Принципи, етапи та критерії розроблення інвестиційної стратегії інноваційного розвитку

Розроблення інвестиційної стратегії інноваційного розвитку підпри­єм­ницьких структур і окремих суб'єктів підприємницької (господарсь­кої) діяльності повинна базуватися на таких принципах:

1 Підпорядкованість стратегічних цілей інвестиційної стра­тегії стратегічним цілям інноваційного розвитку суб'єкта госпо­да­рювання.

2 Варіабельність і гнучкість стосовно до змін зовнішніх умов. Інвестиційна стратегія інноваційного розвитку повинна пе­ред­бачати багатоваріантність розвитку подій і бути придатною для реалізації при зміні умов господарювання.

3 Відповідність інвестиційної стратегії існуючому інвести­цій­ному клімату, напрямкам державного регулювання інноваційних і інвестиційних процесів з урахуванням перспектив їх зміни.

4 Паралельність розроблення маркетингової і інвестиційної стра­тегій інновац розв. Забезпеч узгодження інвестиційної і маркетингової стратегій ін­новаційного розвитку за цілями і етапами реалізації.

5 Прийнятний рівень ризику інвестиц рішень. Кожен варіант ін­вес­тиційної стратегії може забезп певний ефект інвестув, але й одночасно характериз наявністю ризику як можливістю пев­но­го рівня втрат.

6 Достатність інвестиційних ресурсів для реалізації проектів інноваційного розвитку.

7 Ефективність інвестування. Інвестиційна стратегія інновац розвитку повинна приносити результати відповідно до цілей загальноекономічної стратегії розвитку суб'єкта господарювання.

Розроблення стратегії інвестування інновацій необхідно виконувати за такими етапами:

1. конкретизація стратегічних цілей залежно від варіантів іннова­ц розвитку на базі існуючих і перспективних ринкових мож­ли­востей;

2. аналіз існуючих джерел і механізмів інвестув, особливостей дер­ж і регіональної інвестиц й інноваційної політики, ін­вестиційного клімату;

3. формування оптимальної структури інвестиційних ресурсів;

4. деталізація інвестиційної стратегії за джерелами інвестування, нап­рямками інвестування, етапами і термінами реалізації тощо;

5. оцінка розробленої стратегії з погляду відповідності зовнішнім і внутрішнім умовам реалізації;

6. контроль за реалізацією.

Для оцінки інвестиційної стратегії суб'єкта господарювання можна використовувати такі критерії:

1. відповідність інвестиційної стратегії загальноекономічній стратегії інноваційного розвитку;

2. відповідність обраних джерел інвестув напрямкам інвесту­ван­ня;

3. можливості реалізації інвестиційної стратегії в існуючих еконо­міч­них, політичних і т. п. умовах;

4. привабливість обраного напрямку розвитку суб'єкта господарю­ван­ня і розробленої інвестиційної стратегії для потенційних інвес­торів;

5. прийнятність ризику, пов'язаного з реалізацією інвестиційної стра­тегії, як для інвесторів, так і для одержувача інвестицій;

6. результативність інвестування для інвесторів і одержувачів інвес­ти­цій (досягнення поставлених цілей інвестування).

Теорії циклічного економічного розвитку

Економічний цикл характеризується періодичним зростанням і падінням ділової активності та проявляється в невідповідності сукупного попиту й сукупної пропозиції, розбіжності між фактичним і потенційно можливим національним продуктом.

Макроекономічні показники можуть бути згруповані відносно їхніх циклічних властивостей:

• проциклічні показники (що зростають під час підйому й спадають під час спаду), серед них виділяють високу і низьку узгодженість динаміки з циклом;

• протициклічні показники (що спадають під час підйому та зростають під час спаду);

• ациклічні показники (що не пов'язані безпосередньо з економічним циклом).

В 1939 р. вийшла праця Й. Шумпетера "Економічні цикли", в якій він створив загальну картину економічних коливань. Відомо, що сам Й. Шумпетер пов'язував природу циклів з новаторською діяльністю підприємців. Початкові нововведення викликають цілу серію інших супутніх інновацій, що врешті-решт призводить до буму. Але в своїй роботі він вперше об'єднав відомі різновиди економічних циклів, довівши, що всі вони пов'язанні із застосуванням нововведень і на практиці діють спільно, посилюючи або гальмуючи дію одне одного. Серед видів циклів Й. Шумпетер виділив такі: • Великі або "довгі хвилі" М. Кондратьєва (близько 55 років). Періодичність "довгих хвиль" пояснюється оновленням елементів промислової інфраструктури з тривалим періодом користування (залізниць, магістралей, гребель, мостів). •Середні або цикли К. Жугляра (10 років). Вважається, що їхньою матеріальною основою є оновлення основних засобів виробництва. • Малі або цикли Дж. Кітчина (3-4 роки). Існування цих циклів спочатку пов'язувалося з коливанням світових запасів золота, грошовими потоками, зараз причиною вважаються періодичні коливання вкладень в товарні запаси. Інколи в якості причини називається також і період оновлення легкових автомобілів та споживчих товарів тривалого користування.

У другій половині ХХ ст. до цих трьох видів циклів додали інші: • Цикли Джаглера (7-11 років), що розглядаються як наслідок взаємодії багатьох грошово-кредитних чинників. • Цикли С. Кузнеца або будівельні, оскільки саме в будівельній галузі найбільша амплітуда цих коливань (18-25 років). • Рівноважні ділові цикли Р. Лукаса (який вважає, що цикли викликаються несподіваними грошовими шоками). • "Реальні економічні цикли" А. Стокмена (він досліджує коливання потенційно можливого ВВП, які викликані зміною смаків, моди, технічними зрушеннями. Якщо ці зміни мають тимчасовий характер, то вони викликають періодичні коливання, якщо довгостроковий - сприяють економічному зростанню).