«Наталка Полтавка»

Літературний рід: драма Жанр: соціально-побутова драма (за визначенням автора - малоросійська опера)  Тема: зображення життя й побуту українських селян на початку XIX ст; вірність у коханні людей з народу. Ідея: оспівування духовної величі людини з народу. Тематика: зображення побутових суперечностей українського села, соціальної нерівності та безправ'я трудящих, показ життя селян, бурлаків, чиновників, відтворення звичаїв, пісень. Основний конфлікт зумовлений становою і майновою нерівністю. Основний мотив твору: розлука дівчини з коханим-бідняком та можливе одруження з осоружним багачем. Головні герої: Наталка Полтавка, її коханий Петро і мати Горпина Терпелиха, возний Тетерваковський , виборний Макогоненко, бурлака Микола. Композиція: дві дії Сюжет:  Зав'язка сюжету: зустріч Наталки з возним, який пропонує їй вийти за нього заміж. Наталка давно кохає наймита Петра, який перебуває на заробітках через лиху долю та відмову Наталчиного батька віддати за нього дочку. Дівчина відповідає: «Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду» і закінчує народним прислів'ям: «Знайся кінь з конем, а віл з волом», натякаючи на їхню станову нерівність. Розвиток дії: багатому возному допомагає заможний виборний Макогоненко, а бідному Петрові - бурлака Микола. Наталка погоджується на шлюб з возним задля покращення матеріального становища сім'ї: її мати Терпилиха мріє про багатого зятя. Микола влаштовує побачення Наталки з Петром, який повернувся із заробітків. Кульмінація: Наталка категорично відмовляється стати дружиною возного. Петро радить підкоритися матері й пропонує коханій усі зароблені ним гроші. Розв'язка: розчулений таким актом самопожертви, возний зрікається Наталки на користь благородного парубка, бо розуміє, що Наталки йому не втримати. Усього в тексті налічується 22 пісні (хоча занумеровано 19). Над музичним оформленням п'єси працювали Микола Лисенко, Анатолій Барсицькии, Алоїз Єдлічка, Опанас Маркович, Микола Васильєв, Володимир Йориш та ін. У 1890 р. М. Лисенко поклав твір на музику, і його опера "Наталка Полтавка" стала шедевром світового мистецтва.

Твори Шевченка

«До Основ*яненка»

Тема: відтворення спогадів поета про старожитню Україну, запорозьке козацтво, колишню славу рідного краю. Ідея: висловлення прохання до Основ’яненка зображувати у своїх творах минуле Батьківщини, Запорозьку Січ, що мало велике значення для пробудження національної свідомості українців. Основна думка: Т. Шевченко прагне викликати інтерес земляків до героїчного минулого рідного краю, переконати їх, що Україна знову може стати самостійною державою, що її історія не закінчилася, вона продовжиться в майбутньому за справедливого суспільного ладу. Жанр: вірш-послання, громадянська лірика. Віршований розмір: ямб.

Композиція.  Експозиція: розповідь про спустошення Запорозької Січі. Зав’язка: розмірковування над славою, яку здобули козаки, захищаючи рідний край. Кульмінація: звертання до Основ’яненка, щоб він уславив героїчне минуле, яке варто шанувати і пам’ятати. Розв’язка: сум Т. Шевченка за рідним краєм під час його перебування на чужині. Художні засоби:  Метафори: «Б’ють пороги, місяць сходить», «очерети питають у Дніпра», «сонце гріє, вітер віє», «могили стоять та сумують», «тирса шуміла», «жита похилились», «заграло, сказало…море», «не вернеться воля», «не покриють Україну червоні жупани!», «слава не поляже, а розкаже», «наша дума, наша пісня не вмре, не загине…», «виллю сльозами», «позички з’їли», «слава стала…», «море грає», «усміхнеться серце». Повтори: «сходить… сходить», «Вернітеся!», «Не вернуться!», «правда… правда». Риторичні запитання: «Де-то наші діти ділись, / Де вони гуляють?», «Де наші панують? / Де панують, бенкетують?», «Де ви забарились?», «Чи так, батьку отамане? / Чи правду співаю? / Та що й казать?». Порівняння: «Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче», «Мова… голосна та правдива, як Господа слово». Риторичні оклики: «Вернітеся!», «Не вернуться!», «Не покриють Україну червоні жупани!», «Смійся, лютий враже!», «От де, люде, наша слава! Слава України!», «Ех, якби-то!», «…батьку ти мій, друже!», «Ой не шуми, луже!». Гіпербола: «Де кров ляха, татарина морем червоніла». Звертання: «Смійся, лютий враже!», «От де, люде, наша слава», «Чи так, батьку отамане?», «Тяжко, батьку…», «Батьку ти мій, друже!», «Ой не шуми, луже!», «ти батьку…», «Співай же їм, мій голубе», «Утни, батьку, орле сизий!». Епітети: «мова хитра», «лихо тяжке», «слава козацькая». Анафори: «Де…», «Не вернуться…», «Без…», «Чи…», «За що…», «Нехай…

