Розділ і. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин та їх класифікація

1. Юридичні факти як підстава виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

Підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов’язують настання правових наслідків [20, с.161]. При цьому зазвичай підкреслюється, що норма права і правовідносини пов’язані таким чином, що саме юридичний факт є тим важелем, який призводить юридичну норму в дію і тягне за собою настання юридичних наслідків [7, с.37].

Важливість вивчення юридичних фактів для цивільного права навряд чи можливо оспорювати: оскільки лише настання юридичних фактів спричиняє виникнення відповідних юридичних наслідків, і навпаки, відсутність перших не дає можливості виникнути другим.

В літературі розрізняють декілька значень категорії «факт». Наприклад, Велика енциклопедія Кирила і Мефодія розмежовує три значення поняття «факт» (від лат. factum - зроблене, вчинене): у звичайному сенсі - синонім понять «істина», «подія», «результат»; знання, достовірність якого доведена; у логіці та методології науки - пропозиції, які фіксують емпіричне знання [21].

Дослідження вивчення юридичного факту характеризується багатоваріантністю підходів. В науковій та навчальній літературі досі немає єдиного погляду з приводу поняття юридичного факту.

В сучасній доктрині юридичного факту загальнопоширеною думкою більшості науковців – серед яких і академік В.В.Копєйчиков – є визначення юридичних фактів як конкретних життєвих обставин, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну та припинення правовідносин [27, с. 193]. Таке визначення на сьогоднішній день найпоширеніше і, безумовно, в основі своїй правильне. Але слід зазначити, що в правовій літературі зустрічаються й інші точки зору з приводу дефініції поняття «юридичний факт», які наведені в таблиці 1.1.1

Кожен автор визначає першу частину категорії юридичного факту на свій розсуд, виділяючи один з її аспектів. В принципі, це не є чимось хибним, недопустимим. Дефініцій може бути багато, тому з точки зору методології правознавства може бути багато аспектів висвітлення правових явищ.

Під юридичними фактами в науці та практиці розуміють конкретні соціальні обставини (події, дії), що викликають відповідно до норм права настання певних правових наслідків - виникнення, зміну або припинення правових відносин. Поняття юридичного факту поєднує два суперечливих, але нерозривно пов’язаних моменти: це явище дійсності - подія або дія (матеріальний момент), що породжує в силу вказівки норм права певні правові наслідки (юридичний момент). [18, с.5].

Аналізуючи вищезазначене можна виокремити основні ознаки юридичних фактів. В.Б.Ісаков, юридичними фактами називає ті, які є:

1. конкретними та індивідуальними. Юридичні факти являють собою явища дійсності, що існують в певній точці простору і часу. Якщо мова йде про факти-дії, то конкретність дій означає, що вони вчинені визначеними суб’єктами і несуть конкретний соціальний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів-подій виражається в тому, що вони відбуваються у певній місцевості в певний момент часу;

2. несуть у собі інформацію про стан суспільних відносин, що входять у предмет правового регулювання. Юридичними фактами виступають лише такі дії, які прямо чи опосередковано зачіпають права та інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особистості. Беззмістовні з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичне значення;

3. мають об’єктивований вираз - певним чином виражені ззовні. Юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрішнього духовного життя людини, явища. Разом з тим, законодавство може враховувати суб’єктивну сторону вчинків (провину, мотив, інтерес, мету) як елементи складного юридичного факту;

4. складаються в наявності або відсутності певних явищ матеріального світу. Необхідно враховувати, що юридичне значення можуть мати не тільки позитивні (існуючі) явища, але і так звані негативні факти (відсутність відносин службової підпорядкованості, спорідненості, іншого зареєстрованого шлюбу тощо);

5. мають зв’язок з правом - прямо чи опосередковано передбачені нормами права. Велика кількість юридичних фактів вичерпно визначені в нормі права. Разом з тим, існує категорія індивідуально визначених фактів, які лише в загальному вигляді (опосередковано) передбачені в законодавстві;

6. зафіксовані у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі. Безліч юридичних фактів мають правове значення лише в тому випадку, якщо вони належним чином оформлені і засвідчені (у вигляді документа, довідки, журнального запису тощо);

7. мають причинний зв’язок із правовими наслідками. Мається на увазі, насамперед, виникнення, зміну або припинення правових відносин. Але юридичний факт може викликати й інші правові наслідки, наприклад анулювати раніше виниклі юридичні факти [19, с.3-4].

Звертаючись до юридичних фактів, науковці та практичні працівники виходять з того, що юридичні факти являють собою явища об’єктивної дійсності, події чи дії.

Це вірне уявлення, але воно фіксує лише одну зі сторін поняття «юридичний факт». Інша сторона полягає в тому, що в якості юридичних фактів виступають не всі, а лише передбачені нормами права фактичні обставини.

«Життєві факти, - справедливо зазначав видатний радянський вчений Н.Г. Александров, - самі по собі не мають властивості бути чи не бути юридичними фактами. Вони стають юридичними фактами тільки тоді, коли їм таке значення надається нормами права . Факти одного й того ж виду можуть бути або не бути юридичними фактами» [6, с.15]. Юридичні факти, таким чином, мають складну природу, виступають як явища матеріально - юридичного характеру.

Матеріально-ідеальний характер юридичних фактів виникає з філософського розуміння фактів. Юридичні факти прийнято вважати першоосновою виникнення правовідносин, так званими правовими «важелями», що приводять в дію абстрактну, «мертву» норму права, «оживляючи», трансформуючи її в конкретні правовідносини [23, c.15].

