17. Припинення суб’єктів господарювання.

Термін припинення є одним з юридичних понять ГП. Загальні підстави та форми припинення суб’єктів господарювання усіх видів визначені ГКУ у ст. 59 та 60. У разі банкрутства суб’єкта господарювання відносини припинення регулюються ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Особливі підстави та форми припинення суб’єктів господарювання окремих видів встановлені також законами про цих суб’єктів. Суб’єкт господарювання припиняється за рішенням власника, за рішенням інших осіб – засновників суб’єкта господарювання або їх правонаступників, а у випадках, передбачених законом, за рішенням суду.

Припинення за юридичними підставами може бути:

Добровільним – юридичними підставами припинення суб’єкта господарювання є ініціатива власника цього суб’єкта або уповноважених ним органів, або передбачені законом чи установчими документами обставини (у зв’язку із закінченням строку, на який створювався суб’єкт).

Примусовим - види юридичних підстав примусового припинення визначені у законодавстві у вигляді примірного переліку. Примусово суб’єкт господарювання припиняється відповідно до судового рішення на підставі:

- Визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації при порушенні закону, допущені при створенні суб’єкта господарювання, які не можна усунути.

- Здійснення суб’єктом господарювання діяльності, що суперечить установчим документам або такої, що заборонена законом

- Невідповідності розміру мінімального статутного капіталу вимогам закону

- Неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

- Наявність у державному реєстрі запису про відсутність суб’єкта господарювання ЮО за її місцезнаходженням.

ГКУ передбачає 2 правові форми припинення суб’єкта господарювання:

Реорганізація - передбачає виникнення на основі діючого суб’єкта господарювання 1 або більше нових суб’єктів господарювання. У разі реорганізації усі його права та обов’язки переходять до правонаступника. Законодавство визначає 4 способи реорганізації:

Злиття – 2 найбільших суб’єктів господарювання в один означає перехід прав та обов’язків кожного з них зо суб’єкта господарювання, який виник внаслідок злиття. У цьому випадку виникає новий суб’єкт господарювання, а суб’єкти господарювання, які злилися, припиняються.

Приєднання – одного суб’єкта господарювання до іншого означає, що до останнього переходять права та обов’язки приєднаного суб’єкта. Новий суб’єкт при такий реорганізації не виникає, проте суб’єкт господарювання, який приєднався, припиняється.

Поділ – є створенням на базі одного існуючого суб’єкта господарювання 2і більше суб’єктів господарювання. За таких умов відбувається поділ усього майна суб’єкта господарювання, що оформляється роздільним актом.

Перетворення – означає перетворення однієї форми власності в іншу, відповідну зміну організаційно-правової форми суб’єкта господарювання. Такий спосіб масового використовувався при приватизації державного майна.

Ліквідація – суб’єкт господарювання припиняється без правонаступників. Державний реєстратор у порядку, встановленому законом, повинен заповнити реєстраційну картку про держ реєстрацію припинення ЮО, внести запис в єдиний державний реєстр про припинення, передати органам статистики, держ подат служби, пенсійного фонду, фондів соціального страхування повідомлення про внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення ЮО. Дата внесення запису про припинення ЮО до єдиного держ реєстру є датою припинення ЮО. Загальний порядок ліквідації суб’єкта господарювання визначений у ст. 60 ГКУ та ст. 110 ЦКУ. Згідно наведених норм права, ліквідація здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником майна або іншим органом, визначеним законом. Майнові претензії кредиторів задовольняються ліквідаційною комісією за рахунок майна ЮО, що ліквідується. Залежно від підстав ліквідації встановлено 2 види черговості задоволення вимог кредиторів. Так, якщо ЮО ліквідується в загальному порядку, черговість визначається ст. 112 ЦКУ. Якщо ж суб’єкт господарювання оголошений банкрутом, тоді черговість визначається ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Суть черговості полягає в тому, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після погашення вимог всіх кредиторів попередньої черги. Якщо ж в межах однієї черги недостатньо майна, вимоги кредиторів погашаються пропорційно заявленим вимогам. У випадку, якщо ліквідаційна комісія відмовляється визнати вимоги кредиторів, такі кредитори мають право оскаржити дії комісії до суду.