18. Історіографія Хмельниччини.

Хмельниччина (Українсько-польська війна, Козацько-польська війна, Козацька революція, Національно-визвольна війна українського народу[1], Визвольна війна[2][3], Повстання Хмельницького[4]) — назва історичного періоду 1648–1657 років та повстання під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава на чолі з гетьманом. Цей період розглядається у якості першої фази Української національної революції 17 ст.

Після придушення козацько-селянських повстань (кін. XVI — перша пол. XVII ст.) польській владі здалося, що вона остаточно підкорила українців, оскільки збройні виступи на деякий час припинилися. Навіть роки від 1638 до 1648 року отримали назву «десятиріччя золотого спокою». Проте в сер. XVII ст. становище українського народу під владою Речі Посполитої стало особливо важким. В Україні не було жодної соціальної верстви населення, яка б не зазнавала утисків у правах. Тому спокій, що запанував після повстань не був довготривалим, адже існуючі протиріччя залишалися невирішеними.

Національно-визвольна боротьба українців проти польського панування була обумовлена об'єктивними передумовами і причинами.

Передумови:

Формування української ранньоновітньої нації, яка у межах Речі Посполитої фактично не мала шансів на повноцінний розвиток.

Перетворення українського козацтва на провідну політичну силу, що виражала ідеї народу і внаслідок загострення протиріч між Україною і великодержавними амбіціями Польщі відігравала роль суспільного детонатора.

Поширення ідей боротьби за національну незалежність та особисту свободу людини, які набули поширення на той час у Європі.

Причини:

Козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, змушували платити податки. За будь-яку непокору козаків кидали до в'язниць, де їх катували. Більш того — багатьох з них перетворювали на кріпаків.

Посилюється гноблення селянства, яке дедалі більше ототожнюється з польським пануванням. Панщина на Наддніпрянщині досягла чотирьох днів на тиждень, у західних районах — шести. Крім панщини, селяни мусили виконувати й інші різноманітні натуральні та грошові повинності, а також працювати в маєтку феодала: стерегти панське майно, білити полотно, лагодити греблі, возити дрова тощо.

Міщан українського походження усували від участі в міському самоврядуванні, натомість на посади брали іноземців.

Чинилися перешкоди вступу українців до цехів, заняття ними ремеслом чи торгівлею.

Збільшився тиск на православну церкву, звичайним людям насаджували уніатство або католицизм.

Застосовувалися обмеження щодо освіти та вживання української мови.

1646 року Б. Хмельницький на запрошення французів разом із І. Сірком та козаками брав участь у воєнних діях проти іспанських Габсбургів. Того ж року відбулася подія, що значною мірою вплинула на хід історичних подій. За відсутності господаря на Суботів здійснив напад чигиринський підстароста Д. Чаплинський, який, пограбувавши хутір, убив його наймолодшого сина та забрав жінку, з якою мав намір одружитися овдовілий Богдан. Варто зауважити: подібні випадки були звичним явищем з боку польської шляхти, тому Хмельницький спочатку намагався покарати підстаросту законними методами через короля, але всі прохання виявилися марними. Цей випадок остаточно переконав його в необхідності докорінних змін у державі.