2.2. Класифікація юридичних фактів як підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин у сфері інтелектуальної власності

В науковій доктрині класифікація юридичних фактів проводиться на основі різноманітних критеріїв, які можуть бути використані також при класифікації юридичних фактів у сфері інтелектуальної власності.

На основі вольового критерію на дії та події можуть бути поділені юридичні факти у сфері інтелектуальної власності. Найбільшу категорію згідно даної класифікації складають дії.

За критерієм відповідності нормам права дії поділяються на правомірні та неправомірні. Виділення лише правомірної поведінки і правопорушення не зовсім точно відображає оцінку вчинків людини через призму права, оскільки правові норми передбачають три основних варіанти поведінки людини: правомірна, неправомірна і юридично нейтральна. Однак нейтральна поведінка з формально-юридичної точки зору також може бути охарактеризованаа як правомірна - адже людина в цьому випадку не порушує норми права, не виходить за межі, визначені законом, та не порушує правових приписів [33, с.52 ].

Прикладом такої поведінки може бути відмова патентовласника дозволити використання винаходу корисної моделі зацікавленій особі. З одного боку, власник патенту діє в межах прав, що надаються патентом, і реалізує одне з виключних майнових прав - право надавати дозвіл на використання або забороняти використання об’єкта інтелектуальної власності третім особам. З іншого боку, якщо власник патенту не використовує винахід без поважних причин (а таке використання має велике значення для задоволення потреб суспільства), відмова видати ліцензію на використання винаходу може бути розцінена як недобросовісна поведінка патентовласника. Фактично мова може йти про зловживання майновими правами інтелектуальної власності.

Неправомірні дії є підставою виникнення прав та обов’язків, пов’язаних з неправомірним використанням об’єктів права інтелектуальної власності, майнових і немайнових прав. В результаті правопорушення у правовласника виникають права на захист способами, передбаченими законодавством (право вимагати припинення неправомірних дій, усунення причин, що сприяють порушенню прав; наприклад, вилучення з обігу контрафактної продукції, право на відшкодування шкоди тощо). На порушника покладаються обов’язки щодо припинення порушення та усунення його негативних наслідків.

Правомірні дії поділяються на акти і вчинки. Слід зазначити, що первинне значення в області інтелектуальної власності мають вчинки. Вчинки поділяються на дві категорії: не вольові вчинки, на наявність яких воля того, хто їх скоїв, взагалі не впливає та вольові (цілеспрямовані), які відображають волю того, хто їх скоїв, хоча і не обов’язково спрямовану на встановлення, зміну правовідносин. Свідомі вольові дії породжують певні правовідносини незалежно від наміру на їх установку у особи, яка діяла. Цим моментом вольові юридичні вчинки істотно відрізняються від угод. Характерною ознакою цих вольових вчинків є намір особи діяти тим чи іншим способом, без чого правовідносини, передбачені законом, не виникають. Тому суб’єктом правовідносин, що виникають на підставі вольових юридичних вчинків, може бути тільки дієздатна особа [32, с. 46].

У праві інтелектуальної власності особливе значення мають вольові вчинки, а саме створення об’єктів права інтелектуальної власності. Для переважної більшості відносин у сфері інтелектуальної власності саме створення результату інтелектуальної діяльності є первинним фактом, з яким пов’язане виникнення цивільних прав та обов’язків (авторське право, суміжні права, права промислової власності). Вольовими юридичними вчинками, які породжують цивільно-правові наслідки незалежно від наміру особи створити своїми діями цивільні права та обов’язки, є створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому відкриття, винаходи, промислові зразки набувають значення підстав виникнення цивільних прав та обов’язків за умови їх належного оформлення у відповідних органах. Створення творів науки, літератури, мистецтва породжує цивільні правовідносини вже внаслідок їх існування та надання доступної для сприйняття форми. У скоєнні додаткових дій щодо оформлення зазначених творів з метою надання їм правового значення (легітимації) тут потреби немає.

Акти в сфері інтелектуальної власності можуть бути розділені на: акти суб’єктів приватного права і акти суб’єктів публічного права (акти законодавства, адміністративні акти, судові акти - рішення, постанови, ухвали тощо).

Акти суб’єктів приватного права можуть виступати як самостійний юридичний факт, достатній для виникнення цивільних прав та обов’язків у сфері інтелектуальної власності (наприклад, використання комерційного найменування, використання винаходу, торговельної марки або істотна підготовка до такого використання, як умова виникнення права попереднього користувача, договори про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності тощо). А також можуть бути складовим елементом юридичного складу (подачі заявки на реєстрацію об’єктів інтелектуальної власності, звернення до органів державної влади із заявою про отримання дозволу на використання запатентованого винаходу, корисної моделі без згоди патентовласника тощо).

