9.Міжнародні акти і міжнародні договори як джерела права соціального захисту

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні до¬говори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і тому джерелами права соціального забезпечення України є міжнародні договори (угоди), що їх Україна уклала з рядом зарубіжних країн або приєдналася до них, чи в порядку правонаступництва підтвер¬дила свої зобов'язання з міжнародних договорів колишнього СРСР про співробітництво в сфері соціального забезпечення і на які дано згоду Верховної Ради України.

Одним із таких договорів є угода «Про гарантії громадянам країн - учасниць Співдружності Незалежних Держав (СНД) у сфері пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 р. Цією уго¬дою передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав СНД здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони мешкають. Всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні заліки не проводяться, якщо інше не передбачається двосто¬ронніми угодами.

Призначення пенсій громадянам СНД провадиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років громадянам СНД, враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набран¬ня чинності цією угодою. Нарахування пенсій провадиться із за¬робітку (доходу) за період роботи, який зараховується до трудово¬го стажу.

З переселенням пенсіонера у межах держав СНД виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія то¬го ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера в разі виконання умов, передбачених угодою.

Україна підписала й ратифікувала Угоду між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав «Про взаємне виз¬нання пільг та гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчиз¬няної війни, учасників бойових дій на території інших держав і сімей загиблих військовослужбовців» від 15 квітня 1994 р.

Окремі питання пенсійного забезпечення регулюються двосто¬ронніми угодами України та Російської Федерації від 15 січня

1993 р. «Про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівнених до районів Край¬ньої Півночі».

Російська сторона взяла на себе зобов'язання про пенсійне за¬безпечення громадян, які проживають нині в Україні, але раніше працювали в несприятливих кліматичних умовах на території Російської Федерації. Це означає, що Пенсійний фонд Російської Федерації перераховуватиме Пенсійному фондові України не¬обхідні кошти для виплати пенсіонерам пенсії або частини її за¬лежно від тривалості трудового стажу, відпрацьованого у вказаних районах. Угода поширюється на дві категорії громадян, які живуть в Україні. Перша категорія - це ті, кому на території Російської Федерації вже було призначено пенсію, а друга — ті громадяни, які мають пільговий стаж роботи в зазначених районах, але переїхали в Україну до досягнення пенсійного віку, їм сплачуватиметься ча¬стина пенсії, що відповідає тривалості пільгового трудового стажу, отриманого починаючи з 1 січня 1991 р., за умови досягнення пенсійного віку.

Аналогічні угоди про співробітництво в сфері соціального захи¬сту і пенсійного забезпечення громадян у 1995 р. були укладені між Україною та Республікою Вірменія, Україною та Республікою Азербайджан, Україною та Молдовою.

20 лютого 1997 року був укладений договір між Урядом Ук¬раїни і Урядом Естонської Республіки про співробітництво в галузі соціального забезпечення.

2 жовтня 1999 року було підписано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Грузії про пенсійне забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей, а 16 березня 2000 року підписано аналогічну Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Азербайджанської Республіки про пенсійне забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне обов'язкове осо¬бисте страхування військовослужбовців.

Договори про соціальне забезпечення були також укладені 5 грудня 2000 року між Україною та Словацькою Республікою та 23 квітня 2001 року між Україною та Литовською Республікою тощо.