляти вміння відрізняти суттєві властивості від несуттєвих, робити висновки про невідомі явища через осмислення відомих;

4. запитання, що передбачають висунення гіпотези, яку необхідно обґрунтувати. Використання їх сприяє виробленню у школярів вміння висувати та обґрунтовувати гіпотези, мислити, доводити правильність своїх думок, глибше розуміти сутність процесів і явищ.

Розвиток логічного мислення учнів стимулюють запитання без навіювання відповіді; альтернативні запитання («так» – «ні»); запитання з активним навіюванням (підказуванням) відповіді; запитання, що містять пасивне її навіювання.

Експериментально зафіксовано позитивні результати навчання без оцінювання: діти стали менш збудливими, у них поліпшилися сон і апетит, вони почали краще вчитися.

Отже, опитування не лише забезпечує перевірку та контроль знань учнів, а й формує їхні розумові операції, емоційно-вольові якості, розвиток логічного мислення, рівень домагань тощо.

Психологія оцінювання знань, умінь і навичок учня

Оцінювальна діяльність вчителя залежить від особливостей уроку (подавання нових знань, демонстрування наочності, узагальнення засвоєного матеріалу тощо). Поведінка вчителя має бути оцінювальною.

Педагогічна оцінка як важливий чинник психологічного, соціального, морального і духовного розвитку повинна характеризуватися об’єктивністю, вмотивованістю, виваженістю, зацікавленістю, критичністю і водночас оптимістичністю.

Процес оцінювання підпорядкований таким закономірностям:

1. взаємопов’язаність оцінювальних впливів та успішності навчання: оцінка може позитивно і негативно впливати на успішність;

2. спрямованість оцінки на похвалу і на покарання: висока оцінка спрямована на похвалу, низька – на покарання;

3. необхідність врахування в оцінюванні учнів їхніх індивідуальних особливостей: одна і та сама оцінка по-різному впливає на здібного і нездібного, здатного чи нездатного до навчання учня, на учнів із різним типом темпераменту, різними мотивами навчання;

4. плановий характер оцінювання, розрахованого на певний період і на конкретного учня, передбачення результату, свідомий вибір відповідних типів оцінок. В історії відомі парадокси оцінювання, коли видатних геніїв (І. Ньютона, Л. Толстого, В. Сєрова та ін.) педагоги оцінювали як бездарних;

5. доброзичливе, чуйне ставлення до учнів під час оцінювання: учнів необхідно оцінювати адекватно, але не тільки за результатами навчання, а і з урахуванням їхніх навчальних зусиль.

У педагогічній практиці послуговуються такими видами часткової оцінки:

а) неоцінювання відповіді учня, що є найбільш неприємним для нього, оскільки він не знає, чи правильно відповів, чого вимагає вчитель від нього;

6) опосередкована оцінка, коли відповідь учня оцінюється через відповідь однокласника. Така оцінка впливає на формування стосунків у класі;

в) невизначена оцінка («так, сідай...»). Вона є мало ефективною, бо нічого конкретного, зрозумілого для учня вчитель не сказав;

г) негативна оцінка. Характеризується ця оцінка тим, що педагог, оцінюючи відповідь учня, вказує на допущені помилки, стверджує, що відповідь була неправильною. Вона корисна, якщо спрямовує учня на їхнє подолання та уникнення прогалин у знаннях, мобілізує дітей;

ґ) оцінка-згода. Цей вид оцінки неефективний для обдарованих у навчанні школярів і дуже вдалий для слабких;

д) оцінка-схвалення, підтримка. Така оцінка позитивно впливає на учнів, які втратили віру у свої сили, недооцінюють свої можливості, оскільки отримані результати не відповідають їх старанням;

е) оцінка-критика. її результати залежать від способу стосунків, спілкування вчителя та учня. Вчитель не повинен допускати безтактовності, приниження особистості учня, бо це провокуватиме його озлобленість. Не можна допускати погроз, сарказму. Оцінка не повинна пов’язуватись з характеристикою особистості;

є) оцінка – бурхливе обурення. До застосування її на практиці вдаються рідко, оскільки в жодному разі не можна допускати приниження гідності дитини.

На підставі порівняльної оцінки формується фіксована оцінка (бал) як підсумок оцінювання всієї системи знань учнів на певний момент. Вона є результатом розуміння вчителем системи знань школярів. На основі порівняльної оцінки і фіксованого балу виставляється інтегральна оцінка – психолого-педагогічна характеристика школяра, в якій виявляється розуміння вчителем особистості, системи знань учня та засвоєння ним конкретного навчального матеріалу. Між педагогічною оцінкою і типом успішності учнів існує взаємозалежність.

Досвідчений вчитель уміє правильно ставити запитання, активізувати відповіді школярів, адекватно їх оцінювати, сприяє формуванню у них логічного мислення, інтелектуальної самостійності. Особливістю самостійного мислення є самоконтроль, тобто уміння учнів самостійно аналізувати, перевіряти своє судження, бачити помилки, самостійно виправляти їх.

Учитель має широкі можливості щодо виховання самооцінки в учнів на кожному уроці під час виконання різних видів самостійної роботи: розв’язування задач, написання диктантів, контрольних робіт тощо. Формування самооцінки сприяє самовихованню: враховуючи поради, зауваження вчителя, учень ставить перед собою певні цілі, досягнення яких сприяє формуванню у нього позитивних якостей, розуму, волі, почуттів.

При оцінюванні вчителю доводиться долати такі труднощі:

1. невміння побачити межу, за якою починається якість знань, діяльність учня, які необхідно оцінювати за іншими критеріями;

2. невпевненість, відсутність власного ставлення до системи оцінювання;

3. використання оцінки як засобу демонстрування солідарності, загрози, покарання;

4. орієнтування не на реальний результат конкретних учнів, а на порівняння з певним еталоном (наприклад, учнем-відмінником);

5. відсутність чіткої системи оцінювальних дій, орієнтація не на якість, а на випадкові показники;

6. невміння використовувати оцінювання для виховання дитини;

7. мимовільне формування в учнів залежності від отримання оцінок певного рівня, що породжує зайві переживання, навіть психологічні порушення.

Складність оцінювальної діяльності вчителя полягає в її багатофункціональності, зорієнтованості на реалізацію головних функцій педагогічної діяльності (навчання, виховання і розвитку).

Принципи, критерії та показники оцінювання повинен розуміти та реалізувати у своїй педагогічній діяльності вчитель, також важливо, щоб вони були зрозумілими, визнаними й учнями. Вчителю доводиться долати свої психологічні захисти, поверхову, імпульсивну взаємодію, різноманітні внутрішні психологічні аспекти, зовнішні впливи, які відвертають увагу.