Медицина і медсестринство в ХХ – на початку ХХІ ст..

1. Наукові досягнення в ХХ ст.

2. Розвиток медицини у ХХ- на початку ХХ1 ст.

3. Організація охорони здоров’я і медичної допомоги населенню в ХХ ст.

4. Лікарі -­ жертви сталінських репресій.

5. Розвиток медсестринства в ХХ – на початку ХХІ ст.

6. Видатні лікарі ХХ ст.

7. Висновки і контрольні запитання

1. Наукові досягнення в хх ст.

Багато що в історії ХХ ст. робить її зовсім іншою у порівнянні з усією попередньою історією людства. З небаченою силою проявляється закономірність прискорення і „ущільнення” історичного процесу. Перестають грати велику роль просторінь і відстань, а протягом життя одного покоління відбуваються зміни такої глибини і значення, що вони перетворюють образ світу й образ мислення. Прориви в галузі науки настільки грандіозні, що вона стає дієвою економічною силою, важливим фактором суспільно-політичного процесу стратегічним військовим ресурсом. Так, великі відкриття в галузі фізики (А. Ейнштейн, Н.Бор, Е.Резерфорд) дозволили отримувати і використовувати ядерну енергію. Людина прозирає у таємниці мікросвіту (П. і М. Кюрі, М. Планк, Н.Бор), розшифровує структуру ДНК( Д. Уотсон, Ф.Крик), розкриває загадки виникнення Всесвіту (С. Хокинг) У 1945р. в Університеті Пенсільванії (США) був створений перший комп’ютер. Епохальну революцію у засобах масової інформації викликав винахід телебачення у 1946 р. В. Зворикіним, американським ученим російського походження (до речі, він же сконструював електронний мікроскоп). В 1957 р. почалася космічна ера. Суспільна думка все глибше і міцніше усвідомлює єдність природного і соціального. Розуміння розвитку суспільства у невід’ємному зв’язку з розвитком біосфери було запропоновано В.І Вернадським. Він розробив вчення про ноосферу. В роботі «Кільки слів про ноосферу2 вчений дав таку оцінку подіям: «...в історії нашої планети настав критичний момент величезного для людини значення, який готувався мільйони, точніше мільярди років і глибоко проник у тисячі людських поколінь». Сьогодні для всіх є очевидним цілий комплекс глобальних проблем, від вирішення яких залежить майбутнє. З однієї сторони виросли можливості людини, з іншої - вона стає власним заручником.

2. Розвиток медицини у хх- на початку ххі ст.

Епохальні зміни відбулися протягом сторіччя і в медицині. В розвинених країнах значно знизилася загальна і дитяча смертність, особливо від інфекційних захворювань. Мікробіологія сприяла подальшому з’ясуванню етіології інфекційних захворювань. В 1905 р. німецький дослідник Ф. Шаудин відкрив збудника сифілісу бліду спірохету, а в 1906 р. А. Вассерман запропонував серологічну реакцію для виявлення сифілісу. В 1915 р. чеським ученим Провачеком був відкритий збудник висипного тифу. В 1917 р. австрійський невролог К. Економо описав епідемічний енцефаліт. Кубинський лікар К. Фінлей довів, що жовта лихоманка передається через москітів. Розроблений ним план боротьби з москітами («план Фінлея») був втілений у життя в Гавані, після чого серед населення міста зникли випадки захворювання і летальності від жовтої лихоманки - такого Гавана не знала протягом останніх 150 років! В ХХ ст. вийшли в практику біологічні методи лікування і профілактики багатьох інфекційних захворювань. В 1921 р. французькі вчені Кальмет і Герен отримали вакцину туберкульозних паличок (БЦЖ), її застосування значно знизило захворюваність на туберкульоз серед дітей і підлітків. З 1926 р. французький мікробіолог Р. Раймон запропонував дифтерійний анатоксин, що значно зменшило смертність від дифтерії.

