№ 4.

Основні складники розвивального середовища

Дитина розвивається, вступаючи в дієві зв’язки з предметами навколишнього середовища, які є первинними в пізнанні оточення, у засвоєнні знань, а отже, – її розвитку. На думку Л. Артемової, найбільше сприяє розвитку дитини спонукання до пізнання дійсності, збудження спостережливості й допитливості, заохочення до створення образів уяви, активізація пригадування та ін.

Основою розвитку є практичні цілеспрямовані дії, ігрова діяльність, під час яких дитина сприймає предмети і явища навколишньої дійсності, усвідомлює зв’язки між ними.

Дослідження С. Новосьолової показують, що діяльність у своєму розвитку постійно змінює психологічний зміст залежно від узагальнення суб’єктом досвіду своєї діяльності. Якщо, відповідно до положення Світлани Новосьолової, діяльність у своєму розвитку завжди змінює зміст, то середовище повинне бути джерелом збагачення дитячої діяльності (розвивати, збагачувати діяльність).

У самому широкому контексті розвивальне середовище являє собою будь соціокультурний простір, у рамках якого стихійно або з різним ступенем організованості здійснюється процес розвитку особистості.

З позицій психологічного контексту, на думку Л. С. Виготського, П. Я. Гальперіна, В. В. Давидова, Л. В. Занкова, А. М. Леонтьєва, Д. Б. Ельконіна та ін, розвивальне середовище - це належним чином упорядкований освітній простір, в якому здійснюється розвивальне навчання.

У дошкільній педагогіці під терміном «розвивальне середовище» розуміється «комплекс матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних, ергономічних, естетичних, психолого-педагогічних умов, що забезпечують організацію життя дітей і дорослих» (5). Мета створення розвивального середовища в дошкільному навчальному закладі - забезпечити життєво важливі потреби зростаючої особистості: вітальні, соціальні, духовні.

У роботах О.А. Артамонової, Т.М. Бабунова, М.Н. Полякової розкриваються педагогічні умови побудови предметно-розвиваючого середовища:

- комфортність і безпека обстановки, виконання санітарно-гігієнічних норм;

- відповідність розвивального середовища тій освітній програмі, за якою працює дитячий садок;

- врахування всіх напрямків розвитку дитини;

- різноманітність середовища, раціональне використання простору;

- забезпечення багатства сенсорних вражень;

- забезпечення самостійної індивідуальної діяльності;

- забезпечення можливості для дослідження, пошукової діяльності, експериментування:

- доступне розташування предметів відповідно віку дітей.

Виділяють кілька компонентів розвивального середовища: соціальний, просторово-предметний, психодидактичний (педагогічне забезпечення розвитку дитини зміст та методи навчання і виховання дітей) (Ясвін В.)

1. Соціальний компонент.

На основі досліджень соціальних психологів (В.О.Кузьмин, І.П.Волков, Ю.М.Ємельянов) можна виділити основні характеристики соціального компонента розвивального середовища:

− взаєморозуміння й задоволеність всіх суб’єктів взаємовідносинами.

− перевага позитивного настрою.

− авторитетність керівників.

− ступінь участі всіх суб’єктів в управлінні освітнім процесом.

− згуртованість.

− продуктивність взаємовідносин.

2. Психодидактичний компонент.

3. Просторово-предметний компонент.

На жаль, у сучасному ДНЗ ці принципи можуть реалізовуватися і реалізуються лише частково. Для повного впровадження необхідне інноваційне архітектурне проектування, новий дизайн, промислова продукція (обладнання, меблі, іграшки тощо) нового покоління.

О.Кононко виділяє такі складові розвивального середовища. Природне, предметно-ігрове і соціальне середовище — звичні й зрозумілі складники цілісності під назвою «розвивальне середовище». Проте, на нашу думку, цей ряд неправомірно скоротили, вилучивши з нього надзвичайно важливий для особистісного зростання дошкільника складник — «простір Я». Адже дитина певним чином сама на себе впливає, допомагаючи власному розвиткові або ускладнюючи його. У цьому розумінні ми розглядаємо простір «Я» як середовище (зовнішнє — все те, що дитина відносить до категорії «моє», і внутрішнє — духовно-душевне). Людське «Я» виступає саме собі помічником, або «нависає» над кожним вчинком, заважає, шкодить саморозвитку.

