Інноваційні фактори циклічності економічного розвитку

Більшість сучасних економістів вивчають причини циклічності через аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів окремих фаз.

До зовнішніх факторів можуть бути віднесені об'єктивні та суб'єктивні обставини, які викликають періодичну повторюваність економічних явищ і які знаходяться поза економічною системою: — війни, революції, та інші політичні потрясіння; — відкриття крупних родовищ золота, урану, нафти та інших цінних ресурсів; — освоєння нових територій і пов'язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення планети; — потужні прориви в технології, винаходи та інновації, які дозволяють радикально змінити структуру суспільного виробництва.

Внутрішні фактори притаманні самій економічній системі, і вони можуть викликати як підйоми, так і спади економічної активності через певні проміжки часу. Серед них виділяють: — фізичний строк служби основного капіталу (рухомого та нерухомого); — особисте споживання, скорочення або зростання якого впливає на обсяг виробництва та зайнятості; — інвестування, тобто вкладення коштів у розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць; — економічну політику держави щодо виробництва, попиту та споживання.

Динаміка розвитку факторів зовнішнього і внутрішнього середовища:

1. До 50-х років 20 ст. першопричиною корпоративних змін виступали технологічні відкриття і винаходи (пріоритет виробничої діяльності підприємств);

2. У 70-х роках 20 ст. зростання виробництва визвало проблеми збуту, першопричина змін пересунулась в область ринкової кон’юнктури (пріоритет маркетингових стратегій підприємств);

3. З 80-х років 20 ст. методи управління набувають комплексності і стають проактивними. Запізнювання в реагуванні зменшується, внаслідок інтелектуалізації суспільства розвивається передбачення ситуацій;

4. На початку 90-х років 20 ст. розвиток технологій перейшов у розряд high-tech, що істотно збільшило їх інтелектуальну складову і ініціювало інноваційну діяльність підприємств в частині НДДКР;

5. Наприкінці 90-х років 20 ст. зростання інтелектуальної складової підвищило вимоги до персоналу і організації як засобу реалізації цілеспрямованої діяльності, розвиток технологій перейшло у розряд high-hum.

6. Початок 21 ст. – основні фактори розвитку підприємств стають ендогенними, а екзогенні фактори поступово втрачають своє значення. Встановлюється прямий взаємозв’язок між стратегічними цілями компаній і інноваційним розвитком персоналу;

7. В теперішній час до основних факторів розвитку інноваційного потенціалу відносять ефективність управління знаннями в корпорації, адекватні організаційні форми і організаційні структури управління корпорацією.

Інноваційні кластери та економічний розвиток

Інноваційний кластер - цілісна система підприємств і організацій по виробництву готового інноваційного продукту, що включає в себе весь інноваційний ланцюжок від розвитку фундаментальної наукової ідеї до виробництва та дистрибуції готової продукції.

Інноваційний кластер формує певну систему поширення нових знань і технологій, забезпечує прискорення процесу трансформації винаходів в інновації, а інновацій у конкурентні переваги, розвиток якісних стійких зв'язків між всіма його учасниками. Виникнення таких кластерів - закономірний процес при наявності спільної наукової та виробничої бази.

Об'єднання в інноваційний кластер на основі вертикальної інтеграції формує не спонтанну концентрацію різноманітних технологічних винаходів, а строго орієнтовану систему поширення нових знань, технологій і інновацій. При цьому формування мережі стійких зв'язків між всіма учасниками кластера є найважливішою умовою ефективної трансформації винаходів в інновації, а інновацій - у конкурентні переваги. Кластери інноваційної діяльності створюють новий продукт або послугу зусиллями декількох фірм або дослідницьких інститутів, що дозволяє прискорити їхнє поширення по мережі ділових взаємозв'язків. Інноваційна структура кластера сприяє зниженню сукупних витрат на дослідження й розробку нововведень із наступною їхньою комерціалізацією за рахунок високої ефективності виробничо-технологічної структури кластера. Це дозволяє учасникам кластера стабільно здійснювати інноваційну діяльність протягом тривалого часу.

Найбільш успішні інноваційні кластери формуються там, де здійснюється або очікується прорив в області техніки й технології виробництва з наступним виходом на нові ринкові ніші. У цьому зв'язку багато країн усе активніше використають кластерний підхід у формуванні та регулюванні своїх національних інноваційних програм. Наприклад, завдання формування та зміцнення регіональних інноваційних кластерів у США була поставлена в число найважливіших національних пріоритетів. При цьому особлива увага приділяється визначенню та підтримці тих інновацій, які забезпечують довгостроковий розвиток. Велика увага в США приділяється створенню національної мережі центрів впровадження промислових технологій на базі університетів, що особливо коштовно для малого бізнесу, що одержує доступ до сучасних технологій.

Інноваційні кластери, характерні для промислово розвинених країн, починають з'являтися і у багатьох динамічно, що розвиваються країнах. Це дає їм можливість розширювати інноваційну діяльність, у результаті якої на світові ринки просуваються нові конкурентоспроможні продукти й послуги. Щодо цього яскравим прикладом може служити Індія, де за останні десятиліття намітився значний прогрес у розвитку таких наукомістких видів діяльності як програмування, інформаційні та комунікаційні технології, фармацевтична і електронна промисловість.