Важливу групу юридичних фактів в галузі інтелектуальної власності складають акти суб’єктів публічного права. Адміністративні акти виступають одним з ключових юридичних фактів в сукупності юридичних фактів, які виступають підставами виникнення прав інтелектуальної власності на об’єкти, що вимагають обов’язкової легітимації, яка здійснюється шляхом реєстрації. Прикладом адміністративного акта є рішення Державної служби інтелектуальної власності про державну реєстрацію об’єкта інтелектуальної власності шляхом внесення до відповідного Державного реєстру і видачу охоронного документа (патенту, свідоцтва). Іншим прикладом адміністративного акта є прийняття КМУ рішення про надання дозволу на використання запатентованого винаходу корисної моделі без згоди патентовласника (видача примусової ліцензії).

Адміністративним актом у сфері інтелектуальної власності є також рішення Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності про визнання торговельної марки добре відомою. Важливе значення мають також рішення Апеляційної палати, які приймаються за результатами розгляду заперечень на рішення Державної служби інтелектуальної власності про відмову у видачі охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності, які подаються заявниками. [10, с.79-80]

Правовстановлюючим юридичним фактом у сфері інтелектуальної власності можуть виступати судові акти. Так, відповідно до ст. 30 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», якщо винахід (корисна модель), крім секретного винаходу (корисної моделі), не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу (корисної моделі) було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і готовність використовувати винахід (корисну модель), у разі відмови правоволодільця від укладення ліцензійного договору може звернутися до суду із заявою про видачу йому дозволу на використання винаходу (корисної моделі ). Якщо власник патенту не доведе, що факт невикористання винаходу (корисної моделі) зумовлений поважними причинами, суд виносить рішення про надання дозволу зацікавленій особі на використання винаходу (корисної моделі) з визначенням обсягу його використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику патенту. Рішення суду буде юридичним фактом, на підставі якого особа набуде право на використання об’єкта патентного права.

Судові акти виступають підставою виникнення не тільки прав, а й обов’язків в області інтелектуальної власності. Так, на підставі судового акта на особу, яка порушила права інтелектуальної власності, може покладатися обов’язок відшкодування заподіяної правовласнику збитків, усунення наслідків порушення тощо.

Іншу категорію фактів складають події, які можна класифікувати за різними підставами:

• за походженням - природні (стихійні), які залежать у своєму походженні від людини;

• залежно від повторюваності події - унікальні і повторювані (періодичні);

• за кількістю учасників - персональні, колективні, масові, які поділяться на події з визначеною і невизначеною кількістю осіб, що приймають участь [9, с. 345].

Так, юридичним фактом-подією є смерть людини. З одного боку така подія виступає правоприпиняючим фактом для померлого, з іншого - виступає підставою виникнення прав та обов’язків у спадкоємців.

Іншою підставою для класифікації юридичних фактів є характер наслідків. За таким критерієм традиційно розрізняють такі категорії юридичних фактів: правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі юридичні факти. Однак, як зазначає Є.О. Харитонов, така класифікація не враховує всі варіанти трансформацій правовідносин, наприклад, можливість призупинення останніх, відновлення після призупинення тощо. Тому більш точним представляється підхід до класифікації юридичних фактів за ознакою характеру наслідків, які настають внаслідок існування певних обставин, за яких вони можуть бути поділені не на три, а на більшу кількість видів:

1) юридичні факти, що встановлюють право. З їх існуванням пов’язане виникнення правовідносин;

2) юридичні факти, що змінюють право. Наявність цих фактів спричиняє зміну вже існуючих правовідносин;

3) юридичні факти, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких тягне припинення вже існуючих правовідносин;

4) юридичні факти, що перешкоджають виникненню або трансформації права;

5) юридичні факти, які призупиняють право;

6) юридичні факти, що відновлюють право. До них належать обставини, наявність яких тягне відновлення прав, що існували раніше [31, с. 73-74].

Правовстановлюючими фактами у сфері інтелектуальної власності є:

• створення твору;

• реєстрація прав та отримання охоронного документа;

• рішення про визнання торгової марки загальновідомою;

• рішення суду про надання дозволу на використання об’єктів права інтелектуальної власності;

• використання об’єкта інтелектуальної власності тощо.

Прикладом правозмінюючих фактів є:

• договір про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності;

• реорганізації юридичної особи.

Правоприпиняючими фактами в галузі інтелектуальної власності є:

• припинення дії охоронного документа;

• визнання охоронного документа недійсним у судовому порядку;

• закінчення терміну дії майнових прав;

• смерть фізичної особи.

До юридичних фактів, які призупиняють право у сфері інтелектуальної власності, можна віднести несплату патентовласником збору за підтримання патента у встановлені терміни. У такому випадку дія патенту припиняється, внаслідок чого припиняють діяти і виключні майнові права. До закінчення строку, протягом якого суб’єкт може сплатити збір і відновити дію патенту, більш правильним вважається говорити про призупинення дії патенту. Юридичним фактом, що відновлює право, в даному випадку буде сплата збору, внаслідок чого дію патенту буде відновлено.

Крім критеріїв класифікації юридичних фактів, розроблених в теорії права, можливо виділити спеціальні ознаки класифікації підстав виникнення цивільних прав та обов’язків у сфері інтелектуальної власності.

Так, підстави виникнення прав інтелектуальної власності можуть бути розділені в залежності від категорії результатів інтелектуальної діяльності: підстави виникнення авторських, суміжних, патентних прав, прав на засоби індивідуалізації.