Природне середовище вважатиметься розвивальним за умови, що воно прияє становленню у дошкільника позитивного сприйняття довкілля, інтересу до нього; оволодінню елементарними уявленнями про повітря, воду, грунт, явища природи, рослини, тварин, людину, їх різноманітність, будову, спосіб життя, про зв'язок між станом довкілля та здоров'ям усього живого, основні Зорі і Планети; формуванню екологічно доцільної поведінки.

Предметно-ігрове середовище можна кваліфікувати як розвивальне, якщо воно розширює, поглиблює та систематизує елементарні уявлення дошкільника про знайоме-незнайоме, схоже-несхоже, безпечне — небезпечне, своє —чуже; про особливості людського житла та най­важливіші для людського буття споруди соціального призначення і транспорт; вдосконалює вміння дитини використовувати за призначен­ням предмети та знаряддя, виготовляти найпростіші вироби; вправляє в умінні самостійно визначати ігровий сюжет, робити його змістовним, розподіляти ігрові ролі, дотримуватися правил рольової поведінки, на­лагоджувати ігрову взаємодію, використовувати й розподіляти іграшки та ігрові атрибути, реалізовувати ігровий задум, перетворювати ігровий простір; орієнтує в творах мистецтва (образотворчого, музичного, теат­рального, літературного), допомагає опановувати мову цих видів мис­тецтва, передавати художній образ різними мистецькими засобами, сти­мулювати до творчості.

Соціальне середовище можна вважати розвивальним за таких умов: якщо воно сприяє усвідомленню дошкільником змісту поняття «сім'я», основних функцій членів родини, особливостей взаємин рідних людей між собою; якщо воно актуалізує для дитини проблему диференціації людей за ознаками спорідненості, віку, статевої належності, приємності для інших; якщо збагачує уявленнями про характер взаємин зі старши­ми, однолітками, молодшими за себе; допомагає набути елементарних уявлень про державу, народи, людство.

Середовище власного «Я» дитини можна вважати розвивальним, спри­ятливим для її особистісного зростання за умови, що дитина має уяв­лення про своє тіло та органи чуттів, орієнтується в умовах свого розвитку, дотримується гігієни тіла й діяльності, диференціює показ­ники здоров'я і захворювань, зацікавлена у здоровому способі буття, характеризується витривалістю, визначає статеву належність, поклада­ється на свою вправність, відчуває м'язову радість, має високу пізна­вальну активність, володіє азбукою емоцій, здатна до вольових зусиль, довіряє самооцінці, домагається визнання, має елементарну життєву перспективу, орієнтується у правах та обов'язках, характеризується ко­мунікативними здібностями, почувається членом соціальної групи, вміє налагоджувати спільну діяльність, чинити опір асоціальній поведінці однолітків, розв'язувати конфліктні ситуації, діяти за сумлінням.

На основі концепції предметно - розвиваючого середовища В.А.Петровского , Л.М. Кларіної та ін виділено принципи побудови розвивального середовища в дошкільних установах: (матеріал запозичений з книги «Побудова розвиваючого середовища в дошкільному закладі »).

I. Принцип дистанції, позиції при взаємодії. Першочерговою умовою здійснення особистісно - орієнтованої моделі взаємодії дорослих і дітей є встановлення контакту між ними. У той же час встановленню контакту перешкоджають принципові різні позиції , які переважно займають вихователь і дитина : навіть фізично вихователь , як правило , знаходиться «зверху» , а дитина - «знизу». У теж час самої задушевне спілкування дорослого з дитиною , довірчі бесіди ведуться на основі просторового принципу «очі в очі».

Не менш важливо дорослому для здійснення контакту знайти вірну дистанцію , загальний психологічний простір спілкування з кожною дитиною , і з групою дітей в цілому. Складність тут в тому . що у кожної людини - і у дитини, і у дорослого - свої особливі уявлення про комфортну дистанції взаємодії: одні краще почуваються на ближчою, «короткій » , дистанції , інші - на більш « довгої» . Крім того , ці уявлення змінюються залежно від різних причин : стану людини , виду діяльності, якою він займається , і т.д.

Цей принцип передбачає виявлення поваги до потреб дитини (потреба в русі, спілкуванні, пізнанні, схвалення, самостійності):

-наявність вільного простору;

-доступність обладнання та його різноманіття;

-нежорстке зонування групових приміщень.

