1.2. Класифікація юридичних фактів як підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

Крім дефініції поняття важливе значення має класифікація, так як саме вона дає змогу зрозуміти всі різноманітні сторони того чи іншого правового феномену. Класифікації були улюбленим методологічним прийомом ще у давньоримських правознавців та зберегли свою популярність до теперішнього часу.

Науково обґрунтована класифікація предметів і явищ веде до отримання нових, більш глибоких знань про них. Дуже точно з цього приводу висловився В.С.Познишев: «Класифікація – це перший і надзвичайно важливий крок, який повинен зробити дослідник великої та різноманітної групи явищ, це прийом вивчення». Класифікація має подвійне значення для наукового дослідження: із зовнішньої сторони – це прийом, який вивчає систему і порядок, з внутрішньої – це прийом, який зумовлює повноту та правильність висновків [25, 15].

Під класифікацією юридичних фактів слід розуміти їх розподіл на взаємозалежні класи відповідно до найбільш істотних і специфічних ознак.

Класифікація юридичних фактів має досить розгалужену систему, існує багатопланове значення класифікації юридичних фактів, а провести їх поділ за однією ознакою чи властивістю взагалі неможливо, оскільки в такій класифікації повинно було б використовуватися одночасно декілька ознак (критеріїв). О.А. Красавчиков, критикуючи прагнення юристів використовувати одночасно два і більше критеріїв для побудови єдиної класифікації, писав: «Цінність всякої класифікації, в тому числі і класифікації юридичних фактів, частково в тому і полягає, що всі явища, що класифікуються, систематизуються за однією заздалегідь обраною ознакою розподілу, систематизації. В іншому випадку класифікація втрачає свій науковий характер і практичне значення; вона стає довільним, випадковим нагромадженням явищ і фактів, речей та обставин. Тому важко визнати обґрунтованими спроби створити «універсальної» однієї, хоча і вельми досконалої, зокрема, «вольової» класифікації шляхом одночасного використання двох ознак в одному акті розмежування» [23, c.86-87].

Таким чином, юридичні факти можуть бути розділені за різними класифікаційними ознаками (критеріями), і література дозволяє виявити велику кількість класифікацій, що мають власний (і єдиний) критерій.

Вибір критерію класифікації визначається тими завданнями, які поставлені при проведенні самого дослідження. Наприклад, юридичні факти класифікують залежно від закріплення їх у об’єктивної формі. Безумовно, юридичні факти, що представляють собою реальні життєві обставини, які не завжди можуть бути оформлені документально, і форми їх закріплення можуть бути різними: ті, які оформлені документами, магнітними записами, фотографіями та іншим чином, визнають оформленими; ті, які існують в незафіксованому вигляді, - неоформленими. [26, с.26].

За основу класифікації юридичних фактів беруться й інші критерії, і тому, як було сказано, в цивілістичній науці існує чимало різних класифікацій юридичних фактів. На жаль, нерідко правознавці забувають про те, що класифікація тоді доцільна і значуща, коли вона виправдана практикою і заснована на фактах.

Відомо, що першу класифікацію юридичних фактів в юридичній науці запропонував Ф.К.Савіньї. Мова йде про такий розподіл юридичних фактів, за яким з всієї системи виділяються дії та події, а події , в свою чергу, поділяються на вчинки та волевиявлення, при чому останні поділяються на односторонні та двосторонні. Названа класифікація стала загальновизнаною, вказана майже у всіх підручниках та використовується і дотепер. [37, с. 347]

За В.Б. Ісаковим в основу традиційної класифікації покладені три взаємопов’язані ознаки:

1. «Вольовий» критерій, за яким всі юридичні факти поділяються на події та дії. Події - явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі та свідомості людини. Дії - вчинки людини, акти державних органів влади тощо.

