Поняття та ознаки закону

Закон - це нормативно-правовий акт, що приймається в особливому порядку органом законодавчої влади або референдумом, має вищу юридичну чинність і регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Основні ознаки закону:

закон являє собою різновид нормативно-правових актів (у їхній системі є закони й підзаконні акти) і як усякий інший нормативний акт містить норми права (загальні правила поведінки), адресовані відповідним суб'єктам права;

закон приймається органом законодавчої влади (вищим представницьким органом державної влади) - парламентом країни або всенародним голосуванням (референдумом);

закон приймається органом законодавчої влади в особливому процедурному порядку (стадії законотворчості), передбаченому Конституцією й регламентом парламенту (див. п.4 ст.82 Конституції України);

закон у системі нормативно-правових актів (системі законодавства) має вищу юридичну чинність.

Згідно п.2 ст.8 Конституції України (Основного Закону України) - Конституція України має найвищу юридичну чинність. Вища юридична чинність закону вказує на його верховенство в системі правових актів, що також припускає, що підзаконні акти повинні відповідати законам (видаватися на основі й на виконання законів), у випадку невідповідності (або протиріччя) вони у встановленому порядку відміняються.

закон регулює найбільш важливі (основні, найбільш значимі) суспільні відносини, які становлять предмет компетенції парламенту країни;

закон у системі законодавства ставиться до числа найбільш стабільних нормативно-правових актів.

Види законів

Закони як і інші нормативні акти можна розрізняти, наприклад, по характері дії в часі (постійні, тимчасові, дія яких припинено або продовжено). Є закони що мають пряме відношення до певного кола осіб (наприклад, ЗУ «Про міліцію»), поряд із законами загальнореспубліканської дії є закони регіональної дії (наприклад, закони про вільні економічні зони), їх можна розрізняти й по галузевій приналежності (цивільного, карного й т.д. права). Але, насамперед, у масиві законів важливо розрізняти їхні основні види:

По ролі й місцю в системі законодавства:

а) Конституція (закон законів).

Конституція України - Основний Закон України.

У деяких країнах немає Конституції (Ватикан, Саудівська Аравія, Оман), наприклад, у Саудівській Аравії Конституцією офіційно вважається Коран. В Англії немає писаної Конституції, але її роль виконує певна група законів.

б) Конституційні (основні) закони.

Термін «Конституційні закони» у законодавстві України відсутній, але в юридичній літературі це поняття зустрічається часто, однак відсутнє єдність думки про його особливості (утримування, функції).

Термін «Конституційний закон» (іноді - «органічний закон») відомий законодавству Франції, Італії й ін.

В Україні є підстави серед конституційних законів розрізняти:

органічні (вносять зміни, доповнення в діючу Конституцію; включаються як органічна (невід'ємна) частина в текст Конституції; процедура їхнього прийняття аналогічна процедурі прийняття Конституції);

номінальні (їхній перелік, організаційна назва (про Кабінет Міністрів, про вибори Президента й т.п.) передбачені Конституцією; будучи свого роду продовженням Конституції їхнього положення в текст Конституції не включаються; їхнє основне завдання - конкретизація (деталізація) певних норм Конституції);

ординарні (на них є посилання в Конституції, але без визначення їхньої організаційної назви);

в) звичайні (прості, поточні) закони.

Приймаються відповідно до компетенції парламенту з питань не стосовним до предмета регулювання Конституцією й Конституційними законами.

Свої роль і місце в системі законодавства мають також закони, прийняті всеукраїнським референдумом, кодифіковані закони, надзвичайні закони. В Україні чинність законів мають т.зв. Декрети Кабінету Міністрів України.

У федерації видаються: а) федеральні закони; б) закони суб'єктів федерації.