Приклади реалізації (всі приклади за Н.В.Кузнєцовою)..

Використання різновисоких меблів (гірки, подіуми, куточки). Можна використовувати трьохярусне ігрове обладнання, основна вимога до нього-безпека. Трансформація дитячих меблів: в коло, буквою П, буквою Т.

Куточок «дорослих» меблів: диван і стіл (наприклад кухонний куточок).

Розмір і планування приміщень повинні бути такі, щоб кожен міг знайти місце, зручне для занять і комфортне з точки зору його емоційного стану.

Групове приміщення умовно поділяється на три зони:

-спокійна: навчальна,''куточок усамітнення'', куточок книги;

-середньої інтенсивності: театралізована, музична, зона конструювання;

-зона насиченого руху: спортивний куточок.

2 . Принцип активності . В ігровому просторі повинна бути закладена можливість самостійної дитячої діяльності і творчості. Має виявлятися повага до результатів дитячої діяльності.

У порівнянні зі звичайною сімейною обстановкою середовища в дошкільному закладі повинна бути більш інтенсивно розвивальною, що провокує виникнення і розвиток пізнавальних інтересів дитини , її вольових якостей , емоцій і почуттів.

Приклади.

Використання модульного обладнання можна використовувати для зміни конкретного колірного рішення в груповому приміщенні, для підвищення активності людей, що знаходяться постійно в одному приміщенні;

- центрів піску і води;

- творчих майстерень (книжковий куточок, куточок для малювання, де стоїть мольберт, аркуші паперу різного розміру, крейда, олівці, фарби, спортивний куточок, де за допомогою піктограм діти самостійно можуть визначити, як можна використовувати той чи інший спортивний інвентар);

- наборів інструментів (для прибирання приміщень і вулиці, обробки клумб і т.д.)

- використання стін (наприклад «стіна творчості» надана в розпорядження дітей, вони можуть писати і малювати на ній крейдою, фарбами, вугіллям, створюючи як індивідуальні, так і колективні роботи; інші стіни можуть бути використані для розміщення на них великомасштабних посібників.

В ігровому просторі повинні бути створені реальні умови для відтворення дитиною «дорослих » форм діяльності

3 . Принцип стабільності - динамічності розвивального середовища. При проектуванні ігрового дитячого середовища необхідно враховувати той факт , що визначити для дитини її життєве середовище неможливо. Дитина не « перебуває » в середовищі , а долає його , « переростає » його , постійно змінюється , стає іншою в кожну наступну хвилину. Для того , щоб середовище все ж залишалось прийнятним для дитини , зручним , треба дати їй можливість міняти навколишнє середовище , бачити його у відповідності зі своїми смаками й настроями .

Середа розвиває дитину тільки в тому випадку , якщо вона представляє для нього інтерес , посуває його до дій , дослідженню. Статичне , застигле середовище не може активізувати дитини , викликати у нього бажання діяти в ній. Отже , таке середовище не просто не розвиває , а негативно впливає на дитину.

У колірному і об'ємно - просторовому побудові інтер'єру повинні виділятися певні багатофункціональні елементи, що легко трансформуються при збереженні загальної смислової цілісності .

Приклади реалізації.

Використання збірно-розбірних меблів,

іграшкових меблів,

ємностей для зберігання іграшок,

багатофункціональні іграшки,

м'які плоскості, подіуми для відпочинку, модулі,

тут же можливе створення тематичних зон (наприклад, м'яка кімната, як частина ігрової).

Використання ігрового спортивного обладнання, ігрових столів складної конфігурації, меблі - трансформер, вертикальних роздільників, лялькового театру, костюмерній ,іграшок - замінників.

4 . Принцип комплексування і гнучкого зонування. Пов'язаний з попереднім принципом.

Життєвий простір повинен бути таким , щоб давав можливість побудови непересічних сфер активності . Це дозволить дітям у відповідності зі своїми інтересами і бажаннями вільно займатися одночасно різними видами діяльності , не заважаючи , один одному : фізкультурою , музикою , малюванням , конструюванням , розгляданням ілюстрацій і діапозитивів , математичними іграми , спостереженнями і т.д.

Приклади реалізації.

Умовно, в межах простору груп можна виділити ігрові та тематичні зони , що охоплюють всі інтереси дитини:

- зона пізнавального розвитку (навчальна); може бути представлена міні - лабораторія ( цікава математика , розвиток мовлення , космос) , в ній є енциклопедії , ігротеки ;

- зона художньо - естетичного розвитку містить засоби для зображувальної діяльності, дитячої художньої літератури, дитячими музичними інструментами, '' стіною '' творчості , зразками творів декоративно - прикладного мистецтва і т.д ;

- « Лабораторія » містить матеріал для проведення дослідів ;

- театралізована зона має різними видами театральних ляльок , масками , декораціями , ширмами ;

- зони соціально - емоційного розвитку містять обіграну сюжетом систему дзеркал , піктограми , ігровий матеріал ;

- у зоні екологічного виховання відповідно до вимог «Програми » є рослини , тварини , макети природних зон , різний природний матеріал для виготовлення виробів , ігротека екологічних розвиваючих ігор і т.д. ;

-ігрова зона для сюжетно - рольових ігор включає в себе куточки ряжень , модулі -макети ігрового простору;

- конструктивна зона передбачає наявність великої підлогового , дрібного настільного конструктора , іграшок для обігравання , схем будівель , матеріалу з правил дорожнього руху , безпечної життєдіяльності ;

- «Куточок усамітнення. »

- для зони рухового розвитку необхідний спортивний комплекс , нестандартне обладнання для фізичного розвитку дітей.

Для цього використовуються ширми , нетрадиційно розташовується меблі та обладнання , знаки і символи , стійки з квітами , рухливі перегородки та пр.

Можна міняти « фони » і змінювати обстановку до невпізнання , наприклад , в кімнаті, яка містить спортивний комплекс. У ній кріпляться і мотузкові драбинки («чарівні» , « корабельні » , « марсіанські » і т.п.) , кільця , що імітують квітку або які-небудь небачені предмети , всілякі канати ( « хобот » слона , а сам слон може бути намальований на стіні , « загадкові рослини » і т.п.) , підвішені трапеції - гойдалки і т.д. Всі ці елементи комплексу розраховані і на дорослого і можуть перетворюватися самими різними способами. Кімната , за бажанням граючих, може бути перетворена в «театр» , «кінотеатр» , « виставковий зал» , « галерею » , « стадіон» і т.д.

Для реалізації даного принципу необхідна трансформація приміщень , яка може бути забезпечена розсувними легкими перегородками. Певні можливості в цьому плані представляють шафові перегородки , коли за допомогою перестановки меблів можна змінити площу, пропорції і планування приміщень , розташування прорізів , ніш , перегородок.

5 . Принцип емоціогенності середовища , індивідуальної комфортності та емоційного благополуччя кожної дитини і дорослого. Одне із завдань організації середовища може бути сформульована таким чином: для того , щоб визначити структуру оптимального навколишнього середовища , в якому може розвиватися і комфортно себе почувати здорова і гармонійна людина , необхідно провести оптимальний відбір стимулів за кількістю та якістю . Недолік імпульсів збіднює і обмежує розвиток дитини по всіх сферах , а перенасичена середа з хаотичної організацією стимулів дезорієнтує її.

Для створення індивідуальної комфортності дитини необхідно так організувати простір , щоб , наприклад , інтимні моменти його життя проходили поза увагою інших .

Приклади реалізації.

Для того щоб забезпечити кожній дитині особистий простір, тобто власне місце, де вона могла би зберігати свої секрети, можна зшити індивідуальні сумочки, кишеньки на стільчики, в цю систему включаються і структурні ємності (наприклад контейнери) для особистих речей, іграшок, книг і т . п., що належать тільки дитині.

Кожна дитина має бути забезпечений ліжком і шафою для зберігання одягу.

Для формування і розвитку повноцінного образу «Я» необхідно наявність у приміщенні різновеликих дзеркал.

6 . Принцип поєднання звичних і неординарних елементів в естетичній організації середовища . Дуже часто цей принцип недооцінюється. Адже не секрет. Що основну інформацію людина отримує за допомогою зору. Саме тому слід приділяти особливу увагу візуальному оформленню предметного середовища. У групі має бути не тільки затишно і комфортно, але і красиво. Хороший інтер'єр групи розвиває смак, почуття прекрасного. Поєднання категорій естетичного в різних видах мистецтва

Приклади реалізації.

