2) Природа наукового і філософського знання.

Співвідношення філософії, науки і релігії

Важливим є питання про співвідношення філософії і науки. Філософію часто розглядають як один із різновидів наукового знання. Але не слід ототожнювати науку і філософію. Остання виступає як особлива форма суспільної свідомості. Так, вона тісно пов'язана з науковим знанням, як і з іншими формами суспільної свідомості, однак має свою специфіку, особливий предмет вивчення, характерні способи підходу до нього.

Наука формує так звану картину світу, яка є холодним, сухим зведенням даних про світ, взятий сам по собі, без людини як людини. Філософія є теоретично вираженим світоглядом, в якому "картина світу" є лише моментом, це – стрижень світогляду, який виражає відношення людини до світу.

Наука, в свою чергу, потребує філософського усвідомлення дійсності. Вона також може спиратися на матеріалістичне чи ідеалістичне вирішення основного питання філософії, здійснюючи нові відкриття в пізнанні дійсності, нарощуючи нові достовірні знання про неї. При цьому філософія виступає як методологічна основа наукового пізнання. Докладно про це буде йти мова далі.

Одним зі способів духовно-практичного освоєння світу є релігія. Релігія прагне дати оцінку людським стосункам і поведінці в складному і суперечливому взаємовідношенні добра і зла. Вона звертається до віри, як до найефективнішої форми освоєння розмаїтої реальності. Але сучасні релігії, як правило, не заперечують досягнень наука, зокрема теорій, що пов'язані з будовою матерії, і, тим більше, практичного використання досягнень природознавства.

Релігія головним предметом своєї уваги робить співвідношення поцейбічного і потойбічного світів. Сфера людського і сфера божественного, земне і небесне – серцевина релігійних роздумів. Зв'язок їх – надзвичайно складний і суперечливий – релігійна свідомість прагне показати як впорядкований і зрозумілий людському розумові, але кращим і пріоритетнішим є пряме інтуїтивне осягнення цього зв'язку.

Головним у філософських дослідженнях є співвідношення "людина – світ", яке розглядається в онтологічному, теоретико-пізнавальному, ціннісному, діяльному аспектах. Тому, як правило, філософські погляди на світ розмаїті і не схожі між собою. Для них характерний інтелектуалізм і постійний сумнів у власних твердженнях, критичність, незаспокій- ливість і динамічність думки. Цим філософські уявлення про світ різко відрізняються від релігійних поглядів і зближують філософію з наукою.

Природа наукового і філософського знання

Філософія це система певних знань про природу, суспільство, людину, процес її мислення, пізнання. Ці знання у порівнянні з природничими мають свої особливості. В чому вони полягають?

Людське пізнання, життя людини не мислиме без абстракцій. Людина не може ні пізнавати, ні практично діяти, ні спілкуватися без абстрагуючої діяльності. Найпростіший акт пізнання – розрізнення двох речей – вже передбачає абстрагуючу діяльність людини. Якщо необхідно встановити їх відмінність, то ми не беремо до уваги того, що для них є подібним, відхиляємося від нього, і навпаки, якщо нам необхідно встановити те, що для них є подібним, то ми подумки відхиляємося від того, що для них є відмінним.

Філософські знання фіксуються у поняттях, у яких відображається те, що є загальним в речах. Отже, не береться до уваги те, що є у них конкретним, відмінним. Філософські поняття є результатом дуже високого рівня абстрагування. В них не просто виділяється загальне, а найзагальніше. Скажімо, в такому понятті, як матерія, відображається найбільш загальна властивість оточуючої нас дійсності, а саме те, що вона є об’єктивною реальністю, незалежною від волі і свідомості людини. Як встановлюється така найзагальніша властивість поняття “матерія”?

2. Філософські знання – це знання найбільш загальних проблем буття, а саме: світу, його єдності, людини, її походження, мислення, пізнання, розвитку суспільства тощо. Іншими словами, це знання загального в системі відношення “світ – людина – діяльність”.

3. Філософське знання – це таке знання, котре дає можливість з допомогою свого понятійного апарату адекватно відобразити рух і розвиток – біжучість всього існуючого.

Життя – змінне, рухливе. Спокій, що спостерігається у природі – річ відносна. Лише рух є абсолютною величиною. Бо якщо предмет знаходиться в даній системі у спокої, то по відношенні до іншої системи він знаходиться у русі. Такий закон природи. Діалектика відображає ці зміни, біжучість, зв’язки. Але як? Це непросте запитання.

Одна річ – це визнати, що рух, зміна існує. Інша річ, більш складна – відобразити цей рух, зміну у мисленні. Якщо світ змінюється, рухається, то філософія повинна мати такий понятійний апарат, який давав би адекватне уявлення про такий рух і розвиток. Філософія, ще з часів Гегеля, має змогу завдяки своїм поняттям, дати точне уявлення про рух, зміну, розвиток, взаємозв’язок речей в об’єктивній дійсності.

4. І, нарешті, останнє. Філософське знання складає теоретичну основу світогляду, з допомогою якого людина здатна відобразити цілісну картину світу в його багатоманітності.

3)Наукове і позанаукове знання.

Наукові знання підтверджуються будь-якими фактами, законами і т.д., а позанаукові знання, навпаки, не формалізується і не описується законами і не має точних роз'яснень.

У самому загальному сенсі наукове пізнання - це процес отримання об'єктивного, дійсного знання. Наукове пізнання має трояке завдання, пов'язану з описом, поясненням і прогнозом процесів і явищ дійсності.

Коли розмежовують наукове, засноване на раціональності, і позанаукові знання, то важливо зрозуміти, що позанаукові знання не є чиєюсь вигадкою чи фікцією. Воно проводиться у певних інтелектуальних спільнотах, у відповідності з іншими (відмінними від раціоналістичних) нормами, еталонами, має власні джерела і засоби пізнання.