2. За другою ознакою дії поділяються на правомірні та протиправні. Правомірні дії відповідають приписам юридичних норм, в них виражається правомірна (з точки зору чинного законодавства) поведінка. Протиправні (неправомірні) - суперечать правовим розпорядженням, завдають шкоди інтересам суспільства та держави. Значення цього поділу полягає в тому, що він охоплює дві певною мірою протилежних сфери правової дійсності. З одного боку - договори, угоди, адміністративні акти, пов’язані з «нормальними» правовими відносинами, з іншого - проступки, правопорушення, що викликають виникнення охоронних правовідносин.

3. За третьою ознакою правомірні дії поділяться на юридичні вчинки і юридичні акти. Юридичні вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи не усвідомлювала суб'єкт їх правове значення, бажав чи не бажав настання правових наслідків. Значна частина правомірних вчинків породжується матеріально-предметною діяльністю людей (виробництвом і споживанням матеріальних благ, створенням творів літератури і мистецтва, відкриття та винаходи тощо). Юридичні акти - дії, прямо спрямовані на досягнення правового результату. Здійснюючи юридичні акти, громадяни, державні органи та інші суб’єкти цілеспрямовано створюють, змінюють, припиняють правові відносини для себе або для інших суб’єктів [19, с. 16-17].

Сучасними класичними критеріями класифікації юридичних фактів є вольовий критерій, відношення до права та спрямованість волі на правові наслідки.

За вольовим критерієм О. В. Шмоткін всі юридичні факти поділяє на дії та події [33, с. 78-79].

Найбільш докладну класифікацію юридичних фактів за вольовою ознакою було представлено у праці В.Б.Ісакова «Юридические факты в советском праве» [19, с. 16], а одним з перших серед дореволюційних правників зазначену проблематику досліджував Є.В.Васьковський .

Дії – основний, визначальний вид юридичних фактів. В правовому регулюванні дії виступають в різних якостях. З одного боку, вони служать підставами виникнення, зміни, припинення правовідносин, настання інших правових наслідків. З іншого боку, дії виступають в ролі того матеріального об’єкта, на який впливають правові відносини і заради якого власне і здійснюється все правове регулювання. Настання їх залежить від волі суб’єктів правовідносин (вчинки людей, акти державних органів тощо). Під діями в юридичній науці розуміють не тільки активні, позитивні дії (угоди, адміністративні акти), але й бездіяльність людей у тих випадках, коли норма права зобов’язує їх до активних дій.

Події. Правове регулювання не може не відзеркалювати тієї обставини, що в життя об’єкта, в діяльність колективів і громадян часом вторгаються фактори стихійного характеру. Подібні обставини враховуються, зокрема, шляхом закріплення в законодавстві юридичних фактів-подій. Юридичні події самостійно та в поєднанні з іншими юридичними фактами викликають виникнення правовідносин, влечуть зміну прав і обов’язків, припиняють правові відносини.

У юридичній літературі юридичні події зазвичай визначаються як обставини, настання яких не залежить від волі і свідомості людини. Визначення цього поняття потребує певних уточнень.

По-перше, багато подій за своїм походженням можуть залежати від волі людини (народження людини, смерть, пожежа тощо). Такого роду фактичні обставини називають «відносними подіями» (термін запропонував О.А. Красавчиков) [23, c.15].

По-друге, розвиток науки і техніки збільшує можливості людини впливати на процеси і явища природи. Те, що на сьогоднішній день не залежить від волі та свідомості людини (зливи, лавини, землетрясіння), вже завтра може стати керованим або частково керованим процесом. Галузь явищ, що не залежать від волі та свідомості людини, не залишається незмінною, відповідно, скорочується і галузь «чистих» подій.

У свою чергу, юридичні факти-події можна класифікувати за різними підставами: за походженням - природні (стихійні) і залежні у своєму походженні від людини; залежно від повторюваності події - унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю - моментальні (події) та тривалі в часі (процеси); за кількістю учасників - персональні, колективні, масові; останні - на події з певним і з невизначеною кількістю осіб, що беруть участь; за характером наслідків, що настали - на події зворотні та незворотні та інші [15, с.70]

Поширеним різновидом юридичних фактів-подій є строк. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення [5, с. 143].