«Катерина»

Тема: доля жінки-матері у тогочасному суспільстві. Ідея: гнівний осуд панської розбещеності, співчуття жінці-матері, захист знедолених. Ідея вільного кохання. Композиція: чергування епічних та ліричних мотивів.

Катерина — образ України. Іван — образ байстрюка. Офіцер — негідник (в кульмінації). Колізія: трагічна (відцурався коханий, родина, суспільство).

Поема «Катерина» написана 1838 p. Уперше була надрукована в «Кобзарі» 1840 р.

За жанром це реалістична соціально-побутова поема з елементами романтичної поетики про долю простої селянської дівчини, яку збезчестив офіцер-дворянин. Поема «Катерина» — перший твір, у якому поет звернувся до теми жінки-покритки і ширше – жінки-матері. Ця тема стала наскрізною в подальшій поетичній і прозовій творчості Т Шевченка («Слепая», «Відьма», «Наймичка», «Марія» та ін.).

У творі одна сюжетна лінія, що час від часу переривається авторськими відступами різного характеру: філософськими, дидактичними, автобіографічними.

Головною героїнею поеми є проста сільська дівчина Катерина, яка, всупереч традиціям і моралі, «покохала москалика, як знало серденько». Коханий поїхав і пообіцяв повернутися. Після народження дитини батьки, які були не в змозі пережити сором, виганяють Катерину шукати коханого. Жінка після тяжких мандрів зустрічає його, та офіцер-спокусник не захотів пізнати колишню кохану і відштовхнув її. Жінка з розпачу втопилася, а дитину підібрали люди. Малого Івася ми зустрічаємо на шляху поводирем. Тут же відбувається його зустріч із паном-батьком. Проте жорстокий чоловік не захотів пізнати свого сина, як колись його матір. Автор явно співчуває Катерині, хоч і засуджує її за легковажну довіру. Його позиція розкривається в ліричних відступах-повчаннях: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…»

Гостро передано в поемі горе батьків Катерини, яких віковічні традиції моралі змушують зректися своєї дитини, вигнати її з дому. Поет співчуває і цим знедоленим людям, правдиво малюючи їх психологічний стан.

Офіцер-спокусник зображений спочатку через спогади Катерини та авторську мову. Лише раз ми бачимо його при зустрічі з Катериною в лісі. Це жорстока, бездушна людина, яка, за задумом автора, є уособленням горя, що його несе розбещене панство простому народові.

Образ оповідача розкривається через змалювання персонажів поеми, а також у ліричних відступах, якими пов’язані окремі частини поеми. Автор висловлює щире співчуття своїй героїні, виступає на захист знедолених.

Для твору характерна віршувальна різноманітність, особливо відрізняються в ньому ліричні відступи і частини поеми, що містять розвиток дії. Це сприяє більш яскравому й повному вираженню авторського задуму, чітко розмежовує частини твору.

«Гайдамаки»

Жанр: ліро-епічна поема (революційно-романтична, соціальна, історико-героїчна; перший український історичний роман у віршах)

Тема: показ лицарської звитяги українців під час національно-визвольного руху проти свавілля шляхти й корчмарів, зображення сили й працьовитості українського народу, його волелюбності і моральної краси.

Ідея: звеличення національно-визвольного руху України та лицарів Коліївщини, осуд шляхетського свавілля; заклик до знищення національного і соціального гніту.

