9.5. Контрольні питання до теми 9

1. На які групи розділяються матеріально-технічні виробничі ресурси залежно від участі того або іншого предмета праці у створенні будівельної продукції, їх характеристика ?

2. Основні ланки галузевої структури використовуваної у будівництві України промислової продукції?

3. Якими матеріально-технічними ресурсами організації забезпечують будівництво за договорами підряду?

4. Якими будівельними матеріалами, конструкціями, виробами забезпечують будівництво генеральні підрядники та субпідрядні організації?

5. Охарактеризувати систему організації матеріально-технічного постачання підприємств України?

6. Основними вихідними документами для визначення річної потреби будівельної організації у матеріалах, конструкціях і виробах для виконання виробничої програми є?

7. Застосування кошторисних та виробничих норм витрати матеріалів?

8. Джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів?

9. Характеристика резервів економії матеріальних ресурсів?

10. До основних організаційно-економічних напрямків економії матеріальних ресурсів відносяться?

9.6. Література до теми 9

1. Рогожин П. С., Гойко А.Ф. Економіка будівельних організацій. – К: Видавничий дім «Скарби», 2001. – 448 с.

2. Симионов Ю.Ф. Экономика строительства / Ю.Ф. Симионов – Ростов н/Д : Феникс, 2009. – 378 с.

3. Гойко А.Ф., Дудіна Е.В., Ізмайлова К.В. Економіка будівництва: Навчальний посібник / За загальною редакцією К.В. Ізмайлової. – К.: КНУБА, 2008. – 172 с.

Розділ 10 собівартість, конкурентоспроможність та результативність (ефективність) діяльності будівельних підприємств

10.1. Сутність та поняття собівартості як економічної категорії

В процесі господарювання на підприємстві виникають витрати щодо вартості використаних виробничих запасів (сировини, матеріалів, робіт, послуг), оплати праці працівників, здійснення соціальних заходів, зносу необоротних матеріальних і нематеріальних активів. Сукупність витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції будівельної індустрії складають витрати господарської діяльності суб’єктів підприємництва.

Національні економічні стандарти визначають витрати підприємства як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів, або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Витрати підприємства, які сформовані у виробничих структурних підрозділах виступають у формі виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

За вартісною формою продукція (роботи, послуги) підприємства складаються з трьох частин: вартості витрачених засобів виробництва; вартості продукту, створеного необхідною працею та додатковою працею.

Собівартість продукції – це об’єктивна економічна категорія. Її існування зумовлене, насамперед, тим, що кожне підприємство повинно в рамках собівартості замістити витрачені ним ресурси, щоб безперервно продовжувати виробництво. Економічне значення собівартості полягає і в тому що вона показує величину затрат на виробництво продукції.

Собівартість продукції – важливий економічний показник, який є базою для визначення економічної ефективності виробництва. Аналізуючи рівень собівартості одиниці продукції, можна правильно розв’язати питання щодо доцільності вибору об’єктів підприємницької діяльності. Знаючи собівартість продукції, можна визначити рентабельність виробництва за кожним видом економічної діяльності, кожного об’єкта господарювання, розмір прибутків.

У собівартості продукції (робіт, послуг) знаходять відображення всі сторони роботи підприємства: рівень організації виробничого процесу, його технічна оснащеність, ступінь ефективності використання необоротних та оборотних активів, продуктивність праці, рівень організації матеріально-технічного постачання.

Основні визначення, щодо з’ясування та змісту економічної категорії «собівартість» наведено у таблиці 10.1

Таблиця 10.1

Визначення поняття собівартості та її роль в плануванні діяльності підприємств будівельної індустрії