А оскільки усі суспільні процеси і явища мають часову протяжність, то сплив строку може виступити як обставина, що сприяє виникненню, зміні або припиненню правовідносин, тобто є юридичним фактом.

Функції строків в правовому регулюванні надзвичайно різноманітні. У літературі згадується про попереджувальну дію строків, крім цього, строки виконують стимулюючу функцію, служать юридичною гарантією захисту прав та виконання обов’язків, стабілізують правове регулювання тощо.

Строки - такі юридичні факти, які можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Строк сам по собі, з іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе: він має значення тільки як строк чого-небудь, певної події. Відмінна риса строку - визначеність його початкового і кінцевого моменту. Початок перебігу строку залежить від встановлених в законі юридичних фактів (наприклад, моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права). Кінець строку визначається спливом певної кількості часу. Відрізок часу, який не має чітко фіксованих меж, не є строком і не може використовуватися як юридичний факт.

Елементом строку є також свідомо обраний масштаб (еталон, вимірювач) часу. Універсальним масштабом часу є рік, квартал, місяць, декада, тиждень, день, година.

У цивільному законодавстві докладним чином регулюється порядок визначення початку та кінця строку, порядок вчинення дій в останній день строку тощо, що свідчить про велике практичне значення цієї категорії юридичних фактів у цивільному праві.

Поряд зі строком в Цивільному кодексі України законодавцем вводиться таке поняття як термін. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення [5, с.143].

В законодавстві строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін – календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Строки можуть бути класифіковані:

1. За характером визначення - імперативні (не можуть бути змінені за згодою сторін) та диспозитивні (можуть бути змінені сторонами).

2. За ступенем визначеності – абсолютно визначені, відносно визначені, невизначені.

3. За цільовим призначенням – породжуючі, припиняючі, строки здійснення суб’єктивних прав та обов’язків (здійснення авторських прав на літературні твори), строки виконання та захисту законних прав та інтересів (позовна давність).

4. В залежності від того, в яких галузях застосовуються – профілюючі, процесуальні та спеціальні.

Таким чином строки і терміни в праві є юридичними фактами і (або) елементами юридичного складу, що виступають важливою гарантією здійснення та захисту законних прав та інтересів суб’єктів правовідносин.

В науковій та навчальній літературі за відношенням до права. прийнято поділяти юридичні факти – діяння на правомірні і протиправні, в залежності від того, як вони узгоджуються з приписами юридичних норм [22, с. 194].

Взявши за основу класифікаційний критерій юридичних фактів за вольовою ознакою (на події та дії), і класифікаційний критерій за відношенням до права юридичних дій ( на правомірні та протиправні), В.Ф.Тарановський у роботі «Енциклопедія права» вказує на можливість взаємного перехрещення цих критеріїв, які у підсумку дають чотиричленний склад класифікаційної системи. За В.Ф.Тарановським юридичні факти, відповідно до цієї схеми, поділяються на:

1. Правомірні юридичні події, або юридичні факти у вузькому значенні цього слова (це зовнішні події, що не містять у собі нічого неправомірного і спричиняють, незалежно від волі людей встановлення, зміну або припинення юридичних відносин: народження, смерть, закінчення певного часу, зміна русла ріки, утворення нового острова).

2. Правомірні юридичні дії або просто юридичні дії (це дозволені правом дії особи, які спрямовані на встановлення, зміну або припинення юридичних відносин: юридичні угоди (наприклад заповіт), відмова від спадщини, договір купівлі-продажу).

3. Неправомірні юридичні події (це зовнішні події, супротивні вимозі юридичних норм, які спричиняють встановлення, зміну або припинення юридичних відносин: обвал стіни, катастрофа поїзда, нещасний випадок на підприємстві).