В ХХ ст. почалась ера антибіотиків. Дивні властивості одних мікроорганізмів впливати на життєдіяльність інших відзначив І. І. Мечников, який запропонував методику використання молочнокислих бактерій проти гнилісних бактерій кишечнику.

Щодо цілющих властивостей плісняви, то про них здогадувалися ще лікарі Стародавньої Греції. На Сході ж грибкові плісняви використовувалися в доісторичні часи. В 1929 р. англійський мікробіолог Олександр Флемінг отримав першу антибактеріальну речовину – пеніцилін з грибів зеленої плісняви. Автор ставився до свого відкриття скептично і навіть заявляв, що цим не варто займатися, бо отримані екстракти не були досить стабільними. Роботу продовжив в Оксфорді молодий дослідник Ернст Чейн під керівництвом професора кафедри патології Уолтера Флорі. Їм поталанило розробити ефективний препарат за 35 фунтів стерлінгів, отриманих з фондів уряду. (Якими сміхотворними виглядають ці цифри у порівнянні з мільярдами доларів, що виділяють зараз на розробку вакцини, наприклад, проти свинячого грипу!) Це відбулося у 1940 р.

Відкриття було дуже доречним, тому що в Європі вже вирувала війна, і тисячі поранених, яким пощастило вижити під кулями, помирали від сепсису на лікарняних койках, Але Англія на той час не була готовою до промислового виробництва пеніциліну, тому Флорі поїхав до США, де це було можливим. Завдяки новому препарату було врятовано десятки тисяч вояків, тому на церемонії вручення Нобелівської премії О. Флемінгу, Е. Чейну і У. Флорі пролунала думка, що лауреати зробили для перемоги над фашизмом більше, ніж 25 дивізій. Майже одночасно в СРСР виділила пеніцилін і запропонувала спосіб пеніциліну виробництва З.В. Єрмольєва. У 1943 р. американський мікробіолог Зельман Ваксман, наш співвітчизник (емігрував з батьками з Одеси, коли йому було 12 років) отримав стрептоміцин - перший препарат, ефективний при туберкульозі. Йому ж належить і термін «антибіотик».

Зараз вчені називають антибіотиками органічні речовини, що утворюються в живих організмах (губках, молюсках, вищих рослинах) і можуть подавляти розвиток мікроорганізмів і затримувати ріст пухлин. Сьогодні відомо більше 4000 природних антибіотиків, але тільки 60 з них знайшли застосування в медицині. Більшість антибіотиків отримують штучним шляхом, використовуючи спеціальні живильні середовища, або за допомогою методів генної інженерії. Отже, винахід антибіотиків – це початок перемоги людства над страшним ворогом - інфекційними захворюваннями, хоч і зараз не можна сказати, що ця перемога є остаточною.

На ХХ ст. припадає стрімкий розвиток молодої науки генетики. Датою її народження вважають 1900 р., коли три вчених - ботаніка Г. де Фріз (Голландія), К.Корренс (Німеччина), Е.Чермак (Австрія) незалежно один від одного натрапили на забуту роботу Г. Менделя «Досліди над рослинними гібридами» і при проведенні досліджень отримали подібні результати. Почався новий етап розвитку генетики, який тривав приблизно до 1925 р. Головною рисою цього періоду було створення хромосомної теорії спадковості американським вченим Томасом Морганом. Подальший етап (приблизно до 1940г) пов’язаний з відкриттям штучного мутагенезу, було доведено мутагенну дію рентгенівських і ультрафіолетових променів, багатьох хімічних речовин. Приблизно з середини ХХ ст. були закладені основи молекулярної генетики, з’ясована роль ДНК як носія генетичної інформації; групою українського академіка С.М. Гершензона доведена можливість передання генетичної інформації як від ДНК до РНК, так і від РНК до ДНК. Розвиток генної інженерії починається з 1972 р., коли група американських учених на чолі з П. Бергом зуміла вилучити з клітин організму окремі гени, що відповідають за синтез певних речовин і упровадити їх в мікробні клітини. Зараз ця технологія використовується для промислового виробництва високоякісних медичних біопрепаратів (інсулін, інтерферон, вакцини проти гепатиту В). Здійснюються перспективні роботи з лікування спадкових захворювань шляхом введення в організм пацієнта здорового гена замість гена-мутанта. До початку 1950-х років належать перші спроби клонування тварин.

