3. Лікарі ­- жертви сталінських репресій

Тяжкі наслідки для розвитку радянської медицини мали сталінські репресії. Йдеться не тільки про моральні і фізичні страждання, яким було піддано видатних представників медицини; було завдано шкоди престижу лікарського фаху, почали вживатися страшні протиприродні словосполучення «лікарі-вбивці», «убивці в білих халатах». Вже в перші роки Радянської влади почали з’являтися чутки, що лікарі сприяють розповсюдженню епідемій, через це загинули багато відомих мікробіологів та епідеміологів. Великою втратою була загибель професора Д.Д. Плетньова, видатного фахівця з хвороб серця, який був розстріляний у 1941 р. Разом з ним засуджено чимало видатних діячів медицини, їх справу приєднали до політичного процесу право - троцкистського блока. Лікарів звинуватили в тому, що вони шкідницькими методами умертвили видатних політичних діячів і діячів культури­ М.Горького, В.Р.Менжинського, В.В.Куйбишева. Найстрашнішою трагедію, що пережили радянські медики, була справа лікарів, розпочата в січні 1953 р., коли опублікували повідомлення ТАРС про арешт групи лікарів-терористів. Серед учасників цієї групи були професори М.В.Вовсі (головний терапевт Радянської Армії в роки Великої Вітчизняної війни) В.Н.Виноградов, П.І.Єгоров, В.Х.Василенко та багато інших, всього 21 особа. Повідомлялося, що учасники групи, використовуючи свої лікарські повноваження, ігнорували дані обстеження, ставили неправильні діагнози і згодом губили своїх хворих. Лікарів звинувачували в тому, що вони насамперед намагалися умертвити радянських керівних військових і послабити оборону країни. Слідство велося недозволеними методами, і ті, хто бачив видатних лікарів на очних ставках, згадували, що вони виглядали, як божевільні. Смерть Сталіна і пов’язане з цим замішання у верхах затримали розвиток справи і дали їй зворотний хід, арештовані були звільнені і повністю реабілітовані.

5. Розвиток медсестринства в хх – на початку ххі ст.

Розвиток медсестринства в ХХ ст. суттєво відрізняється в різних країнах світу. Передові позиції в цьому питанні займають США, де ліцензування сестринської діяльності вперше в світі було введено ще в 1903 р. В 1907 р. медична сестра Mary Adelaida de Nytting вперше отримала посаду професора з медсестринської освіти в учительському коледжі Колумбійського університету. В цьому ж році в США була запроваджена університетська медсестринська освіта. З розвитком суспільства почали створюватися ділянки охорони здоров’я, де була потрібна лише високопрофесійна сестринська опіка (госпіси, відділення сестринського догляду, служби допомоги вдома, допомоги матерям та дітям з незаможних верств населення та ін.), що спричинило запровадження бакалаврату.

У 1919 р. був створений Комітет з вивчення медсестринської освіти, у 1920 р. з’явилися перші програми підготовки магістрів. Нові концептуальні моделі з сестринської справи і програми докторантури в галузі медсестринства почали створюватися у другій половині ХХ ст. Зараз у Сполучених Штатах існує 400 магістерських і близько 50 докторських програм. З 1952 р. почав видаватися перший науковий журнал «Nursing Research» Зараз тільки у США друкується близько 200 наукових видань. У 1973 р. Американською асоціацією медичних сестер була створена Національна Академія медсестринських наук, і першими її членами за видатні заслуги були обрані 36 медсестер.

В Європі докорінні реформи сестринської справи почали відбуватися з середини ХХ ст. Важливими подіями в цьому напрямку були підписання у 1968 р. Данією, Францією, ФРН, Грецією та Великобританією Європейської угоди про медичну освіту та створення в 1971 р. Постійного комітету медичних сестер при Європейському економічному співтоваристві. Комітет розробив дві директиви: ­

- перша засвідчила взаємне визнання дипломів та заходи, що забезпечують право вільного вибору місця проживання та праці медсестер;

- друга була присвячена програмі підготовки і забезпечувала координацію положень, законів, правил та адміністративних актів стосовно діяльності медичних сестер.