Юридичний факт традиційно розуміють як дійсно існуючу життєву обставину- явище чи процес. Він являє собою не абстрактну модель, передбачену гіпотезою норми права, а певну реальну обставину, що проявилося в просторі і часі, воістину існуючу і яка підпадає під дію відповідної норми права. Обставина, що не настала не може розглядатися в якості юридичного факту - вона стає таким лише з моменту дійсного (фактичного) свого наступу.

Теорію юридичних фактів не можна назвати однією з нових галузей юриспруденції, оскільки корені поняття «юридичний факт» сягають у глиб історії юридичної науки. Римське приватне право розрізняє декілька підстав виникнення правовідносин. Інституції Гая Юстиніана виділяли їх 4: контракт (ex contractu), квазі-контракт ( quasi ex contractu), делікт (ex delicto), квазі-делікт (quasi ex delicto). Пізніше стали виділяти 5 підставу - односторонню угоду. Згадуються також строки, підстави укладення шлюбу, підстави переходу речей у спадщину й інші юридичні факти. Цей поділ було сприйнято Кодексом Наполеона і вдосконалено в подальшому буржуазному законодавстві. [9, с 145]

Загальне поняття юридичного факту, як і поняття прововідносин, римські юристи не сформулювали. Створення цієї категорії пов’язане з подальшою переробкою, осмисленням і систематичним викладом римського права його дослідниками. Як стверджує німецький юрист А. Манігк, поняття «юридичний факт» вперше ввів Фрідріх Карл фон Савіньї. У роботі «Система сучасного римського права» Савіньї писав: «Я називаю події, що викликають виникнення або закінчення правовідносин, юридичними фактами» [19, с.9].

Первісний розвиток теорії юридичних фактів було пов’язано з цивільним правом (Г. Дернбурга, Р. Зом, Г. Пухта, А. Тон, Е. Цітельман, Л. Еннекцерус та ін.). І це цілком логічно. Набираючий силу капіталізм вимагав ретельної, детальної регламентації майнових відносин: підстав виникнення права власності, окремих зобов’язань, успадкування, настання недієздатності та ін. На цій основі складається загальне поняття юридичного факту. Звертаємо увагу на принципово важливий момент: категорія «юридичний факт» виникла не як результат умоглядного розвитку будь-якої схоластичної філософської системи. Вона розвинулася з потреби юридичної практики, із прагнення охопити єдиним поняттям різноманітні передумови руху конкретних правовідносин.

Теорія юридичних фактів привернула увагу юристів - Е.В. Васьковського, Д.Д. Грімма, Н.М. Коркунова, В.І. Сінайского, Г.Ф. Шершеневича та інших. З позиції теорії юридичний фактів вони розглядали питання позовної давності, умов дійсності і недійсності правочину, підстави представництва та інші.

У французькій науковій літературі питання юридичних фактів розглядаються головним чином у курсах цивільного права у зв’язку з проблемою виникнення та організацією. Оцінюючи положення справ у цій галузі, відомий французький юрист Л. Жюлле де ля Морандьер, свого часу писав: «Кожна з обставин, за якою наше право визнає силу фактора, що породжує право, яке породжує його перехід або припинення, визначається особливими правилами, причому наше право не виходить з якої б то не було загальної теорії юридичних фактів» [24, с.70.].

Трохи більша увага приділяється проблемі юридичних фактів у німецькій та італійській літературі. Німецький та італійський юристи (К. Ацомайт, Є. Кюне, А. Манігк, Е. Бетті, К. Майорка та ін.) не ухиляються від розгляду загального поняття юридичного факту і складу, приводять їх класифікації, аналізують роль юридичних фактів у забезпеченні автономії особистості в правовідносинах. Слід особливо відзначити ґрунтовну енциклопедичну статтю професора Карло Майорка, що містить огляд теорії юридичних фактів і обширну (більше ста джерел) бібліографію з проблеми [36, с. 33].

В англійській та американській правової доктрині не створено розгорнутої теорії юридичних фактів. Наслідуючи традиції своєї правової системи, англійські та американські юристи скептично ставляться до абстрактних юридичних понять. Юридичні факти визначаються ними у процесуальному сенсі, як обставини, що підлягають доказуванню, що мають значення для вирішення правопорушення тощо [12, с.7].

Основними періодами у формуванні та розвитку юридичних фактів можуть бути виокремленні наступні:

• зародження юридичних фактів як підстав виникнення правовідносин у римському праві (I- III ст.);

• поява дефініцій юридичних фактів та розвиток теорії юридичних фактів європейськими вченими – юристами (початок XIX ст.);

• формування теорії юридичних фактів у контексті загального розвитку правової науки Російської імперії протягом другої половини XIX ст. – на початку XX ст.;

• спроба формування своєрідної радянської теорії юридичних фактів на протязі існування СРСР ( друга половина 20-х років XX ст. - друга половина 80-х років XX ст.);

• розвиток теорії юридичних фактів у вітчизняній правовій думці після набуття Україною незалежності ( 90 – ті роки XX ст. – теперішній час) [16, с.62].

Узагальнюючи різні дефініції поняття та його ознаки, вважаємо можливим визначити юридичний факт наступним чином.

Юридичний факт – це фрагмент соціальної ситуації, що має значення для суб’єктів права в зв’язку з реалізацією їх суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, властивості якої описані в тексті нормативно-правового акта як знання про умови, за наявності яких здійснюється реалізація норми права.

Найважливіша перевага наведеної дефініції, на нашу думку полягає в тому, що в ній відображені всі стадії її розвитку: від аналізу конкретних явищ до їх абстракції – поняття, а від нього до тієї реальної дійсності, з якої починалося пізнання.