Головні герої: Ярема Галайда, Оксана - кохана дівчина Яреми, Максим Залізняк, Іван Гонта, гайдамаки, конфедерати, титар (батьку Оксани), Лейба (корчмар), кобзар Волох, ксьондз, підліток-гайдамак, Ґонтині діти. Джерела створення: народні легенди, перекази, пісні про гайдамаків; розповіді діда Івана Швеця; мемуари, наукові праці, художні твори.

Композиція: два вступи, десять розділів, епілог, післямова (хоч і називається вона «Передмова»).

Сюжет: дві сюжетні лінії - розгортання селянського повстання і особисте життя Яреми Галайди та пов'язаних з ним персонажів.

Інтродукція: розповідається про політичний стан Польської держави, де зародився гайдамацький рух; розкриваються причини повстання.

Галайда: знайомство з Яремою та його коханою Оксаною.

Конфедерати: цієї ж ночі до Лейби прийшли конфедерати,він сказав, що в нього немає «ні шеляга», а багато червонців зберігається в костьолі у вільшанського титаря. Ще у титаря є гарна дочка Оксана, «як панночка». Конфедерати залишили корчмаря і поїхали у Вільшану.

Титар: Ярема чекає на Оксану у Вільшані біля гаю. Він дуже переймається, чи прийде кохана. Приходить Оксана: вона забарилася через те, що занедужав її батько. Ярема розповідає Оксані про те, що хоче пристати до гайдамаків. Закохані уявляють собі майбутнє. Тим часом конфедерати вимагають у титаря гроші, а той мовчить. Ляхи закатували титаря. У хату вбігає у хату, бачить мертвого батька і знепритомнює. Конфедерати забирають її з собою.

Свято в Чигирині: автор тужить за гетьманським ладом в Україні. Гайдамаки збираються біля Чигирина, щоб освятити ножі.

Треті півні: загальнонародне повстання почало; Ярема приєднується до гайдамаків.

Червоний бенкет: повстання розгортається. Ярема дізнається про смерть титаря і про зникнення Оксани. Він записується в гайдамаки.

Гупалівщина: повстання охопило всю Україну. Повстанці мандрують Україною. Якось вони зустрічаються з підлітком з Керелівки.

Бенкет у Лисянці: жорстока помста ляхам у Лисянці. Гайдамаки влаштовують бенкет після різні. Ярема впізнає перевдягненого в козака Лейбу. Той розповідає йому, що ляхи тримають Оксану в будинку за мурами. Ярема встигає врятувати кохану перед тим, як повстанці починають палити по будинку з гармат. Він везе її до Лебедина.

Лебедин: Оксана знаходиться в монастирі під наглядом черниці. Ярема з Оксаною обвінчалися, але хлопець одразу поїхав бити ляхів.

в Умані: повстання продовжується. Гонта вірний присязі власними руками вбиває двох своїх синів. Гонта ховає своїх синів у степу.

Епілог: продовження постання. Розповідається, як склалася доля гайдамацьких ватажків після придушення повстання.

"Гайдамаки" - це найбільша за розміром поема Т. Шевченка Білецький назвав поему "Гайдамаки" «драматичною ораторією»

У поемі оспівано велике народно-визвольне повстання на Правобережній Україні 1768 р., відоме під назвою Коліївщина. Повстання було викликане жорстоким феодально-кріпосницьким та національно-релігійним гнобленням українського селянства польською шляхтою, примусовим впровадженням унії. У першодруку (окреме видання 1841 р.) поема мала присвяту конференц-секретареві Академії мистецтв В. І. Григоровичу (1786-1865) на пам'ять про 22 квітня (ст. ст.) 1838 р. - день викупу Т. Шевченка з кріпацтва.

«Кавказ»

Літературний рід: ліро-епос

Жанр: сатирична поема з елементами лірики

Тема: викриття загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й дворянської моралі.

Ідея: співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу; заклик до об'єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога - російського царату.

Сюжет:

Експозиція: романтичне зображення величних Кавказьких гір; розповідь давньогрецького міфу про Прометея.

Зав’язка: роздуми автора над стражданнями, приниженням народу від жорстоких гнобителів та засудження бездіяльності людей у зв’язку з цим.

