Індивідуалізація процесу формування іншомовної комунікативної компетентності

У методиці навчання іноземних мов і культур розроблені різноманітні форми реалізації індивідуального підходу до учнів: самостійна робота під керівництвом учителя; самостійне оволодіння іншомовною комунікативною компетентністю наодинці чи у групі шляхом широкого використання різноманітних підручників, посібників, комп’ютерних програм тощо, але під керівництвом учителя; самостійне оволодіння ІКК шляхом опрацювання навчального посібника без допомоги вчителя; індивідуальна робота з одним чи кількома вчителями; самостійне оволодіння ІКК у спеціалізованих центрах (selfaccess centres). Під індивідуальним підходом мається на увазі формування в учнів ІКК у групі/ класі за єдиною програмою, але з урахуванням їхніх індивідуально-психологічних особливостей. При цьому на перший план ставиться завдання допомогти учням оволодіти програмним рівнем ІКК, вихід за межі якого завжди бажаний.

Власне індивідуалізація процесу формування ІКК – це цілісна система, яка має охоплювати всі компоненти й етапи навчально-виховного процесу з ІМіК, а також передбачати комплексне врахування і цілеспрямований розвиток компонентів кожної з підструктур психологічної структури індивідуальності учня, що здійснюють значний вплив на якість оволодіння ним ІКК. До складу цієї системи входять: 1) цілі індивідуалізації процесу формування ІКК; 2) види індивідуалізації та їх зміст; 3) прийоми і засоби індивідуалізації. Розглянемо компоненти названої системи.

Цілі індивідуалізації процесу формування ІКК поділяються на основні й допоміжні. До основних відносяться:

• заповнення прогалин у вихідному рівні володіння учнем ІКК і своєчасне усунення нового відставання, що з’являється;

• розвиток інтелектуального кругозору, психічних процесів і якостей особистості учня, які відіграють провідну роль в оволодінні ним ІКК;

• формування індивідуального стилю оволодіння ІКК, який охоплює і вміння самостійної та автономної роботи

Допоміжні цілі індивідуалізації включають:

– активізацію навчальновиховного процесу з ІМіК;

– стимулювання навчальної діяльності учнів;

– створення позитивного емоційного фону навчального процесу тощо.

Перелічені цілі індивідуалізації можуть бути досягнуті лише за умови реалізації різноманітних видів індивідуалізації процесу формування в учнів ІКК. В сучасній методиці навчання іноземних мов види індивідуалізації визначаються відповідно до характеру підструктур психологічної структури індивідуальності учня, зважаючи на те, що кожна з них, як підтвердили експерименти, здійснює значний вплив на рівень володіння учнем ІМіК.

Психологічна структура індивідуальності, за К.К.Платоновим, складається з чотирьох підструктур: 1) спрямованості; 2) соціального досвіду; 3) форм відображення і 4) біологічних властивостей (Платонов К.К., 1986).

Підструктура спрямованості об’єднує нахили, бажання, інтереси, ідеали, світогляд, переконання і мотиви. У процесі оволодіння ІКК найбільш вагомим виступає мотиваційний фактор. В учнів проявляються різні види мотивації, головними з яких виступають “зовнішня” або широка соціальна мотивація і “внутрішня”, зумовлена самою навчальною діяльністю. Найвищий інтерес та успішність при вивченні іноземної мови досягаються при співвідношенні зовнішньої і внутрішньої мотивації як 70% до 30% (Кузовлев В.П.).

Отже, врахування відмінностей у мотиваційній сфері учнів може здійснюватись за допомогою “мотивуючої” індивідуалізації.

Підструктура соціального досвіду охоплює знання, навички, вміння, звички. К.К.Платонов називає цю підструктуру індивідуальною культурою або підготовленістю. У процесі формування ІКК провідним компонентом виступає вихідний рівень сформованості кожної із компетентностей, що входить до її складу, який може бути підвищений лише за допомогою регулювання способів навчання, у зв’язку з чим відповідний вид індивідуалізації називається “регулюючою” індивідуалізацією.

До третьої підструктури входять психічні процеси та емоційно-вольові якості особистості, які розвиваються і вдосконалюються в різних видах діяльності. Теоретичні й експериментальні дослідження довели, що для якісного і швидкого оволодіння ІКК слід мати добре розвинені фонематичний слух і слухову пам’ять, достатній безпосередній обсяг пам’яті, гнучке словеснологічне мислення, високу емоційну стійкість і достатній рівень емпатії, комунікативні здібності. В окремих учнів ці процеси і якості слід розвивати цілеспрямовано на матеріалі іноземної мови і культури. Відповідно цей вид індивідуалізації називається “розвиваючою” індивідуалізацією.

Четверта підструктура охоплює психологічні особливості індивіда, що зумовлюють індивідуальний стиль його діяльності. В поняття індивідуальний стиль навчальної діяльності входять: темп роботи, працездатність та особливості використання навчальних стратегій (прямих і непрямих) для оволодіння ІКК і комунікативних (компенсаторних) стратегій аудіювання, говоріння, читання тощо. Однак він формується і вдосконалюється, якщо людина активно шукає прийоми і способи, які допомагають їй згідно з її темпераментом досягати кращих результатів. Одне із завдань учителя ІМіК полягає у наданні допомоги учневі у формуванні індивідуального стилю оволодіння ІКК, в оволодінні різноманітними навчальними і комунікативними стратегіями. Тому цей вид індивідуалізації названо “формуючою” індивідуалізацією (детальніше див. Николаева С. Ю., 1987).

Практична реалізація вищезгаданих видів індивідуалізації пов’язана з необхідністю вивчення індивідуально-психологічних особливостей учнів (Кондрашихина О.А., 2009). З цією метою використовуються такі методи дослідження: анкетування; опитування; мовне, психологічне, соціологічне тестування тощо.