13)Знання і пізнання.

Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання.

Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності.

Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.

Знання - найважливіший засіб перетворення дійсності. Вони являють собою динамічну, швидко розвивається систему, зростання якої в сучасних умовах за темпами випереджає зростання якої іншої системи. Використання знань у практичній перетворювальної діяльності людей передбачає наявність особливої ??групи правил, що показують, яким чином, в яких ситуаціях, за допомогою яких засобів і для досягнення яких цілей можуть застосовуватися ті чи інші знання. Так, знання про математичні функціях, наприклад про логарифмічною, або знання про властивості цементу і розташуванні небесних світил виявляються корисними і можуть бути використані людиною тільки за умови, якщо ми знаємо правила обчислення логарифмічної функції, знаємо правила виготовлення цементуючих розчинів, вміємо прокладати маршрут корабля по розташуванню небесних світил. Правила, що показують, як на основі даних знань здійснити ту чи іншу діяльність, називаються правилами діяльності.

14) Види знання.

Сучасна гносеологія особливу увагу приділяє факту існування поряд з науковим знанням (яке довгий час вважалося вершиною будь-якого знання) інших видів знання - ненаукового і позанаукового.

Наукове знання є об'єктивним, доказовим і обґрунтованим знанням про речі і речові відносини, про об'єктивний світ явищ природної та соціальної реальності. Наукове знання є таким, що не терпить «домішків» суб'єктивності, людських сенсів і значень у власному змісті. І хоча абсолютно вилучити з наукового знання суб'єктивний момент неможливо, особливо із соціального знання, загальна настанова науки - отримання об'єктивного, незалежного від людської позиції знання.

Донаукове знання - це повсякденний досвід людства, «житейські знання». Донаукове знання має переважно безписемний характер. Донаукове знання є єдністю чуттєвого, раціонального і мовного досвіду людства. Одним із найхарактерніших виявів донаукового знання є так званий «здоровий глузд» і народна мудрість.

Позанаукове знання - це філософське знання (хоча воно і є спорідненим з науковим, але не тотожне йому), художнє (мистецтво, наприклад, безумовно є і формою пізнання в художніх образах), а також такі види знання, які називають паранормальними знаннями, псевдонаукою і девіантною наукою.

Паранормальне знання - це знання про деякі таємничі природні і психічні сили, можливість пізнання яких заперечується офіційною, загальноприйнятою наукою.