3. Поняття проникнення у житло, інше приміщення та сховище.

Постанова Пленуму ВСУ № 10 від 06.11.2009.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення в житло, інше приміщення чи сховище, суди повинні мати на увазі таке.

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки суди повинні з’ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном. Викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в житло або інше приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна у особи виник під час перебування в цьому приміщенні.

Якщо дії, розпочаті як крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, переросли в грабіж чи розбій, вчинене слід кваліфікувати відповідно за частиною третьою статті 186 КК або частиною третьою статті 187 КК.

Під житлом потрібно розуміти приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо).

Поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо).

Під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо.

Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо).

БІЛЕТ № 10

1. Галузевий стандарт щодо управлінських документів органів прокуратури.

Вимоги щодо оформлення управлінських документів ґрунтуються на національному, галузевому та мовному стандартах, чинних в Україні.

1) Національний стандарт України – це «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації», введена в дію наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55 (Цей стандарт поширюється на органiзацiйно-розпорядчi документи (далi — документи) — постанови, розпорядження, накази, положення, рiшення, протоколи, акти, листи тощо, створюванi в результатi дiяльностi: органiв державної влади України, органiв мiсцевого самоврядування; пiдприємств, установ, органiзацiй та їх об’єднань усiх форм власностi (далi — органiзацiй).

2) Галузевий стандарт – Інструкція з діловодства в органах прокуратури

України, затверджена наказом Генерального прокурора України від 15 січня

2013 року № 3.

3) Мовний стандарт – Закон України від 3 липня 2012 року № 5029-VIІІ

«Про засади державної мовної політики».

Інструкція з діловодства в органах прокуратури України, затверджена Наказом Генерального прокурора України від 15.03.2013 № 3.

1.5. Органи прокуратури України здійснюють діловодство державною мовою відповідно до вимог Закону України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 року. Листування з питань міжнародного співробітництва, правової допомоги може здійснюватися державною мовою з долученням перекладу, мовою країни.

Службовий документ, що складається у прокуратурі, повинен мати обов’язкові реквізити і стабільний порядок їх розміщення: найменування прокуратури, номер, дату, назву виду документа (не зазначається на листах), заголовок до тексту, текст, підпис, візи, позначку про виконання документа і направлення його до справи.

На кожному документі, за винятком відповіді або листа, вказують його назву - наказ, вказівка, розпорядження, доповідна записка, інформаційний лист тощо.

Заголовок до тексту документа повинен містити стислий виклад його змісту. Він має бути лаконічним, точним і змістовним.

Наказ - це правовий акт (розпорядчий документ), що видається першим керівником прокуратури на підставі законів та для їх виконання. У наказах повинні викладатись питання основної діяльності органів прокуратури, окремих галузей прокурорської діяльності (галузеві), а також кадрові питання (накази з особового складу).

Текст наказу складається, як правило, з констатуючої та розпорядчої частин і друкується на бланках встановленого зразка (додаток 31).

Констатуючої частини може не бути, якщо дії, запропоновані до виконання, не потребують жодних роз’яснень. У наказах із різнопланових питань констатуючої частини теж може не бути. У цьому випадку текст наказу складається з параграфів (пунктів).

Якщо наказ видається на підставі закону, іншого правового акта або документа прокуратури вищого рівня, у констатуючій частині необхідно навести повну назву, номер і дату цього документа.

Розпорядча частина відокремлюється від констатуючої словом «наказую» з двокрапкою, яке пишеться з нового рядка великими літерами.

Кожен пункт розпорядчої частини повинен починатися із зазначенням конкретного виконавця (у давальному відмінку), потім у неозначеній формі визначають дію, яку необхідно виконати, а за необхідності - строк виконання.

У наказах, що підлягають контролю, в останньому пункті повинна бути вказана посадова особа, на яку покладається контроль за виконанням наказу.

Закінчується текст наказу вказівкою, кому слід надіслати документ або кого ознайомити з ним.

Якщо наказ доповнює, скасовує або змінює раніше виданий, це слід зазначити у тексті. Також у тексті зазначаються дані щодо наявності додатка.

Усі накази з питань прокурорсько-слідчої діяльності, у тому числі галузеві, про затвердження інструкцій, положень, приймання - передачі справ, документів та майна підпорядкованих прокуратур, реєструються в організаційно-контрольному підрозділі. Галузеві накази, зміни та доповнення до них після порядкового номера позначаються літерами «гн».

Вказівка - це правовий акт (розпорядчий документ) керівників прокуратури з питань організації виконання наказів, інструкцій, інших актів вищих органів, а також з питань інформаційно-методичного характеру.

Вказівка оформляється, як і наказ. Констатуюча частина, як правило, починається усталеними виразами, наприклад, прийменниками «Для ...», «Відповідно до ...», «Згідно з ...», а закінчується словом: «ЗОБОВ’ЯЗУЮ», «ВИМАГАЮ», «ДОРУЧАЮ», «ПРОПОНУЮ», після якого ставиться двокрапка.

Вказівки реєструються у відповідній книзі обліку, яка ведеться в організаційно-контрольному підрозділі за формою книги обліку наказів.

Розпорядження - це акт управління керівників прокуратури, виданий у межах їхньої компетенції, з питань організації роботи, відряджень та ін.

Закон України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012.

Стаття 14. Мова судочинства. Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).

Стаття 15. Мова досудового розслідування та прокурорського нагляду

Мовою роботи та актів з питань досудового розслідування та прокурорського нагляду в Україні є державна мова. Поряд із державною мовою при проведенні досудового розслідування та прокурорського нагляду можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин України, інші мови. Кожна особа має право бути невідкладно повідомлена мовою, яку вона розуміє, про мотиви арешту чи затримання і про природу та причини звинувачення проти неї і захищати себе, користуючись цією мовою, у разі необхідності, з безкоштовною допомогою перекладача.