Кульмінація: монолог-звернення колонізатора до горця.

Розв’язка: інтимний реквієм по загиблому другові Якову де Бальмену, вбивця якого царизм, а зовсім не горці.

Віршовий розмір: значна частина сатири написана чотиристопним ямбом І. Франко назвав «Кавказ» огненною поемою.

Поема присвячена Я. П. де Бальмену (1813-1845) - офіцеру, художникові-аматору. Т. Шевченко зблизився з ним влітку 1843 р. на Полтавщині, де Я. П. де Бальмен перебував тоді у відпустці. У 1845 р. Я. П. Бальмен, який служив у діючій армії на Кавказі, загинув у бою.

«Сон»(У всякого своя доля)

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: сатирична поема (політична сатира).

Провідний мотив: зображення справжньої суті російського імпер­ського режиму.

Головні ідеї: засудження самодержавства й кріпосництва в Росій­ській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів.

Сюжет твору: політ ліричного героя над Україною (жахливі кар­тини закріпаченої України на тлі розкішної природи) — над Сибіром (каторжні роботи засланих декабристів) — ліричний герой у Петер­бурзі (палац самодержця, сцена «генерального мордобитія» (І. Фран-ко), роздуми біля пам’ятника Петру І, білі птахи як символ загиблих козаків).

Про твір: авторський підзаголовок твору — комедія — указує не стільки на його жанр, стільки на спосіб відображення дійсності в ньому.

У поемі «Сон» Т. Шевченко вдається до форми сну. Саме такий композиційний прийом (подорож уві сні) дав можливість авторові у відносно невеликому творі зобразити широку панораму життя в того­часній Росії. В основі композиції поеми чотири частини: вступ і три час­тини — зображення України, Сибіру й Петербурга.

Перші два рядки вступу звучать іронічно: «У всякого своя доля, І свій шлях широкий», але те, що це іронія, стає зрозуміло читачеві з наступних рядків:

Той мурує, той руйнує, Той неситим оком — За край світа зазирає… Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину.

А ось останній рядок вступу звучить уже з відкритою ненавистю — саркастично: «Кров, як воду, точить!…»

Саме маскування й форма сну розширили можливості зобразити широку панораму Російської імперії. Фантастичний політ оповідача за совою переносить читача з України до Сибіру, а звідти до Петербурга. Здавна в нашому народі сову сприймають як віщого птаха, який накли­кає смерть, цей образ ніби навіює тривогу. Справді, пролітаючи над Україною, ліричний герой милується теплим пейзажем, який викликає в читача радість і естетичне задоволення, але ненадовго, адже чарівна природа різко контрастує з картинами життя простих людей: «Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш, // Латану свитину з каліки зніма­ють, бо нічим обуть//Княжат недорослих…»

Далі спостерігаємо вже не літній, а зимовий пейзаж, який не кон­трастує з описом життя народу, а, навпаки, підсилює його, будучи спів­звучним: на тлі холодної пустелі чути дзвін кайданів. У цьому звуково­му образі втілено тисячі людей, засланих у Сибір на каторжні роботи. Хто такий «цар волі», про якого урочисто говорить оповідач? Дослід­ник творчості Шевченка Ю. Івакін зазначає, що в образ «царя волі» вкладено щось більше, аніж може вмістити образ дворянина із Сенат­ської площі, це образ величезної узагальнювальної сили: а й справді, ві­домо, що декабристів не таврували розпеченим залізом, а Шевченків «цар волі штемпом увінчаний». Цей образ ототожнений із Христом, ро­зіп’ятим між двома розбійниками, у нього від тернового вінця рани, які нагадують сліди від припікання металом.

У третій частині поеми ліричний герой переноситься до Петербур­га — міста, збудованого на кістках козаків. Душі померлих на будівниц­тві столиці символізують білі птахи (білий птах — символ Нового Запо­віту, уособлення Святого Духа), а одна з пташок символізує Павла По­луботка, якого дуже поважав Т. Шевченко.

