Організація педагогом виховного оточення

Людина виростає у певному соціальному середовищі, взаємодіє з різноманітними людьми, відчуває на собі вплив соціальних норм. Все це утворює її виховне оточення.

Виховне оточення — умови, що сприяють становленю у дитини позитивних якостей.

Воно містить організовану (все, що перебуває під безпо­середнім педагогічним впливом, організовується ним) і стихійну (все, що не піддається безпосередньому педаго­гічному управлінню: засоби масової інформації, масова культура, норми соціально-економічного життя суспіль­ства тощо) складові. Виховне оточення, окремі його еле­менти можуть бути сприятливими і несприятливими для виховання позитивних форм поведінки, високих духовних цінностей і моральних якостей. Завдання педагогів поля­гає в тому, щоб максимально використати його позитивну дію, нейтралізувавши негативну.

Вихованець є частиною оточення, а тому є не об'єктом, а суб'єктом виховання себе та інших членів колективу. Він виховується завдяки дії правильно педагогічно організова­ного оточення та своєї активної діяльності. В колективі (оточенні) діти і дорослі непомітно впливають одне на од­ного, оскільки в педагогічно організованій діяльності ко­лективу всі взаємозалежні (необхідно виявити вдячність, підтримку, надати допомогу, заступитися за слабшого і скривдженого, оцінити успіх і вчинки).

Педагог вивищується над умовами, класом, залишаю­чись є складовою цих умов, вирішує спільно з учнями ви­ховні завдання: бере участь у ініційованому ним діалозі чи Дискусії, разом із дітьми прибирає територію, ходить у туристичний похід, милується шедеврами живопису певного музею, хвилюється під час перегляду спектаклю, а потім обговорює побачене і почуте.

Однак багато вчителів не бачать себе рівноправними співбесідниками на уроках, вважають недостойним поді­ляти інтереси та захоплення дітей. Звісно, кожен вчитель не буде спортсменом, туристом чи музикантом. Але ко­жен, крім викладання свого предмета, здатний на щось: на душевну розмову, радість, посильну допомогу тощо. Хтось з учителів у школі, з конкретним класом, у певний момент повинен уміти і захотіти це робити. У цьому й полягає зна­чення правильно педагогічно організованого шкільного оточення, колективної діяльності.

Головне виховне оточення у школі — шкільний, насам­перед класний колектив. Визнаючи їх непересічну вихов­ну роль, необхідно задіяти усе найближче шкільне і по­зашкільне виховне оточення. Створення ефективних умов виховання є завданням школи, педагогів.

Отже, вихователь має створити оптимальні умови ви­ховання дітей, що сприятимуть становленню найкращих якостей особистості; організувати виховне оточення, міні­мізувавши вплив негативних і підсиливши вплив позитив­них факторів; включити вихованців до шкільного, пере­дусім класного колективу, об'єднавши їх спільною метою і діяльністю.

3.11. Виховна робота педагога з колективом учнів

Педагог займається як індивідуальною, так і груповою виховною роботою, виховуючи учнівські класи. Це вима­гає від нього специфічних знань та застосування особли­вих виховних впливів (знання особистісних стосунків, встановлення стосунків з класом і взаємодії з ним, згурту­вання, вміння працювати з окремими групами у класі).

Ознайомлення з класом

як умова ефективної виховної роботи

Клас є соціальним середовищем для самореалізаіД1 учня, де проявляється особистісна ідентичність, відбувається самопрезентація. У класному колективі створюються унікальні виховні можливості, блокуються агресив­ні прояви, здійснюється виховний вплив на індивідуаль­ність. У цьому виховному оточенні учень знаходить емо­ційний захист.

Організовуючи виховну роботу із класом, потрібно враховувати його особливості, насамперед рівень соціаль­ної зрілості, показниками якої є:

а) організаційна єдність класу — визначеність спрямо­ваності і структури стосунків, наявність лідерів та активу, конструктивної взаємодії учнів у спільній діяльності.

Рівень організаційної єдності залежить від володіння активом класу необхідними організаторськими здібностя­ми, наявності симпатій і поваги до нього однокласників; прагнення учнів до співробітництва чи навпаки; узгодже­ності дій однокласників при виконанні робіт, їх налаштованості на взаємодопомогу; ставлення класу до нових уч­нів, допомоги їм в адаптаційний період;

б) соціально-психологічна єдність класу — усвідомлен­ня учнями своєї належності до класу, тіснота контактів, взаємодії та глибина особистісних стосунків, погодженість і конструктивність у розв'язанні проблем.

Складається вона з інтелектуальної та емоційно-вольо­вої єдності. Про інтелектуальну єдність свідчать дотриман­ня однакових точок зору багатьма однокласниками; прислу­хування учнів до міркувань один одного, прагнення знахо­дити спільну мову; взаєморозуміння у спільній діяльності. Про рівень емоційно-вольової єдності можна судити на під­ставі настрою, що переважає у класі, (бадьорий, піднесений чи пригнічений); стосунків, що склалися між учнями (доб­розичливі, товариські, турботливі чи недружелюбні, воро­жі); прагнення учнів бути разом і в позаурочний час, їх спів­переживання; здатність класу переборювати труднощі, до­водити справи до кінця; здатність школярів стримувати свої почуття в інтересах справи класу;

в) спрямованість життєдіяльності — цілі, мотиви, цін­ності головних видів діяльності (навчальної, громадської, спілкування, проведення вільного часу).

Аналізуючи її, педагог бере до уваги те, що найбільше Цінується в класі (навчання, розваги), наскільки прита­манні дітям високі духовні і моральні цінності (безкори­сливість, чесність тощо).

У високорозвиненому колективі класу кожен школяр усвідомлює себе частиною цілого. Такому класу притаманність думок, взаємодопомога і взаємовиручка, дружелюбність у стосунках, раціональне розв'язання конфлік­тів; згуртованість при виконанні відповідальних завдань.

У класі, колектив якого перебуває на низькому рівні розвитку, переважають учні, для яких значно важливіша індивідуальна діяльність, ніж групова, у стосунках яких превалюють індивідуалізм, недостатньо розвинене почут­тя колективізму. Групові дії вони доводять до кінця тільки тоді, коли керівник стимулює і контролює їх. У роботі з та­ким класом недостатньо дати завдання, потрібні доклад­ний інструктаж, розподіл сил і контроль за виконанням.

Шкільний клас після його організаційного оформлення не відразу стає колективом. Для цього необхідно, щоб зі­брана в навчальний клас група дітей у результаті спільної навчальної (ігрової, спортивної тощо) діяльності почала ідентифікувати себе зі своїм класом («ми — це наш клас», «я зі своїм класом», «я як всі у нашому класі» тощо), сприймати його як щось рідне та близьке. Такий клас стає добровільним об'єднанням, хоча спочатку був створений керівництвом школи. Час, необхідний на перетворення новоствореного класу на колектив, залежить від особистісних стосунків учнів, вчителів і учнів, від позиції вчителя (клас­ного керівника) щодо класу та окремих учнів.