13. Культура України першої половини хvіі ст.

У XVI — першій половині XVII ст. культура України розвивалася у складних умовах.

Роз’єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, тяжкий іноземний гніт, спустошливі турецько-­татарські напади — усе це гальмувало розвиток продуктивних сил, формування української народності і становлення української національної культури. Але й за цих несприятливих умов українська культура розвивалася на основі вітчизняних традицій попередніх віків.

Діячі української культури, беручи за основу рідну спадщину, зокрема пам’ятки часів Київської Русі, вивчаючи ідеї європейського Відродження, намагалися поширювати освіту й наукові знання, підносити гідність українського народу, розвивати українську мову й національну культуру. Для цього засновувалися школи, налагоджувалося книговидання, розвивалися світські науки: логіка, філософія, астрономія, природознавство, історія, література та ін.

Однією з найважливіших ознак розвитку національної культури є наявність єдиної мови.

Цікавою пам’яткою, у якій яскраво відбився процес формування української мови, є так зване Пересопницьке євангеліє — рукописний переклад Євангелія з книжної церковнослов’янської мови мовою «простою», близькою до тодішньої народно-розмовної української мови. Переклад здійснено у 1556­–1561 рр. у місті Пересопниці на Волині (тепер село Пересопниця Рівненського району Рівненської області).

Формування української мови чітко простежується в усній народній творчості. Продовжувала розвиватися обрядова народна поезія — весільні пісні, колядки, щедрівки, веснянки. Особливе місце займали історичні пісні та народні думи — героїчний епос України. У них оспівуєть­ся звитяга й мужність героїв-селян, козаків та їхніх ватажків — Сагайда­чного, Сулими, Павлюка, Остряниці.

Освіта

В Україні у XVI — на початку XVII ст., як і раніше (у XV ст.) існували «парафіяльні» школи при монастирях, церквах, у маєтках деяких феодалів. Учителями здебільшого були дяки, які навчали дітей елементарної грамоти, молитов, церковного співу. Діти феодалів часто здобували знання у школах Польщі, Німеччини, Чехії.

Важливе значення мала Острозька школа, відкрита приблизно у 1576 р. зусиллями князя К. К. Острозького. Першим ректором цієї школи був письменник Герасим Смотрицький, учителями — видатні культурні діячі: Іов Княгиницький, Дем’ян Наливайко (брат Северина Наливайка) та ін. Острозька школа стояла на рівні тодішніх вищих протестантських і польських шкіл — академій. У ній викладалися мо­ви — латина, польська, грецька, слов’яно-­руська, а також піїтика, риторика, математика, астрономія, геометрія, музика. У цій школі на­вчався Петро Сагайдачний.

Крім Острозької школи, функціонували братські школи у Львові (1586 р.), Перемишлі, Галичі, Вінниці, Луцьку, Києві (1615 р.). У цих школах навчалися діти міщан, козаків, нижчого духівництва, дрібної шляхти.

1631 р. архімандрит Києво­-Печерської лаври Петро Могила заснував при лаврі нову школу, яка з 1632 р. була об’єднана з Київською братською школою, у результаті чого виникла Києво-­братська, або Києво­-Могилянська колегія, що стояла на рівні західноєвропейських університетів і польських академій.

Книгодрукування

Для розвитку культури важливе значення мав розвиток друкарства. Уже наприкінці XV ст. видання книг було налагоджене у Кракові. У 1491 р. Швайполіт Фіоль надрукував чотири богослужебні книги церковно­слов’янською мовою: «Осьмогласник», «Часослов», «Триодъ постная», «Триодъ кольорова». Ш. Фіоль зазнав гоніння з боку католицького духівництва, а друкарня була зруйнована.

У Великому князівстві Литовському книгодрукування почав білоруський учений Франциск Скорина. У 1517 р. він видав у Празі Псалтир і частини Біблії. У Вільно Скорина видав «Апостол» (1525).

В Україні книгодрукування розгорнув російський першодрукар Іван Федоров, який після видання у Москві першої друкованої книги в Росії «Апостола» 1564 р. і «Часовника» 1565 р. унаслідок переслідувань вищого духівництва й частини боярства змушений був зі своїм помічником Петром Мстиславцем перейти за «литовський рубіж». У 1572 р. Федоров із Білорусі перебрався до Львова і у 1573 р. заснував там друкарню. У ній у 1574 р. був видрукуваний «Апостол» — перша друкована книга в Україні, що повторювала московське видання цього твору. Того ж року Федоров надрукував і другу книгу — перший східнослов’янський «Буквар».

Через брак коштів Федоров уже у 1575 р. залишив Львів і влаштувався спочатку управителем маєтку Дерманського монастиря на Волині, а через деякий час знову зайнявся облаштуванням друкарні, тепер у м. Острозі. У цій друкарні в 1580 р. була надрукована «Книга нового заповіту», а в 1580–­1581 рр. — славнозвісна Острозька Біблія — перше повне видання Біблії в перекладі старослов’янською мовою.

З Острога Федоров повернувся до Львова, де й помер 5 грудня 1583 р. Друкарня Федорова через борги перейшла до рук кредиторів і незабаром була викуплена Львівським братством.

Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. виникли й діяли інші друкарні — Дерманська, Рахманівська, Луцька братська, Київська Лаврська, Чернігівська та ін.

Із розвитком друкарства розвивалася література, виникали нові жанри — передмови й післямови до друкованих книжок, вірші, панегіри­ки, інтермедії. Особливе місце займала полемічна література, спрямо­вана проти посилення польсько­-шляхетського гніту, наступу католи­цизму в Україні й насадження унії. Відомо майже 140 полемічних творів із часів XVI — першої пол. XVII ст., з них 80 написано католиками й уніатами і 60 — православними.

Видатними полемістами були Герасим Смотрицький, який написав «Ключ царства небесного» (1587), Стефан Зизаній (Тустановський), Мелетій Смотрицький — «Тренос» («Плач», 1610), Іов Борецький — «Протестація» (1621) та ін.

Вершиною полемічної літератури була творчість Івана Вишенського. До нас дійшло 17 його творів, серед яких «Извещение краткое о латинской прелести», «Послание до всех обще, в Лядской земли живущих», «Обличение діавола-миродержца» та ін. У своїх творах полеміст картає магнатів, шляхтичів, католицтво, уніатів, викриває усі вади феодально-кріпосницького ладу.