Тематичні виставки допомагають дитині краще познайомитися з народною творчістю. За допомогою дзвіночків і тарілок, які розміщені у зручному місці дитина може імпровізувати, наповнюючи кімнату передзвоном.

Після занять протягом 3-5 хвилин можна влаштовувати музичні паузи, «хвилинку радості», етюди на релаксацію, перед сном під спокійну класичну музику - «хвилинку тиші» або слухання короткою казки, протягом дня - «динамічний час» (з перспективного плану )

7 . Принцип відкритості - закритості . Новий проект середовища повинен мати характер відкритої, не замкнутої системи, здатної до зміни, коригування та , найголовніш , розвитку . Інакше кажучи , така система повинна бути не тільки розвиваючої, а й розвивається .

Відкритість Природі - така побудова середовища, яке сприяє єдності Людини і Природи.

Приклади реалізації. Це організація «зелених кімнат» - маленьких внутрішніх двориків, які можуть бути заскленими, із зростаючими в них рослинами - деревами, чагарниками, травою. Це проживання разом з дітьми домашніх тварин - кішок, собак, за якими діти доглядають.

Відкритість Культурі - присутність елементів живопису, літератури, музики. Наприклад, декоративно-прикладне мистецтво сприяє прилучення дітей до української народної культури.

Відкритість суспільству - обстановка дитячого садка відповідає суті поняття «Мій дім», в якому особливими правами наділені батьки. Відкритість суспільству, народу формується через розширення знань про рідне місто, ілюстрації, герби, ляльок у національних костюмах.

Відкритість свого «Я», власного внутрішнього світу дитини.

8 . Принцип врахування статевих і вікових відмінностей дітей . Побудова ігрового середовища з урахуванням статевих відмінностей як надання можливостей як хлопчикам , так і дівчаткам проявляти свої схильності відповідно до прийнятих у суспільстві еталонами мужності і жіночності .

Принцип відкритості стосовно віку означає , що в міру дорослішання дитини зміна навколишнього вимагає все більш цілеспрямованих дій , пов'язаних з плануванням і подоланням перешкод : у малюків зв'язок між власною активністю і змінами середовища більш безпосередня .

Приклади реалізації.

Створення спеціалізованих ігрових зон

-для хлопчиків:'' Куточок майстра ", транспортні іграшки, конструктор'' Лего'' і багато іншого, що приваблює саме хлопчиків;

-для дівчаток: ляльки різних розмірів,'' Будинок побуту'','' Магазин'', доктор і багато іншого, що приваблює саме дівчаток.

Розвивальне предметне середовище має свою специфіку в установах освіти різних типів: яслах, дитячих садах, загальноосвітніх школах, позашкільних установах (ігротеках, оздоровчих літніх таборах, дитячих дозвіллєвих, в тому числі відео-та комп'ютерних центрах мікрорайону, міста, села), а також в реабілітаційних навчальних закладах для дітей з проблемами фізичного, психічного і соціального розвитку.

Слід забезпечити будівництво дитячих дошкільних установ за проектами, що передбачають наявність приміщень для дизайн-студій і театральних студій, майстерень, живих куточків, аудіовізуальних та комп'ютерних комплексів. Дошкільні заклади повинні оснащуватися повним набором обладнання для дитячої діяльності в приміщенні і на ділянці, ігровими та фізкультурними майданчиками, озелененими дворами.

Архітектурно-планувальне рішення дошкільних і позашкільних установ, шкіл, дворів, парків, дитячих центрів має передбачати створення умов для спільної діяльності дітей різного віку і різного рівня оволодіння тією чи іншою діяльністю, враховувати місцеві етно-психологічні, культурно-історичні та природно-кліматичні умови.

Система предметного середовища в освітніх установах повинна співвідноситися з умовами сім'ї, житлового масиву мікрорайону.

Вихідна вимога до предметного середовища - його розвивальний характер. Воно повинно об'єктивно через свій зміст і властивості створювати умови для творчої діяльності кожної дитини, забезпечувати фізичний і психічний розвиток та вдосконалення, забезпечувати зону найближчого розвитку.

