48. Форма господарського договору.

ГД укладається, як правило, в письмовій формі, що обумовлено низкою чинників, і, насамперед, необхідністю ведення бухгалтерського обліку та звітності суб’єктами господарських правовідносин та захистом інтересів сторін договору. Усна форма застосовується як виняток щодо договорів, які повністю виконуються під час їх укладення, крім правочинів, що підлягають державній реєстрації та нотаріальному посвідченню, а також для правочинів, для яких недодержання письмової форми призводить до їх недійсності. Проте, у такому випадку організації юридичній особі, яка оплатила товари чи послуги обов’язково іншою стороною має бути виданий документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних коштів. Розрізняють кілька модифікацій письмової форми, що використовується при укладенні ГД.

 Повна письмова форма ГД – це єдиний документ, підписаний сторонами, до якого додаються супроводжуючи процес його укладення документи. Це підписаний сторонами текст договору з усіма додатками, протокол розбіжностей за наявності, протокол узгодження розбіжностей, судове рішення.

 Скорочена письмова форма – як комплект листів, телеграм, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювались в процесі встановлення договірного зв’язку, якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін встановити договірний зв'язок та істотні умови договору.

 Типова форма – сторони договору не можуть відступати від типового договору, затвердженого КМУ або іншим уповноваженим органом держави, але мають право конкретизувати його умови.

 Стандартний – являє собою бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами, встановленими актами законодавства або на їх підставі суб’єктом господарських відносин. Застосовується у договорах приєднання.

49. Забезпечення належного виконання господарських договорів.

ГД є обов’язковим для виконання сторонами. Сторони ГД повинні виконувати свої зобов’язання:

1) Належним чином;

2) Реально (в натурі);

3) З дотриманням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу.

Для забезпечення належного виконання зобов’язань за договором застосовуються спеціальні правові механізми, зокрема:

• Порядок укладення договору.

• Зміст ГД.

• Форма ГД.

• Способи забезпечення належного виконання ГД.

Розрізняють 2 основних способи забезпечення виконання ГД:

Цивільно-правові (порука, гарантія, завдаток, застава, притримання).

Господарсько-правові:

o правова, в тому числі претензійна і позовна робота, від організації якої залежить якість укладеного договору і виконання договором притаманних йому функцій.

o Позитивне стимулювання, тобто надання стороні, яка належним чином або поліпшеним способом виконала покладені на неї зобов’язання, певних пільг або додаткових матеріальних благ.

o Негативне стимулювання, тобто заходи відповідальності, що застосовуються до порушника зобов’язань згідно із законом або договором (відшкодування збитків, сплата неустойки, оперативно-господарські санкції).

50. Договори на реалізацію майна. Договір купівлі-продажу. Договір поставки. Договір міни (бартеру).

Правове регулювання договорів на реалізацію майна здійснюється згідно положень ГКУ та ЦКУ.

Договором купівлі-продажу є договір, відповідно до якого одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність, господарське відання або оперативне управління іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу є більш універсальним, ніж інші види договорів на реалізацію майна, оскільки:

a) Предметом цього договору можуть бути різні види майна, не виключеного з обороту.

b) Сторонами договору можуть бути будь-які ЮО та ФО, за наявності у них відповідного обсягу правосуб’єктності.

c) Сфера застосування – будь-яка, не заборонена законом.

d) Порядок укладення зазвичай з дотриманням положень ст. 638 ЦКУ, відповідно до якої договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

e) Форма договору будь-яка, якщо закон або одна із сторін не наполягає на іншій формі договору.

До договору КП найбільш подібним є договір поставки. Складність розмежування цих 2 договорів обумовлена різним правовим регулюванням у ГКУ та ЦКУ. Договором поставки є такий договір, за яким поставщик, який є суб’єктом господарювання, зобов’язується передати в обумовлені строки, що не збігаються з моментом укладення договору, товари у власність покупця для використання у господарській діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним споживанням,а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки є консенсуальним, оплатним, двостороннім. Даний договір має кваліфікуючі ознаки, які дозволяють відрізнити його від інших видів договорів, а саме:

I. Суб’єктний склад договору поставки відповідно до ГКУ: постачальниками та покупцями можуть бути лише суб’єкти господарської діяльності. Натомість ЦКУ висуває подібну вимогу лише до постачальника.

II. Цільова спрямованість договору поставки завжди є господарською, не пов’язаною з особистим, домашнім або іншим подібним споживанням. Мета договору – забезпечення господарських потреб учасників господарських відносин.

III. Об’єктом договору є продукція виробничого призначення або товари для продажу на ринку.

IV. Момент укладення договору і момент виконання договору поставки не збігаються у часі.

Підстава укладення: державне замовлення або розсуд сторін. Укладається в повній письмовій формі шляхом підписання єдиного документа та у скороченій шляхом обміну листами та телеграмами. У договорі поставки мають бути вказані: предмет договору, показники щодо його кількості та асортименту, строки і порядок поставки, якість товарів, вимоги щодо комплектності товарів, порядок виконання, порядок приймання поставленої продукції, відповідальність за неналежне виконання договору поставки.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. У такому договорі кожна сторона виступає одночасно і продавцем, і покупцем. Товаром, що є предметом обміну, зазвичай є майно, однак може здійснюватись обмін товару на роботи або послуги. Деякі види майна не можуть бути предметом договору міни. Зокрема, встановлена заборона для майна, яке належить до основних фондів, що перебувають у державній або комунальній власності, а іншою стороною договору не є державне або комунальне підприємство.