З «Повісті минулих літ» Розповідь Володимира Мономаха про князівські усобиці (1066-1077 pp.)

«...Розкажу вам, діти мої, про труди свої, як я трудив­ся, роблячи походи і полюючи з 13 років. Насамперед до Ростова пішов через землю вятичів – послав мене бать­ко, а сам він пішов до Курська; потім – до Смоленська з Ставком Скордятичем¹⁷; він знову пішов до Берестя¹⁸ з Ізяславом¹⁹, а мене послав до Смоленська; від Смоленська я пішов до Володимира (Волинського). Тієї ж зими послали мене брати до Берестя на пожарище, де попалили, там охороняв їх місто... Тоді послав мене Святослав²⁰ про­ти ляхів, ходив я за Глогову²¹ до Чеського лісу, ходив по землі їхній 4 місяці... звідти до Турова, весною – до Пе­реяславля і також до Турова. Святослав помер, і я знову ходив у Смоленськ, а із Смоленська тієї ж зими до Новго­рода; весною Глібові²² на допомогу, а влітку з батьком під Полоцьк, а на другу зиму – із Святополком²³ під По­лоцьк, спалили Полоцьк; він (Святополк) пішов до Нов­города, а я з половцями на Одрськ, воюючи, а звідти до Чернігова... І знов я прийшов до Смоленська, і пройшов з боєм крізь половецькі війська до Переяславля, і знайшов батька, що прийшов з походу. Ходили ми в тому ж році з батьком і Ізяславом до Чернігова битися з Борисом (Вячеславичем) і перемогли Бориса і Олега²⁴. Знову пішли ми до Переяславля і зупинились на Оброві, а Всеслав²⁵ спа­лив Смоленськ; і я разом з чернігівцями пішов йому вслід, змінюючи одного коня другим, але не захопили (Всеслава) в Смоленську; на цьому шляху, переслідуючи Всеслава, я спустошив землю і розорив від Лукомля²⁶, до Логожська²⁷; звідти пішов, воюючи, на Друцьк²⁸, а звідти повернувся на Чернігів...»

Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – С. 52-53.

З‘їзд князів у Любечі у справі міжкнязівських взаємин (1097 р.)

У період феодальної роздрібненості (XII – XIII ст.) активі­зувалися князівські міжусобиці. З метою їх подолання про­водили князівські зібрання, про які оповідають наведені документи.

У рік 6605 [1097]. Прибули Святополк [Ізяславич], і Володимир [Всеволодович], і Давид Ігорович, і Василько Ростиславич, і Давид Святославич, і брат його Олег і зіб­ралися [в городі] Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному, кажучи: «Пощо ми губимо Руську зем­лю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руськую землю. Ко­жен хай держить отчину свою: Святополк – Київ Ізяславів; Володимир – Всеволодів [уділ]; Давид і Олег, і Ярос­лав – Святославів [уділ]; [іншим хай будуть] городи, які їм роздав Всеволод; Давидові – Володимир; двом Ростиславичам: Перемишль – Володареві, а Теребовль – Ва­силькові». І на цім вони цілували хреста: «А якщо відте­пер хто на кого встане, то проти того будем ми всі і чес­ний хрест». І сказали вони всі:

«Хай буде проти нього хрест чесний і вся земля Русь­кая». І, поцілувавшись, пішли вони до себе.

Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – С. 56.