Велике значення для подальшого розвитку медсестринства мала конвенція №149 «Про зайнятість та умови праці і життя медсестринського персоналу», яка була прийнята на Генеральній конференції Міжнародної організації праці в 1977 р. і до якої приєдналися багато країн, в тому числі і СРСР в 1979 р. Велику роль у міжнародному співробітництві з сестринської справи відіграє ВООЗ, у роботі якої беруть участь і лідери медсестринства. Проте, можна сказати, що для подальшого успішного розвитку сестринської справи існують суттєві перепони, на які вказує радник з сестринської справи та акушерства при ВООЗ D/ Hall. По-перше, це традиційні погляди на медсестру в суспільстві як на підпорядкований лікарям персонал, по – друге, це так звана «криза самовизнання». Адже ж багато медсестер побоюються відповідальності, яка виникає з набуттям незалежності, і часто виступають проти суттєвих змін. До того ж, законодавство в багатьох європейських країнах є таким, що гальмує розвиток сестринської справи. Вихід з цього становища бачать у підвищенні рівня медсестринської освіти, інтенсифікації наукових досліджень, зростанні соціального статусу медичної сестри.

Зараз у світовій практиці спостерігається значне коливання рівнів підготовки медсестри в різних країнах, при цьому виділяють такі ступені освіти: допоміжна медсестра (асистент, практик), дипломована медсестра, медсестра – бакалавр, медсестра – магістр, медсестра - доктор наук, вища освіта без виділення ступенів. При навчанні в магістратурі медичні сестри отримують спеціалізацію в галузі адміністрування або викладання, або клінічної практики, або науки та наукових досліджень.

При підготовці сестер–бакалаврів велика увага приділяється сімейній і лікарняній соціології, медичній психології, організації науково–дослідницької роботи, адмініструванню та менеджменту в медицині, педагогіці і мистецтву педагогічної діяльності. Програми вищої медичної освіти розробляються відповідними навчальними закладами і є індивідуальними.

Непочатий край роботи відкриває перед медичними сестрами нового покоління паліативна медицина. Вирішення питання про організацію служби і закладів паліативної допомоги є однією з актуальних питань сучасної медицини; адже ж смертність від онкологічних захворювань зростає і становить 8-10% усіх випадків. Паліативна медицина є набуттям ХХ ст., хоча її корені уходять в глибоку давнину. Християнське милосердя досягло латинського світу в 1У ст., коли римська матрона Фабіола створила будинок для помираючих паломників. Перше застосування слова «госпіс» (від англ. Hospice – притулок) у сучасному розумінні належить до Х1Х ст. – у 1842р. Жане Гарн’є, що втратила чоловіка і дітей заснувала госпіс «Голгофа» в Ліоні. На початку ХХ ст. було створено кілька християнських госпісів у Лондоні, серед них Дім св. Луки для бідних помираючих, який організувала методистська місія на чолі з доктором Г. Барретом.

Керуючи притулком, він щороку публікував звіти, історії хвороби, статті про своїх пацієнтів. «Ми не хочемо казати про наших хворих, як про звичайні випадки з нашої практики. Ми розуміємо, що кожний з них – це цілий світ із своїми особливостями, своїми смутком і радістю, страхіттями і сподіваннями, своєю власною життєвою історією, яка важлива і цікава для самого хворого і невеликого кола його близьких. Часто до цього світу долучають і нас».

Засновниця сучасного госпісного руху Сесілія Сандерс прийняла госпіс св. Луки в 1948р. Принципи паліативної медицини сформувалися на основі її бесід з безнадійним пацієнтом, який кілька місяців перебував у госпісі.