Залежно від категорії прав пропонується розмежовувати: підстави виникнення майнових прав інтелектуальної власності (договір про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, реєстрація прав успадкування тощо) та підстави виникнення немайнових прав інтелектуальної власності (створення твору).

Враховуючи специфіку немайнових прав інтелектуальної власності, вважається необхідним розмежовувати підстави виникнення немайнових прав інтелектуальної власності, якими є створення об’єкта права інтелектуальної власності, і підстави виникнення права на захист немайнових прав (спадкування, призначення уповноваженої особи на захист прав творцем).

Важливе як теоретичне, так і практичне значення має поділ підстав виникнення прав і обов’язків у сфері інтелектуальної власності на первинні та похідні. Слід зазначити, що такий розподіл є дуже поширеним при класифікації підстав (способів) виникнення права власності. Критерієм такого поділу одні вчені пропонують вважати критерій свободи, інші - критерій правонаступництва. Прихильники першої позиції до первинних відносять способи, за допомогою яких право власності виникає незалежно від волі інших осіб. До похідних - такі, за допомогою яких право власності виникає з волі попереднього власника. Прихильники «критерію правонаступництва» до первинних відносять способи, в основі яких правонаступництва немає, а до похідних - способи, засновані на правонаступництві. Однак більш вдалим здається поділ підстав набуття права власності на первинні і похідні за принципом обліку «обґрунтованості (базису) прав». Суть його полягає в тому, що первинні такі способи набуття права власності, де права власника не ґрунтуються на правах інших осіб. Похідні способи, навпаки, припускають, що право набувача ґрунтується на праві відчужувача речі [31, с. 79-81].

У сфері інтелектуальної власності можливо виділити два головних (первинних) юридичних факти: створення об’єкта права інтелектуальної власності та використання об’єкта (що характерно для комерційного найменування, оскільки відповідно до закону права на такий об’єкт виникають саме з цього моменту). Саме з появою об’єкта права інтелектуальної власності стає можливим вчинення інших юридичних дій, спрямованих на придбання та реалізацію прав у сфері інтелектуальної власності. Похідними є юридичні факти, на підставі яких суб’єкт набуває права та обов’язки на створений об’єкт інтелектуальної власності. Категорія «похідний» не говорить про меншу важливість юридичних фактів, а підкреслює їх послідовність в системі юридичних фактів, на підставі яких виникають права і купуються обов’язки у сфері інтелектуальної власності. До похідних відноситься: спадкування, передача, перехід прав до правонаступника.

Залежно від того, який юридичний факт виступає підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, виділено два порядки переходу прав в галузь інтелектуальної власності: договірний (основним юридичним фактом виступає договір) та недоговірний (спадкування, правонаступництво при реорганізації юридичної особи, звернення стягнення на права інтелектуальної власності).

Враховуючи, що виникнення цивільних прав та обов’язків у сфері інтелектуальної власності передбачає поєднання приватноправових і публічно-правових засад, запропоновано підстави набуття прав розділити на дві категорії: приватноправові і публічно-правові.

Публічно-правовими підставами виникнення прав є юридичні склади, одним з обов’язкових юридичних фактів яких виступає акт суб’єкта публічного права (адміністративний акт, рішення суду). До публічно-правових підстав виникнення прав віднесено, зокрема, реєстрацію прав, визнання торговельної марки загальновідомою, примусове ліцензування, реєстрація договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Під приватно-правовими підставами виникнення цивільних прав та обов’язків у сфері інтелектуальної власності запропоновано розуміти юридичні факти, юридичні склади, які породжують правові наслідки, без дотримання будь-яких формальних процедур за участю суб’єкта публічного права, що реалізує владні повноваження у зазначеній сфері. Приватноправовими підставами виникнення прав є: створення, використання об’єктів права інтелектуальної власності (які не потребують обов’язкової реєстрації), договори про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, що не підлягають обов’язковій державній реєстрації, право після користування.

Розроблені в науковій доктрині підходи до класифікації юридичних фактів засновані на основному «вольовому» критерії для їх розмежування. Усі наступні класифікації спрямовані на деталізацію і виділення особливостей окремих юридичних фактів як дій або подій.

Юридичні факти, які є підставами виникнення цивільних прав та обов’язків у сфері інтелектуальної власності, можуть бути класифіковані на підставі загальнотеоретичних критеріїв і на підставі спеціальних критеріїв, які дозволяють виділити особливості виникнення прав на різні результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно, всі юридичні факти, як підстави виникнення цивільних прав та обов’язків, можуть бути розділені на дві категорії: загальні та спеціальні юридичні факти. До загальних відносяться юридичні факти, які є підставами виникнення не тільки прав інтелектуальної власності, а й інших прав. Такими юридичними фактами є: успадкування, цивільно-правовий договір, адміністративний акт, акт судових органів, неправомірні дії. До спеціальних юридичних фактів запропоновано віднести ті, які є підставою виникнення тільки цивільних прав і обов’язків у сфері інтелектуальної власності. Такими підставами є: право попереднього користувача, примусова ліцензія, визнання торговельної марки добре відомою тощо.