Змістовний модуль 1 предмет, структура і функції дисципліни «основи наукових досліджень»

ТЕМА 1

Історія становлення та розвитку науки

План

1.1. Сутність наукового пізнання.

1.2. Етапи становлення і розвитку науки.

1.3. Поняття, цілі і функції науки.

1.4. Наукова діяльність в Україні: організація та управління

Ключові слова: ЗНАННЯ, ПІЗНАННЯ, НАУКА, МИСЛЕННЯ, ДІЯЛЬНІСТЬ, ДОСЛІДЖЕННЯ, ЗАКОН, ПРОЦЕС, ЯВИЩА, ДОСВІД.

1.1. Сутність наукового пізнання

Людина осягає навколишній її світ, опановує його різними способами, серед яких можна виділити два основних. Перший (генетично вихідний) – матеріально-технічне виробництво засобів до життя, праця, практика. Другий – духовний (ідеальний), у рамках якого пізнавальні відносини суб’єкту й об’єкта – лише одне з багатьох інших. У свою чергу процес пізнання й одержувані в ньому знання в ході історичного розвитку практики і саме пізнання усе більш диференціюється і втілюється в різних своїх формах. Останні хоча і зв’язані, але не тотожні, кожна з них має свою специфіку.

Класифікація (типологія) форм знання і по цей день залишається складною у багатьох дискурсивних питаннях для різних напрямків. На сьогодні справедливі слова Л.Витгенштейна про те, що не існує строгого вживання слова “знання”. Знання людині необхідні для орієнтації в навколишньому світі. Процес руху від незнання до знання називають пізнанням.

Пізнання як форма духовної діяльності існує в суспільстві з моменту його виникнення, проходячи разом з ним визначені етапи розвитку. На кожнім з них процес пізнання здійснюється в різноманітній і взаємозалежній соціально-культурній формах, вироблених у ході історії людства. Тому пізнання як цілісний феномен не можна зводити до якої-небудь форми, хоча б і такий важливий як наукове, котре не “покриває” собою пізнання як таке. Тому гносеологія не може будувати свої висновки, черпаючи матеріал для узагальнення з однієї тільки сфери – наукової і навіть тільки з “високорозвиненого природознавства”.

Вже на ранніх етапах історії існувало повсякденно-практичне пізнання, що поставляло елементарні зведення про природу, а також про самих людей, умови їхнього життя, спілкування, соціальні зв’язки і т.д. Основою даної форми пізнання був досвід повсякденного життя, практики людей. Отримані на цій базі знання носять хоча і міцний, але хаотичний, розрізнений характер, представляючи собою простий набір зведень, правил і т.д. Сфера повсякденного пізнання різноманітна. Вона містить у собі здоровий глузд, вірування, прикмети, первинні узагальнення наявного досвіду, що закріплюються в традиціях, переказах, повчаннях, інтуїтивних переконаннях, передчутті та ін.

Наукове пізнання – це дослідження, яке характерне своїми особливими цілями, завданнями, методами отримання і перевірки нових знань з метою оволодіння силами природи, пізнати закони розвитку суспільства, впливати на хід історичних подій.

Склад наукового пізнання:

- пізнавальна діяльність спеціально підготованої групи людей;

- об’єкти пізнання;

- предмет пізнання;

- особливі методи і засоби пізнання;

- сформовані логічні форми пізнання мовних засобів (результати пізнання виражаються у наукових гіпотезах, висновках);

- цілі, що спрямовані на досягнення знання.

Таким чином, теорія пізнання є вченням про закономірності процесу пізнання навколишнього світу, методи, форми цього процесу, про істину, критерії і умови її доведення. Процес пізнання зводиться від живого спостереження до абстрактного мислення і від нього до практики.

Мислення – це опосередковане і узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей, причинних і закономірних зв’язків між об’єктами і явищами.

В найбільш розвинених країнах дуже велика увага приділяється інформації та знанням (інформаційне суспільство). Рушійна сила пізнання – практика (без теорії немає практики і навпаки).

Цілі науки – описування, пояснювання, передбачення процесів та явищ об’єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває.