4. Психологія навчання

Однією з головних складових освіти є навчання. У педагогічній психології сформульовано важливі висновки щодо організації, управління та забезпечення позитивних результатів навчальної діяльності школярів. Педагогу необхідно враховувати психологічні особливості учіння, психологічну структуру навчальної діяльності (предмет, цілі, мотивація, навчальні дії, результат, операції та способи, саморегуляція, засоби), її вікові та індивідуальні особливості, стилі та здатність до навчання, причини невстигання у навчанні, особливості самостійної роботи як вищої форми навчальної діяльності. Психологічними основами оптимізації навчання с вдосконалення викладання і забезпечення розуміння навчального матеріалу, забезпечення організаційних форм навчання (навчальні впливи, методи навчання, навчальне співробітництво), актуалізація механізмів навчання, застосування різних типів і видів навчання (проблемне, програмоване, алгоритмізоване, засвоєння понять, формування умінь і навичок), врахування внутрішніх і зовнішніх чинників навчання, його індивідуалізація та диференціація.

4.1. Психологічні особливості учіння

Процес засвоєння дитиною досвіду (оволодіння знаннями про зовнішній світ, вироблення умінь і навичок) може відбуватися стихійно та керовано в умовах спеціально організованого навчання. Існують різні види та рівні научіння, що забезпечується різними механізмами. Учіння розвивається та набуває характеру навчальної діяльності.

Учіння – стихійний або цілеспрямований процес засвоєння людиною знань, вироблення вмінь і навичок, розвиток особистості, інтелекту, що відбувається в умовах індивідуальної або спільної діяльності, спілкування з ровесниками або старшими шляхом спостереження за поведінкою та діяльністю інших людей, їх наслідування, а також у процесі сприймання та аналізу інформації у засобах масової інформації.

Процес учіння, що здійснюється під впливом інших людей, називається научінням. Це може відбуватися стихійно та цілеспрямовано. Чіткої межі між самостійним учінням і научінням не існує.

У будь-якій взаємодії з навколишнім світом людина отримує не тільки задоволення своїх потреб, але й пізнає дійсність. Воно ґрунтується на виявленні і врахуванні фізичних, логічних і функціональних відношень предметів (відношень конкретного та абстрактного, виду і роду, причини і наслідку, мети і засобів, якості та кількості, дії та результату тощо). Фізичні відношення безпосередньо відображаються відчуттями та образами сприймань.

Учіння є особливою формою активності людини, її взаємодії з об’єктами дійсності, регуляції різних його систем відповідно до певної програми, потреб індивіда. Результатом учіння є навченість школяра, яка виявляється у розвитку його особистості, інтелекту, засвоєння ним знань, оволодіння вміннями і навичками. Вона виникає завдяки діяльності, безпосередньо не зумовленої вродженими фізіологічними реакціями організму.

Результат учіння відрізняється від змін, зумовлених фізіологічними властивостями організму, його дозріванням, функціонуванням, станом тощо. Наприклад, людина, зайшовши у темну кімнату, спочатку нічого не бачить, поки не відбудеться зорова адаптація завдяки вродженій фізіологічній властивості зорової системи. Таку зміну діяльності не можна назвати учінням.

Спонтанне учіння є непродуктивним для систематичного, ефективного і швидкого засвоєння дитиною суспільного досвіду. Воно вимагає багато часу і зусиль, сприяє засвоєнню лише того, що безпосередньо пов’язане з її потребами, інтересами та прагненнями. Тому результатом такого учіння є розрізнені, безсистемні знання, неоптимальні способи діяльності. Ефективне і повноцінне засвоєння знань, вироблення умінь і навичок відбуваються лише у навчальній діяльності.

Учіння залежне від дозрівання. Воно завжди опосередковане певним рівнем біологічної зрілості організму і без неї не може здійснюватися. Так, не можна навчити дитину розмовляти доти, доки у неї не дозріють необхідні для цього голосовий апарат, відповідні відділи головного мозку.

Між процесами учіння і дозрівання є і зворотна залежність. Так, учіння певною мірою впливає на дозрівання організму. Проте учіння сильніше залежить від дозрівання, ніж дозрівання від научіння, бо можливості зовнішнього впливу на генетично зумовлені процеси і структури в організмі досить обмежені.