Технологія обслуговування та ремонту плазмових дисплеїв

Плазмовий дисплей (або Газорозрядний екран; також широко застосовується англійська калька «плазмова панель») — пристрій виведення інформації, дисплей, дія якого ґрунтується на явищі свічення люмінофору під впливом ультрафіолетових променів, що виникають при електричному розряді в йонізованому газі, тобто у плазмі.

Зміст:

1 Конструкція 2 Трохи історії. 3 Технологи плазмових панелей. 4 Трохи реалій. 5 Управління сигналом. 6 Крім самої панелі. 7 Достоїнства і недоліки. 8 Отже, плазмові телевізори це: 9 Тепер про недоліки. 10 Вигорання пікселів 11 Відблиски.

12 Поломки плазмових телевізорів Посилання Література

Конструкція

Пристрій плазмової панелі

Плазмова панель являє собою матрицю газонаповнених осередків, укладених між двома паралельними скляними поверхнями. В якості газового середовища зазвичай використовується неон або ксенон. Розряд в газі протікає між прозорим електродом на лицьовій стороні екрану і адресними електродами, що проходять по його задній стороні. Газовий розряд викликає ультрафіолетове випромінювання, яке, в свою чергу, ініціює видиме світіння люмінофора. У кольорових плазмових панелях кожен піксель екрану складається з трьох ідентичних мікроскопічних порожнин, що містять інертний газ (ксенон) і мають два електроди, спереду і ззаду. Після того, як до електродів буде докладено сильна напруга, плазма почне переміщатися. При цьому вона випромінює ультрафіолетове світло, що потрапляє на люмінофори в нижній частині кожної порожнини. Люмінофори випромінюють один з основних кольорів: червоний, зелений або синій. Потім кольорове світло проходить через скло і потрапляє в око глядача. Таким чином, в плазмової технології пікселі працюють, подібно люмінесцентним трубкам, але створення панелей з них досить проблематично. Перша трудність - розмір пікселя. Суб-піксель плазмової панелі має об'єм 200 мкм х 200 мкм х 100 мкм, а на панелі потрібно укласти кілька мільйонів пікселів, один до одного. По-друге, передній електрод повинен бути максимально прозорим. Для цієї мети використовується оксид індію та олова, оскільки він проводить струм і прозорий.

На жаль, плазмові панелі можуть бути такими великими, а шар оксиду настільки тонким, що при протіканні великих струмів на опорі провідників буде падіння напруги, яка сильно зменшить і спотворить сигнали. Тому доводиться додавати проміжні з'єднувальні провідники з хрому - він проводить струм набагато краще, але, на жаль, непрозорий.

Нарешті, потрібно підібрати правильні люмінофори. Вони залежать від необхідного кольору:

Зелений: Zn2SiO4: Mn2 + / BaAl12O19: Mn2 +

Червоний: Y2O3: Eu 3 + / Y0,65Gd0,35BO3: Eu3

Синій: BaMgAl10O17: Eu2 +

Три цих люмінофора дають світло з довжиною хвилі між 510 і 525 нм для зеленого, 610 нм для червоного і 450 нм для синього. Останньою проблемою залишається адресація пікселів, оскільки, як ми вже бачили, щоб отримати необхідний відтінок потрібно міняти інтенсивність кольору незалежно для кожного з трьох суб-пікселів. На плазмової панелі 1280x768 пікселів присутня приблизно три мільйони суб-пікселів, що дає шість мільйонів електродів. Як ви розумієте, прокласти шість мільйонів доріжок для незалежного управління суб-пікселями неможливо, тому доріжки необхідно мультиплексировать. Передні доріжки зазвичай вибудовують в цільні строчки, а задні - в стовпці. Вбудована в плазмову панель електроніка за допомогою матриці доріжок вибирає піксель, який необхідно запалити на панелі. Операція відбувається дуже швидко, тому користувач нічого не помічає, - подібно скануванню променем на ЕЛТ-моніторах.