Питання клонування людини до теперішнього часу є предметом запеклих дискусій. Якщо технічна сторона питання майже вирішена, то моральні проблеми залишаються достатньо гострими, Розглядаючи теорію клонування у відриві від біотехнології, деякі політики мріють про масове виробництво геніїв або ідеальних вояків, подібних голлівудському термінатору. Зараз клонування людей заборонено законом в багатьох країнах світу

.

Видатною подією в галузі патофізіології було вчення про стрес, розроблене канадським вченим Гансом Гуго Бруно Сельє. Ще в 1926 р., будучи юним студентом Празького університету, він звернув увагу на той факт, що у хворих на різні захворювання дуже багато однакових симптомів – загальне нездужання, апатія, слабкість, втрата апетиту, ваги, м’язової сили. Цей комплекс симптомів він назвав синдромом хвороби. Пізніше, вимушений емігрувати з передвоєнної Європи за океан, він оселився в Канаді, де продовжив дослідження і сформулював свою універсальну концепцію стресу.

В 1936 р. в журналі «NATURE» була надрукована його коротка, лише з 74 рядків, замітка «Синдром, що спричиняється різними шкідливими агентами». При вивчені механізму стресу Сельє висвітлив роль гормонів надниркових залоз і гіпофізу у стресових реакціях.

Г. Сельє називають Ейнштейном медицини. Опріч теорії про стрес, він створив оригінальні концепції про хвороби адаптації, протизапальні гормони (якими виявилися кортикостероїди) та ін. Тому університет у Брно запровадив медаль його імені за вагомий внесок у розвиток загальної патології.

Справжнім проривом в терапії стало отримання інсуліну канадськими вченими Фредериком Бантінгом і Чарльзом Бестом.

Цукровий діабет був відомий ще лікарям Стародавньої Греції, в Європі вперше діагноз цукрового діабету поставив видатний англійський анатом і лікар Т.Віллізій в ХVІІ ст. Прибором для цього йому послужив власний язик, дуже надійний і чутливий орган. Треба сказати, що цей метод, який отримав назву органолептичний, використовувався лікарями всього світу аж до ХХ ст., доки замість нього не почали проводити лабораторні дослідження. Проте, знання захворювання не вирішувало проблему його лікування, і діагноз «діабет» дорівнювався смертному вироку – від виявлення захворювання до смерті хворого минало в середньому 2 – 4 роки.

З того часу, як близький друг та сестра Ф. Бантина померли від цукрового діабету, його не залишала думка знайти засіб боротьби з цією страшною недугою. В 1920 р. він на свої невеличкі заощадження і на гроші, зароблені його асистентом, студентом-медиком Ч. Бестом за участь у змаганнях з бейсболу, почав дослідження. В 1921 р. вони отримали в чистому вигляді гормон підшлункової залози інсулін. Професор Торонтського університету Джон Маклеод приєднався до досліджень і використав усі можливості своєї кафедри для очищення і виробництва достатньої кількості препарату. Дію нових ліків дослідники вперше перевірили на собі в 1922 р. В той час в клініку був госпіталізований 14-річний хлопчик в стані діабетичної коми, і тільки застосування інсуліну врятувало його життя. Далі кількість врятованих почала зростати в геометричній прогресії, і в 1923 р. Ф. Бантинг і Д. Маклеод стали лауреатами Нобелівської премії Ф.Бантинг розділив з Ч. Бестом, сказавши при цьому, що без нього не було би відкриття. Зараз інсулін отримують за допомогою різних методик, тому числі і методом генної інженерії. Й досі він залишається засобом порятунку для десятків мільйонів людей (за даними статистики на цукровий діабет страждають близько 1-2% населення Земної кулі).