Розвивальна функція середовища вимагає для своєї повної реалізації поєднання народних і нових незвичайних компонентів. Наприклад, басейни з звичайними сходами в воду і з системою водяних жолобів і горок для експериментування з водяними потоками, розсікання простору над басейном; режисерська гра з реальними фігурками і гра з фігурками-символами на комп'ютері.

Необхідна вимога до предметного середовища - його варіативність. Залежно від типу дитячого закладу, змісту виховання, культурних і мистецьких традицій, географічного регіону, воно може набувати особливого неповторного колориту і форму. Це забезпечується своєрідністю матеріалів, художньо-образним рішенням, мобільністю її компонентів.

Совершенно очевидно, что предметная среда с одной стороны должна на соответствующих возрастных этапах создавать условия для полноценного развития ведущих видов деятельности, но одновременно учитывать особенности развития других ее видов. Очень важно при этом руководствоваться определенными требованиями.

Первое - в каждый момент жизни ребенка и общение, и предметная, и игровая деятельность присутствуют одновременно как и учебная деятельность, но каждая из деятельностей проходит свой путь развития до момента, в который она становится ведущей.

Приведем пример: учебная деятельность, как деятельность самого ребенка возникает при благоприятных обстоятельствах в младшем школьном возрасте, но познавательная деятельность (ее основа) свойственна даже младенцу. Этот факт говорит о том, что каждая ведущая деятельность возникает в жизни ребенка до того, как она станет ведущей.

Это означает, что воспитатель, опирающийся на возрастно-деятельностный принцип воспитания не должен, отдавая должное ведущей деятельности, упускать из виду развитие тех, которых в данный момент не являются ведущими.

Второе обстоятельство, которое нужно учитывать, разрабатывая стратегию (проект) развивающей предметной среды, это - все виды деятельности испытывают влияние ведущей и более того, как писал А.Н.Леонтьев, она способствует формированию психических новообразований и возникновению мотивов новых видов деятельности.

Так, внутри игры, если это подлинная самодеятельная игра ребенка, рождается мощный познавательный мотив - основа учебной деятельности.

Итак, вторым требованием является соответствие предметной среды возможностям ребенка на грани перехода к следующему этапу его развития, т.е. создание через предметную среду зоны ближайшего психического развития (Л.С.Выготский).

Третье требование состоит в том, чтобы среда соответствовала структуре когнитивной сферы ребенка. Это означает, что предметная среда должна содержать как консервативные (уже известные ребенку) компоненты, так и проблемные, подлежащие исследованию. Это требование вытекает из теории когнитивного развития ребенка, разработанной Н.Н.Поддьяковым, который утверждает, что познавательная (когнитивная) сфера ребенка представляет собой систему взаиморазвития ясных (аксиоматических) и неясных знания ребенка. Эту мысль можно пояснить простым примером: ребенок, играющий во врача имеет аксиоматически точное знание: врач лечит. Когда же дело доходит до конкретной игры, то как лечит врач и с кем он взаимодействует - это для ребенка область неясного проблематичного знания. По ходу игры эти знания выступают как игровые действия на уровне гипотезы, догадки, порождающей вопрос ко взрослому или уточнение игровой ситуации через диалог со сверстниками.

В приведенном конкретном случае предметная игровая среда является средством реализации творческих игровых гипотез детей; содержание которых зависит от знаний детей (данного ребенка) о данной сфере действительности.

И наконец, четвертое требование к предметной среде деятельности ребенка вытекает из исходной инициативности ребенка, его стремления сразу же на деле применить те знания, как ясные, так и проблематичные. Существует, по-видимому, закон соответствия объема знаний ребенка и возможностей их применения. Знания не находящие применения омертвляются. И наоборот, постоянно используемые в деятельности знания живут и обогащаются.

Предметная среда, в которой действует ребенок, применяя уже имеющиеся у него знания и способы действия, должна быть для него неисчерпаема, информативна, удовлетворяя потребность ребенка в новизне, преобразовании и самоутверждении.

Некоторые специалисты считают, что новизна в детском саду достигается сменой обстановки, игрушек. Это так, но новизна может быть заложена функционально в предметной среде и обнаруживаться ребенком по ходу его действий, направленных на ее исследование и преобразование.

Развивающая предметная среда раскрывает свои возможности ребенку благодаря общению со взрослым в этой среде.