Перші відомості про існування госпісів прийшли до нашої країни з книгою Віктора Зорзи «Шлях до смерті.. Жити до кінця». 25-річна дочка В.Зорзи Джейн померла від лейкемії. Госпіс св. Луки, де закінчилося її земний шлях, вона назвала найкращим місцем у світі, а останні тижні найщасливішими у житті. Щоб показати, якої глибини і багатогранності досягає спілкування англійських колег з їх пацієнтами, можна навести один лише вражаючий факт. Колись у розмові Джейн згадала, що в дитинстві мріяла танцювати на балі з червоною трояндою у волоссі Почувши про це, сестри зробили їй красиву зачіску і прикрасили її оксамитовою трояндою з дитячих мрій. В нашій країні через молодість і недосконалість госпісного руху таке і уявити собі неможливо, але персонал госпісів, за заповітам святих лікарів минулого, поспішає творити добро. А закладів паліативної медицини в Україні зараз чимало. Перший в Україні госпіс св. Олени був створений у Коростені в 1997 р., пізніше відкрилися госпіси у Києві, Луганську, Львові, Харкові, Херсоні. У Донецьку перший заклад паліативної медицини ­­– відділення інтенсивного сестринського догляду був організований у 2000р. при Донецькому обласному протипухлинному центрі.

Розглядаючи розвиток медсестринства в ХХ ст., не можна не згадати жінку, яка протягом десятиліть здійснювала свій подвиг милосердя. Це Мати Тереза (Агнес Гонкха Боджаксіу) (1910- 1997). Ще дівчинкою вона допомагала матері доглядати за сусідкою – алкоголічкою, вдовою з шістьма дітьми. У 12 років вона вирішила присвятити себе Богу і приєдналась до спільноти сестер Лоретто. Після навчання в Калькутті вона отримала призначення вчительки географії в школі св. Марії для дівчаток, але швидко залишила цю посаду і вирушила до Патни вивчати сестринську справу. У 1948 р. вона заснувала місію Орден Благодійності, в 1952 р. відкрила госпіс у Калькутті для хворих на СНІД і проказу, а в 60 р. р.- колонію для хворих на проказу. Більше 50 років вона доглядала власноруч тяжкохворих і дарувала їм можливість померти у мирі і злагоді. У 1965 р. Папа Павло ІV прийняв Орден Матері Терези під своє покровительство і дозволив поширити діяльність за межі Індії. Мати Тереза організувала чоловічий Орден Братів Благодійності, створювала госпіси, будинки для жінок з небажаною вагітністю, для алкоголіків і наркоманів, хворих на СНІД. Її благородна діяльність зазначена багатьма нагородами - це Премія Миру Папи Іоанна ХХІІІ 1971 р., Міжнародна премія А. Швейцера 1975 р., Нобелівська премія миру 1979 р. Вона є четвертою особою, яка удостоєна звання Почесного громадянина Америки.

Рис мати Тереза

Заповіді Матері Терезі, виписані на стіні дитячого притулку в Сіжу Бавані, відображають складний довгий шлях людини, яка знала і перемоги, і поразки, і розчарування і яка завжди находила сили у своєму серці, у своїй непохитній вірі:

Люди бувають нерозумними, нелогічними і егоїстичними.

І все ж, люби їх!

Коли чиниш добро, то люди будуть закидати тобі, що ти

Дієш з власної винагороди і самолюбства.

І все ж, проявляй доброчинність!

Коли ти досягаєш успіху, в тебе знаходиться чимало фальшивих

Друзів і справжніх ворогів.

І все ж, прагни успіху!

Якщо ти порядний і відвертий, то люди намагатимуться

Спаплюжити тебе.

І все ж, залишайся чесним і щирим!

Якщо ти досягнув безмежного щастя,

Заздрісники тебе в спокої не залишать.

І все ж, намагався бути щасливим!

Турботу, яку ти проявив сьогодні, люди завтра

Не згадають, а інколи і дорікатимуть за неї.

І все ж, не відвертайся, допомагай!

Те, що ти будував роками, може вмить зруйнуватися.

І все ж, не розчаровуйся, будуй далі!

Допомагаючи іншим, ти сам можеш потрапити в скруту.

І все ж, піднімайся творити добро!

Віддавши світові найкраще, ти отримаєш невдяку і осуд.

І все ж, ділись найкращим!

Врешті - решт, ти сам переконаєшся, що все це було

Між тобою і богом,

І що це ніколи не було між ними і тобою!