У ХХ ст. у зв’язку зі змінами ритму життя широко розповсюджується серцево-судинна патологія – гіпертонічна хвороба та ішемічна хвороба серця стають найбільш відомими вбивцями минулого віку. У розвитку кардіології видатні заслуги належать вітчизняним терапевтам. Г.Ф. Ланг - засновник Ленінградської терапевтичної школи, перший виділив гіпертонічну хворобу як самостійне захворювання і розробив нейрогенну теорію її виникнення. Учень Ланга О.Л. М’ясников довів, що у розвитку гіпертонічної хвороби велике значення мають складні порушення нейро-вісцеральних відносин, зокрема з нирками і наднирковими залозами. М’ясников виділив у самостійну форму захворювання артерій – атеросклероз, що здобуло світове визнання. За видатні заслуги перед медициною світова спільнота нагородила О.Л. М’ясникова золотим стетоскопом, який зараз зберігається в Московському історичному музеї. Основоположником Київської школи терапевтів був В.П. Образцов. Він і його учень М.Д. Стражеско вперше здійснили зажиттєву діагностику і навели опис клінічної картини тромбозу коронарних судин. Разом з В.Х. Василенком Стражеско запропонував нову клінічну класифікацію недостатності кровообігу, яка була прийнята Х11 Всесоюзним з’їздом терапевтів. Вельми вагомий внесок у вивчення ревматизму зробили В.Н. Нестеров, М.Д.Стражеско, М.П. Кончаловський. Зараз кардіологія стає комплексною наукою - її проблеми вивчають як клініцисти - терапевти і хірурги, так і теоретики - фізіологи, біохіміки, патологи.

Початок ХХ ст. позначився епохальним відкриттям - опануванням на наукових засадах переливання крові. Завдяки цьому стали можливими операції на легенях і серці. Перші спроби видалення легенів при гнійних ураженнях були здійснені в 20-х роках С.І.Спасокукоцьким. Значні оперативні втручання на серці при складних набутих і природжених вадах стали можливими з часу розробки С.С. Брюхоненком екстракорпорального кровообігу в 1927 р. В Україні видатна роль у розвитку торакальної хірургії належить М.М. Амосову. Французького хірурга і патофізіолога Алексиса Кареля ( 1873 - 1944) можна назвати засновником сучасної трансплантології. Він розробив техніку вирощування культури тканин, запропонував судинний шов, залишав багато праць з пересадки органів. Перша спроба трансплантація трупної нирки була виконана у 1933 р. українським хірургом Ю.Ю. Вороним. Успішні пересадки донорської нирки були зроблені в 1965 р. в СРСР Б.В. Петровським. Відгук у всьому світі дістали перші пересадження серця, виконані К. Бернардом у Південно-Африканській республіці.

Зараз у світовій практиці успішно виконують різні види трансплантацій. Пересадка трупних органів - алотрансплантація – є найбільш припустимим варіантом, але пов’язана зі значними юридичними труднощами. Сьогодні США є однією з не багатьох країн, де суспільство ставиться лояльно до етичної сторони трансплантації. Тут діє закон, за яким органи померлих вважають федеральною власністю, а ті, хто заповів частини свого тіла медицині, отримують грошову винагороду за кожен орган. Але донорських органів не вистачає (тільки в США черга на пересадження, наприклад, печінки становила на середину 90-х років 30 тис., але лише 3,5 тис трупів були визнані придатними для подальшого використання). Тому перспективними вважаються розробки з ксенотрансплантації - пересадженню органів тварин, і найбільш підхожими на роль донорів виявилися свині. Перспективним напрямком в хірургії є біоінженерінг, тобто створення штучних органів. Зараз ученим вдалося отримати близько 200 видів тканин, а в 2006 р. англійськими вченими виростили цілий орган – сечовий міхур. Вирішенням усіх проблем трансплантології може бути аутотрансплантології, тобто пересадка органів, створених з власних стовбурових клітин, які можна вилучити з крові пацієнта. Зараз перший в Україні кріобанк стовбурових клітин створюється в Донецьку при ІНВХ ім. Гусака. Передбачається насамперед зберігати стовбурові клітини людей, що працюють в екстремальних умовах.