№ з/п	Вчений	Визначення
1.	Білуха М.Т.	Калькулювання собівартості продукції – найбільш складний об’єкт дослідження, оскільки при цьому необхідно визначити всю сукупність затрат на виробництво продукції, правильність їх розподілу між завершеними і незавершеними виробами, встановити відхилення за статтями калькуляції та елементами затрат, відображеній у нормативній (плановій) і фактичній калькуляції продукції.
2.	Бутинець Ф.Ф.	Собівартість продукції – виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво та збут товарів, робіт, послуг.
3.	Войтенко Т.	Собівартість формується безпосередньо на підприємстві і відображає індивідуальні витрати на умови виробництва, конкретні результати господарювання даного виробничого підприємства
4.	Голов С.Ф.	Калькулювання – це процес визначення собівартості кожного об’єкта витрат. Собівартість об’єкта витрат визначається за допомогою системи виробничого обліку.
5.	М’якота В.	Собівартість продукції – один з головних економічних показників діяльності підприємства і виражає в грошовій формі всі затрати підприємства пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції.
6.	Нападовська Л.В.	У собівартості продукції втілені всі затрати на виробництво і реалізацію продукції, тому вона показує наскільки ефективно на підприємстві використовуються всі види ресурсів.
7.	Панасюк В.М.	Собівартість продукції – центральний об’єкт управління і якісний показник, який характеризує ефективність діяльності підприємства.
8.	Сопко В.В.	Використані у процесі виробництва всі різні речовини та сили природи на виготовлення нового продукту праці формують поняття витрати. Грошовий вираз суми витрат на виробництво конкретного продукту визначає поняття собівартість.

Собівартість як показник використовують для:

1. оцінки ефективності роботи підприємства (за видами та об'єктами діяльності) та його структурних підрозділів;

2. контролю за ефективністю витрачання природних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

3. визначення економічної ефективності інвестиційної та інноваційної діяльності, впровадження заходів щодо забезпечення більш ефективного технологічного процесу виробництва;

4. розробки і встановлення цін на продукцію (товари, роботи і послуги);

5. визначення вигідності здійснення підприємницької діяльності за різними об'єктами виробництва.

Планування собівартості продукції (робіт, послуг) є важливою складовою частиною розроблення економічно обґрунтованих бізнес-планів. Плануванню собівартості продукції передує аналіз витрат за елементами та статтями в попередньому періоді. Для аналізу беруться дані обліку і звітності, нормативно-правові акти, матеріали спостережень, вивчення та узагальнення досвіду господарств. Одержані результати використовуються для розробки заходів щодо економії витрат та підвищення ефективності виробництва в плановому періоді.

Витрати підприємства є одним з результативних показників господарської діяльності.

Метою розробки плану витрат підприємства є визначення планових економічно обґрунтованих витрат щодо:

• валового і реалізованого обсягу виробленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт, придбаних товарів);

• здійснення управління підприємством;

• виконання господарських операцій по збуту продукції;

• сплати податкових платежів;

• здійснення капітальних інвестицій;

• виконання господарських операцій у сфері фінансової діяльності.

У процесі планування здійснюється:

• розрахунок вартості ресурсів; необхідних для кожного виду діяльності за переліком об'єктів і підприємства в цілому;

• обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому;

• визначення загальної величини витрат на плановий обсяг господарської діяльності підприємства.

Вихідними даними для планування витрат є:

1. планові обсяги виробництва, придбання та реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) в натуральному та вартісному виразах;

2. обсяги капітальних інвестицій щодо забезпечення обсягів господарської діяльності;

3. норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності та розрахунок потреби в ресурсах в натуральному виразі;

4. ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх організацій, необхідних для господарської діяльності;

5. норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу працівників, умови оплати їхньої праці, що визначаються на підприємстві;

6. економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, ставки відрахувань на соціальні заходи та податкові платежі тощо;

7. плани організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних цінностей, поліпшення використання трудових ресурсів і необоротних активів.

Витрати підприємства є комплексним показником, в якому при плануванні повинна бути відображена велика кількість факторів, що впливають на його рівень. Усі фактори діляться на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх відносяться зміна: цін на ресурси, які підприємство одержує від постачальників; розмірів мінімальної заробітної плати та обов'язкових платежів.

Основними внутрішніми факторами є зміна: продуктивності праці; трудомісткості та матеріаломісткості продукції.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне, допоміжне (підсобне).

До основного виробництва належать виробництва, передели, цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва; виконання робіт по ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.

Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні – складаються з одного елементу витрат, комплексні – з кількох економічних елементів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на запитання, що витрачено на даний об'єкт).

Статті калькуляції формують ці витрати для визначення собівартості продукції – одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші – за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі – це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (загальновиробничі), що включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.

До змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням. До змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється. До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, довгострокові та одноразові.

Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць.

Довгострокові витрати – це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Одноразові, тобто однократні витрати, або витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більш ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію – це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду – це витрати, що не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.