Різкому висміюванню піддає автор поеми свого землячка, якого зуст­рів перед царським палацом, цей дрібний чиновник-хабарник відцурав­ся рідної мови, так і не навчившись літературної російської. Тут суржик виступає засобом характеристики героя, глузування з нього: «Так як же ти//Й говорить не вмиєш//По-здєшнєму?»…

Для викриття звироднілості й зажерливості панівної верхівки Т. Шевченко використовує різні сатиричні засоби, а найбільше — сар­казм: він наділяє панів емоційно-оцінними епітетами «пикаті», «пуза­ті», порівнянням «мов кабани годовані», називає їх «блюдолизами». їх­ню суть розкриває гротескна картина, яку І. Франко назвав «генераль­ним мордобитієм». По суті, у цьому епізоді узагальнено державно-бю­рократичну машину імперії, її політичний устрій, у якому вирішальни є кулак. Саркастичними коментарями ліричний герой наділяє царицю, називаючи її «цяцею», він розчарований, бо раніше повірив її «віршома­зам», описує її зовнішність, удаючись до карикатури — сатиричного за­собу: «Мов опеньок засушений, Тонка, довгонога». З осудом ставиться оповідач до Петра І й Катерини II, які зруйнували Запорозьку Січ і за­провадили кріпацтво: «Це той первий, що розпинав // Нашу Україну, // А вторая доконала //Вдову сиротину».

Гротесковим є й кінцевий епізод поеми, у якому від безглуздого крику царя провалюється під землю його челядь, без якої він стає жалюгідним, без­силим і смішним, саме в цей момент розкривається примарна сила царизму.

Іван Франко назвав поему «Сон» «сміливим маніфестом слова про­ти темного царства», «першим у Росії сміливим і прямим ударом на гниль і неправду кріпацтва».

«І мертвим і живим…»

Жанр: послання. Вид лірики: патріотична (громадянська). Провідні мотиви: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.

Епіграф: слова з Біблії: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить — лжа оце».

Композиція: 5 частин - епіграф, вступ (ліричний герой закликає інтелігенцію полюбити свій народ), 3 частина (критика тогочасної еліти), 4 частина (проповідницький монолог), 5 частина (ліричний герой закликає інтелігенцію народ праведним шляхом).

Особливість назви: мертві - українські поміщики, живі — інтелігенція, ненароджені — простий народ.

«Заповіт»

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: громадянська.

Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства.

Віршовий розмір: хорей

Тема «Заповіт»: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду. Ідея »Заповіт»: віра поета у світле майбутнє України.

Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом.

Художні засоби «Заповіт»

Епітети: «степ широкий», «Вкраїна мила», «лани широкополі», «вража зла кров», «сім’ї великій… вольній, новій», «незлим тихим словом», «синєє море». Повтори: «Як… було…», «реве ревучий», «в сім’ї…».

композиція :За формою своєю «Заповіт» — монолог ліричного героя. Він складається з шести строф, котрі об’єднані попарно і тому утворюють ніби три ступеня, три градації, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і свою інтонацію. У той час всі вони об’єднані в одну гармонійну цілість.

Експозиція: Як умру, то поховайте… На Вкраїні милій…

Зав’язка: Як понесе з України Кров ворожу.

Кульмінація: …Вставайте, Кайдани порвіте.

Розв’язка: І мене… Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.

«Мені однаково»

Вірш «Мені однаково» входить до циклу «В казематі», який створений в умовах ув’язнення поета як учасника Кирило-Мефодіївського братства. У цьому творі, написаному Т Шевченком у передчутті жорстокого присуду, звучать мотиви неволі, стійкої громадянської позиції, уболівання й туги за Україною. За жанром це громадянська лірика. Темою твору є роздуми ліричного героя над долею України. Ідея — ствердження саможертовності в ім’я України — розкривається через зміст усього твору засобом антитези: ліричний герой, розмірковуючи про власну долю, неначе на терезах совісті, виважує пріоритети між власною долею й долею рідної землі, безкомпромісно обираючи найдорожче — Україну. Глибоке почуття ліричного героя передано за допомогою влучного використання художніх засобів: поряд із яскравими епітетами (люди злії, лукавії, Україна славна, окраденая), поет використовує метафору (злії люди Україну присплять), оксиморон (Малого сліду не покину // На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі).

Віршовий розмір твору — ямб