Індивідуальний підхід у вихованні

Повноцінне виховання потребує індивідуального під­ходу, побудови виховної системи з урахуванням перспек­тив найближчого розвитку кожної дитини. В індивідуаль­ному підході до дитини у процесі виховання поєднуються психологічний і педагогічний аспекти. Психологічний ас­пект індивідуального підходу полягає у виявленні непов­торності учня, визначенні його ставлення до інших і себе, особливостей суб'єктивного сприймання зовнішніх впли­вів і реагування на них. Педагогічний аспект індивідуаль­ного підходу полягає у доборі таких засобів і форм впливу на школяра, які найбільше відповідають його психологіч­ним особливостям, психічним станам і переживанням на Певний момент і забезпечують виховний ефект.

Для ефективного здійснення виховної діяльності педа­гог повинен глибоко знати особистість вихованця. З цього приводу К. Ушинський писав: «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, якою вона є насправді, з усіма 1 слабкостями та в усій її величі, з усіма її буденними,

дрібними потребами, з усіма її великими духовними запитами. Вихователь повинен знати людину у сім'ї, у сус­пільстві, серед народу, серед людства та наодинці зі своєю совістю, він повинен знати спонукальні причини діянь, іс­торію розвитку всякої пристрасті і всякого характеру. Тільки тоді він зможе почерпнути у самій природі людини засоби виховного впливу».

Індивідуальний підхід у вихованні означає виявлення загальної спрямованості особистості вихованця, його на­хилів, змісту основних інтересів, переживань, можливо­стей, особливостей самосвідомості. Врахування цього до­помагає вихователеві підтримувати і стимулювати прогре­сивний розвиток особистості.

Однією з вимог індивідуального підходу є диференці­ація методів і форм виховного впливу на учня, реакція якого на засоби і форми цього впливу залежить від його спрямованості, самосвідомості, якостей розуму, почуттів, волі, темпераменту, характеру. Наприклад, заохочення як засіб стимуляції потрібно застосовувати до кожного учня, але насамперед до нерішучих, байдужих. На самовпевненого учня похвала може вплинути негативно (спонукати до самозаспокоєння, зазнайства), а на скромного — пози­тивно (додати впевненості в собі).

Такту і почуття міри вимагає застосування вчителем покарань як форми виховного впливу. Наприклад, для оцінювання норм поведінки школярем із розвиненим по­чуттям власної гідності, самокритичністю досить обмежи­тись осуджувальним поглядом чи зауваженням. Для іншо­го школяра така форма покарання може виявитись надто ліберальною, а тому безрезультативною. Та навіть найсуворіше покарання не повинно ображати вихованця, при­нижувати почуття його гідності. Важливо також уміло ва­ріювати засобами і формами виховного впливу на учня.

Одним з важливих аспектів індивідуального підходу є врахування особливостей самосвідомості, темпераменту школяра, психічних станів, настрою, фізичного самопо­чуття, працездатності тощо. При цьому бажано дбати про органічне поєднання впливів педагога на учня з впливами на нього класу, референтної групи, інших ровесників і до­рослих.

Реалізація індивідуального підходу у вихованні пов'я­зана із визнанням права дитини бути собою, індивідуаль­ністю, мати свою позицію щодо конкретних явищ, ситуа­цій, проблем тощо. В індивідуальності фіксуються непов­торність, автономність, суверенність індивіда. Визнання дитини ґрунтується на вірі в її можливості, в т. ч. і в мо­жливості самовдосконалення, на розумінні безконечності пізнання людини.

Визнання вихователем індивідуальності дитини по­винно поєднуватися із сприйняттям її як суб'єкта вихо­вання, відкриттям перспектив її особистісного розвитку. Дружні стосунки вихователя з вихованцями складаються саме на основі врахування їхніх індивідуальних особливо­стей, спрямованості особистості.

У реальних умовах індивідуальність дитини про­являється в індивідуально неповторних прийомах, способах оволодіння суспільними цінностями та нормами. Часто пе­дагог нездатний спокійно сприймати те, що вихованець як індивідуальність не відповідає його професійним та особистісним очікуванням. Це породжує у педагога внутрішній конфлікт, прагнення придушити індивідуальність дитини.

Вихователь має добре знати особливості особистісного розвитку дитини, враховувати актуальний рівень сформованості у неї здатності до розмірковування на моральні теми, вибір дитиною особистої позиції, аналіз емоційних переживань, добирати засоби, форми впливу, які найкра­ще відповідають психологічним особливостям дітей. Сте­реотипне ставлення до дитини знижує ефективність розвивальних впливів виховної діяльності, оскільки не врахо­вує психічних змін, які відбуваються з нею щомиті під дією всіх соціальних впливів.