Трохи реалій.
Насправді структура реальних плазмових екранів набагато складніше, та й фізика процесу зовсім не так проста. Крім описаної вище матричної сітки існує й інший різновид - сопараллельная, що передбачає додатковий горизонтальний провідник. Крім цього, найтонші металеві доріжки дублюють для вирівнювання потенціалу останніх по всій довжині, яка досить значна (1 м і більше). Поверхня електродів покрита шаром окису магнію, який виконує ізолюючу функцію і одночасно забезпечує вторинну емісію при бомбардуванні позитивними іонами газу. Існують і різні типи геометрії піксельних рядів: проста і «вафельна» (комірки розділені подвійними вертикальними стінками і горизонтальними перемичками). Прозорі електроди можуть виконуватися у формі подвійного Т або меандру, коли вони як би переплітаються з адресними, хоча й перебувають у різних площинах. Існує безліч та інших технологічних хитрощів, спрямованих на підвищення ефективності плазмових екранів, яка спочатку була досить низькою. З цією ж метою виробники варіюють газовий склад осередків, зокрема, збільшують процентний вміст ксенону з 2 до 10%. До речі, газова суміш в іонізованому стані злегка світиться і сама по собі, тому, щоб усунути забруднення спектра люмінофорів цим світінням, в кожному осередку встановлюють мініатюрні світлофільтри.
Управління сигналом.
Останньою проблемою залишається адресація пікселів, оскільки, як ми вже бачили, щоб отримати необхідний відтінок потрібно міняти інтенсивність кольору незалежно для кожного з трьох субпікселів. На плазмової панелі 1280x768 пікселів присутня приблизно три мільйони субпікселів, що дає шість мільйонів електродів. Як ви розумієте, прокласти шість мільйонів доріжок для незалежного управління субпиксела неможливо, тому доріжки необхідно мультиплексировать. Передні доріжки зазвичай вибудовують в цільні строчки, а задні - в стовпці. Вбудована в плазмову панель електроніка за допомогою матриці доріжок вибирає піксель, який необхідно запалити на панелі. Операція відбувається дуже швидко, тому користувач нічого не помічає, - подібно скануванню променем на ЕЛТ-моніторах. Управління пікселями здійснюється за допомогою трьох типів імпульсів: стартових, що підтримують і гасять. Частота - близько 100 кГц, хоча відомі ідеї додаткової модуляції керуючих імпульсів радіочастотами (40 МГц), що забезпечить більш рівномірну щільність розряду в товщі газу.
По суті, управління світінням пікселів носить характер дискретної широтно-імпульсної модуляції: пікселів світяться рівно стільки, скільки триває підтримує імпульс. Тривалість же його при 8-бітної кодуванні може приймати 128 дискретних значень, відповідно, виходить така ж кількість градацій яскравості. Вже чи не в цьому була причина рваних градієнтів, що розпадаються на сходинки? Плазма більш пізніх поколінь поступово нарощувала дозвіл: 10, 12, 14 біт. Останні моделі Runco, що відносяться до категорії Full HD, використовують 16-бітну обробку сигналу (ймовірно, і кодування також). Так чи інакше, сходинки зникли і більше, будемо сподіватися, що не з'являться.