Дещо інакше відбувався розвиток медсестринства в СРСР, до складу якого входила УРСР. Перші середні медичні школи почали функціонувати у 1920 р. Тоді ж були ліквідовані общини сестер милосердя, а само слово «милосердя» вилучено з ужитку. У 1922 р. середні медичні школи і школи медичних сестер Товариства Червоного Хреста були підпорядковані Головному комітету з профтехнічної та соціально – наукової освіти. У 1926 р. всі вони були перетворені в медичні політехнікуми. Це сприяло підвищенню якості медичних сестер як професіоналів, але спотворювало поняття про сестру милосердя, оскільки вважалося що головним завданням сестер є не догляд за хворими, а технічне виконання призначень лікарів. Через те, що в медичних політехнікумах навчалися і дівчата і юнаки, у 1929 р. було прийняте рішення замінити назву професії «медична сестра» на «медичний технік». Але вже в 1932 р. спеціальність медичної сестри була відновлена.

З 1936 р. були введені посади старших медсестер.

У 1939р. Рада Народних Комісарів СРСР прийняла постанову, яка зобов’язувала республіки, краї і області відкрити середні медичні школи з таким розрахунком, щоб задовольнити потреби своїх регіонів. З цього ж року почав виходити щомісячний журнал «Фельдшер и акушерка».

В Західній Україні, що на той час входила до складу Польщі, в першій половині ХХ ст. існувало лише дві школи медичних сестер. У 1922 р. відновила свою діяльність сестринська школа у Львові. У школі було мало учнів, і переважна більшість з них була черницями. Друга школа під назвою «Приватна школа догляду за хворими», що відкрилася у Львові у 1937 р., була власністю товариства імені Христової дитини і готувала сестер для дитячих установ. При такій системі підготовки медичних сестер їх було дуже мало – на вересень 1939 р. в усіх стаціонарних медичних установах Західної України працював лише 371 середній медичний працівник. Після об’єднання України на базі Львівської акушерської школи була відкрита фельдшерсько – акушерська школа, яка почала випускати фахівців за трьома спеціальностями. Відкрилися фельдшерсько – акушерські школи в Крем’янці і Станиславі. Під час війни вони були закриті, а їх майно пограбовано.

Страшним випробуванням для всього українського народу стала Велика Вітчизняна війна. В діючій армії допомогу пораненим надавали 500 тис. середніх медичних працівників, які повернули у ряди бійців 72,3% поранених і 90% хворих. Під час війни виняткова важлива роль належала Товариству Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, яке взяло на себе підготовку середнього і молодшого медперсоналу. На курсах Червоного Хреста було підготовлено 230 тис. медичних сестер і 536 тис. санітарних дружинниць і санітарів. Тисячі медичних працівників виявили безприкладний героїзм, вірність своїм обов’язкам, самопожертву, за що 116 тис. медиків були нагороджені орденами і медалями. 52 медика, з них 16 жінок удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Сандружинниця М.С.Нечипорук була нагороджена орденом Слави трьох ступенів. 41 медична сестра СРСР була нагороджена медаллю Ф. Найтингейл.

Рис. Сестри, нагороджені медаллю Ф. Найтингейл

Після Великої Вітчизняної війни в усіх областях України почався інтенсивний розвиток середньої медичної освіти. З 1944 по 1966 рр. було відкрито 22 середніх навчальних закладів.

З метою вдосконалення підготовки середніх медичних працівників багато разів змінювалися термін навчання і навчальні плани. Так, у 1965 р. згідно новим навчальним планам вдвічі збільшилась кількість годин на навчально-виробничу практику, і до проведення практичних занять з клінічних дисциплін почали долучати медичних сестер. Далі перегляд і модернізація навчальних планів відбувалися в 1972, 1982, 1989, 1990 рр.

В 1987 р. наказом МОЗ СРСР була введена атестація середніх медичних працівників з присвоєнням кваліфікаційної категорії. У 1989 р. спеціальність «медична сестра» була перейменована на спеціальність «сестринська справа». У 1990-1991 рр. були розроблена «Програма реформи медичної освіти Української РСР», але у зв’язку з політичними подіями, які докорінно змінили наше життя, ця програма не була реалізована.