Народження нової науки геронтології також можна назвати надбанням ХХ ст. Згідно англійському прислів’ю, «кожний хоче жити довго, але ніхто не хоче бути старим». Всупереч песимістичній назві, (грец. geron - старий) геронтологія є наукою про молодість. Взявши за мету розкриття таємниць довголіття, геронтологи обіцяють людству не тільки подовжити життя, але й якісно перетворити його, повернути бадьорість і здоров’я людям похилого віку. Засновником геронтології вважають видатного вченого І.І.Мечникова, який почав займатися проблемами похилого віку в останні роки свого життя. На його погляд, резерви організму людини розраховані на 120-150 років. Вчений дотримувався думки, що старість і смерть приходять до людини передчасно через токсичну дію мікробів кишечнику. Він запропонував своєрідний кодекс довголіття, який має багато прихильників і зараз. Вчений гарантував довге життя людини, яка не палить, не зловживає алкоголем і щаслива в єдиному шлюбі. Запорукою бадьорої старості є улюблена праця, активний відпочинок, відсутність гріховних думок і вчинків, доброзичливість і здорове харчування, основою якого має бути кисле молоко, цілющу дію якого вчений бачив у придушенні гнилісних процесів у кишечнику. Значний внесок у розвиток геронтології зробив О.О.Богомолець. Він надав першорядного значення в механізмах старіння стану фізіологічної системи сполучної тканини. Велике значення для розвитку геронтології мали роботи харківської школи онтофізіологів на чолі з її засновником О.В. Нагорним, який видав першу монографію «Проблема старіння та смерті (матеріали до вікової фізіології)» в 1935 р. Перший спеціальний інститут з вивчання старіння і боротьби за продовження життя був заснований професором психіатрії Одеського університету А.Д. Косовським в Кишиневі в 1935 р. У 1950 р. утворена Міжнародна асоціація геронтологів. З другої половини ХХ ст. почали створюватися інститути геронтології в країнах Європи і США. В Києві Інститут геронтології почав працювати в 1958 р. Починаючи з 1991 р. за ініціативою ООН 1 жовтня оголошено Днем людей похилого віку. Це зроблено з метою привернути увагу громадськості до проблем старіння, сприяти створенню гарантії соціального і економічного забезпечення людей похилого віку, надати їм можливість брати активну участь у житті суспільства.

У ХХ ст. продовжувався розвиток анатомії, велике значення для розвитку анатомічної науки мали праці В.М.Тонкова (1872-1954) і В.П. Воробйова (1876 - 1937). В.М.Тонков протягом 50-ти років очолював кафедру анатомії Військово-медичної академії в Ленінграді. Він з учнями виявив здібність кровоносних судин пристосовуватися до мінливих умов функції і утворювати додаткові колатералі, що є дуже важливим для практичної хірургії. Видатний український анатом В. П. Воробйов з 1917 р. і до кінця життя очолював кафедру анатомії в Харківському медичному інституті. Вивчаючи разом з учнями вегетативну нервову систему, він вперше в анатомічній науці створив карту розподілу вегетативних вузлів і сплетінь внутрішніх органів. Він був автором багатьох посібників і підготував видання першого вітчизняного анатомічного атласу. В 1924 р. В.П. Воробйов разом з біохіміком Б.І. Збарським здійснили бальзамування тіла В.І. Леніна.