4. Неправомірні юридичні дії або правопорушення (заборонені юридичною нормою дії людей, причому як позитивні, так і негативні) [30, с 166].

Наступний критерій класифікації юридичних фактів – за спрямуванням волі на юридичні наслідки : юридичні акти, юридичні вчинки, результативні правові дії.

За характером наслідків вчені-цивілісти поділяють юридичні факти на: ті, що встановляють право (з їх існуванням пов’язане виникнення правовідносин), змінюють право ( наявність цих фактів спричиняє зміну правовідносин, що вже існують), припиняють право (це такі обставини, наявність яких призводить до припинення правовідносин, що вже існують), перешкоджають виникненню або трансформації права (це обставини наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення правовідносин. Наприклад, недієздатність фізичної особи є перешкодою для виникнення у неї цивільних прав і обов’язків внаслідок її власних дій) та поновлюють право (обставини, наявність яких спричиняє поновлення прав, що існували раніше).

В свою чергу, ми поділяємо погляди Г.М.Чувакової, яка пропонує доповнити зазначену класифікацію змішаним видом юридичних фактів (наприклад факт смерті людини одночасно можна віднести до усіх вищенаведених класифікаційних видів), що допоможе вирішити колізійні питання [34, с. 78-83.].

Акти цивільного законодавства України не містять будь-якої чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій.

Натомість ч.2. ст.11 ЦК України містить в цілому досить традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до наведеного свого часу в ст.4 ЦК України 1963 року [4].

Водночас акценти дещо зміщені і наголошується на тому, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків передусім є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Схематично вищенаведена класифікація зображена на рис.1.2.2.

Додатково виділяють поділ юридичних фактів на позитивні та негативні. В основі цього поділу лежить спосіб зв’язку з явищем дійсності. Правові наслідки можуть бути пов’язані як з існуванням певного явища, так і з його відсутністю. У першому випадку юридичний факт буде позитивним, у другому випадку - негативним, наприклад відсутність в особи службової підлеглості, відсутність захворювання, що перешкоджає вступу на службу- негативні юридичні факти, так як правові наслідки пов’язані саме з відсутністю певного явища.

До числа позитивних юридичних фактів відносяться факти заподіяння шкоди, факти укладення договору, факти виконання зобов’язань тощо. Під негативним юридичним фактом слід розуміти юридичний факт, який відбиває у своєму зміст відсутність певного явища (обставини) у відомих умовах, з яким закон пов’язує юридичні наслідки [26, с. 24].

Класифікацію фактів на позитивні та негативні не слід змішувати з їх розподілом на правостворюючі і правоперешкоджаючі. Цей поділ розкриває функції юридичних фактів в фактичному складі. Правостворюючі факти - такі обставини, які необхідні для настання правових наслідків. Правоперешкоджаючі факти, навпаки, гальмують розвиток фактичного складу, перешкоджають настанню правових наслідків. Між правостворюючими і правоперешкоджаючими фактами немає непрохідної межі. Відсутність правостворюючого факту має правоперешкоджаюче значення (фактичний склад змушений «чекати» появи необхідного факту). Навпаки, відсутність правоперешкоджаючого факту - необхідна умова для настання правових наслідків.

Не позбавлене практичного значення також розмежування юридичних фактів на головні та підлеглі. Наприклад, головними фактами для призначення пенсії за віком є вік і стаж роботи. Всі інші фактичні обставини носять характер підлеглих. При наявності головного факту законодавство допускає в окремих випадках дострокове настання правових наслідків.

З точки зору зв’язку з відповідними правовими відносинами юридичні факти поділяються на матеріальні та процесуальні. До числа перших належать фактичні обставини, що є підставами настання «матеріальних» правовідносин. Друга категорія пов’язана з юридичним процесом, його рухом і розвитком.