2. Участь прокурора у судовому розгляді кримінальних проваджень про звільнення осіб від кримінальної відповідальності.

Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності

1. Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям

Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки

Стаття 48. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки

Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

3. Відмінність крадіжки, поєднаної з обманом, від шахрайства.

Шахрайство слід відмежовувати від крадіжки, за такими ознаками: 1) по предмету злочину: при крадіжці, предметом злочину є лише майно; при шахрайстві - майно або право на майно; 2) за способом заволодіння: при крадіжці, майно вилучається у потерпілого таємно або відкрито, без його волі; при шахрайстві потерпілий сам добровільно під впливом обману або зловживання довірою передає майно винному для здійснення повноважень щодо володіння, користування чи розпорядження майном

Відповідь на білет № 7

1. Питання взаємодії органів прокуратури України із засобами масової інформації, регулюється зокрема наказом Генерального прокурора України № 11 гн від 30.08.14 «Про організацію інформування суспільства щодо діяльності органів прокуратури України.

Пріоритетне значення надано оприлюдненню інформації суспільно важливого характеру саме щодо діяльності прокуратури, насамперед про результати роботи, які реально сприяли відновленню або зміцненню законності та правопорядку.

Прокурори мають відповідно реагувати на критичні повідомлення та публікації про роботу органів прокуратури.

Для висвітлення громадськості інформації про діяльність органів прокуратури прокурори мають систематично брати особисту участь у заходах медійного характеру, таких як брифінги, прес-конференції, теле - і радіоефіри, інтерв’ю, ін..

Крім того, прокурори мають запобігати поширенню інформації, яка містить державну чи будь-яку іншу таємницю або конфіденційні відомості, стосовно яких законодавством встановлено особливий порядок захисту.

Інформація ж про досудове розслідування кримінальних правопорушень може оприлюднюватись лише за погодженням з прокурором, який здійснює процесуальне керівництво ним за умови, що це не зашкодить швидкому, повному і неупередженому розслідуванню та не призведе до порушення прав учасників кримінального провадження. Не допускається й поширення даних про особу підозрюваного, обвинуваченого або підсудного до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього, а стосовно потерпілого – без його згоди.

2. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:

1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;

2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку. Слідчий, прокурор зобов’язані залучити експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи у разі, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або обмежено осудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Такими обставинами, зокрема, є:

1) наявність згідно з медичним документом у особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання;

2) поведінка особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього була або є неадекватною (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті тощо).

Прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру і надсилає його суду в порядку, передбаченому КПК України.

Одночасно із переданням клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до суду прокурор зобов'язаний під розписку надати копію такого клопотання та реєстру матеріалів досудового розслідування законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування цих заходів (ст. 293 КПК).

Судовий розгляд кримінальних проваджень даної категорії здійснюється одноособово суддею в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника згідно із загальними правилами цього Кодексу. Участь особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, не є обов’язковою і може мати місце, якщо цьому не перешкоджає характер розладу психічної діяльності чи її психічного захворювання.

У кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру також обов’язковою є участь захисника.

3.З об’єктивної сторони ст. 191 КК передбачає три різних форми вчинення зло­чину: привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживан­ня службовим становищем. Їх загальною ознакою є особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношен­ня винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження. Іншими словами, суб’єкт злочину здійснює по­вноваження щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю по розпоря­дженню, управлінню, доставці, зберіганню майна тощо.

Предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання тощо. При привласненні ці повноваження використовуються для обернення винною особою майна на свою користь, а при розтраті – на користь інших осіб, зокрема це може бути відчуження майна іншим особам для споживання, як подарунок чи товар, в обмін на інше майно тощо. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби. Отже, вчиняючи злочин, передбачений ст. 191 КК, винна особа використовує наявні у неї правомочності (повноваження) щодо предмета викрадення. Саме ця ознака передусім відрізняє цей злочин від інших посягань на власність (зокрема, крадіжки), при вчиненні яких винний чи зовсім не має ніякого відношення до майна, або має до нього лише доступ за характером роботи, чи йому доручено охороняти це майно, чи воно передано йому для використання в процесі виробництва (наприклад, мова йде про комбайнера, гардеробника, охоронця, вантажника, підсобного робітника у магазині тощо)

Суб'єктом привласнення і розтрати, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 191, може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні.

Суб'єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191) може бути лише службова особа.

Крадіжка – це таємне викрадення чужого майна.

Предметом цього злочину є чуже майно.

Суб'єктом крадіжки є фізична, осудна особа, яка досягла 14-ти років до моменту вчинення крадіжки.

Об’єктивна сторона крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК) обов’язково включає такі ознаки:

1) дію (таємне, незаконне, безоплатне, поза волею власника ви­лучення чужого майна);

2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном;

3) причиновий зв’язок між дією та наслідком;

4) спосіб учинення злочину, що характеризується таємністю.

Викрадення вважається таємним, якщо воно здійснюється:

1) за відсутності власника чи іншої особи;

2) у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;

3) особою, що не була наділена певною правомочністю щодо ви­краденого майна, а за родом діяльності тільки мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Отже, крадіжка – це передусім викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Основна відмінність між крадіжкою та привласненням (розтратою) полягає у суб’єкті злочину (точніше кажучи від наявності чи відсутності у нього повноважень щодо викраденого майна).

Специфіку крадіжки становить те, що таємне викрадення майна здійснює особа, яка є, по суті «сторонньою» щодо майна.

Для привласнення (розтрати) – це ж спеціальний суб’єкт (майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в віданні особи.

БІЛЕТ № 8