
- •Змістовний модуль 1. Теоретичні аспекти міжнародного інвестування Тема 1. Інвестування в системі міжнародного бізнесу та фактори, що обумовлюють його активізацію
- •1.1. Причини і суть міжнародного руху капіталу
- •1.1. Причини і суть міжнародного руху капіталу
- •1.2. Форми іноземних інвестицій
- •Тема 2. Моделювання інвестиційних процесів та інвестиційні стратегії у глобальному середовищі. Теорії міжнародного інвестування.
- •2.1. Моделювання інноваційно-інвестиційної діяльності в контексті економічної безпеки підприємства
- •2.2. Основні теорії міжнародного інвестування
- •Змістовний модуль 2. Характеристика особливостей форм міжнародної інвестиційної діяльності Тема 3. Місце транснаціональних корпорацій у системі міжнародної інвестиційної діяльності.
- •Найбільші корпорації світу за розміром прибутку
- •Тема 4. Стратегії та форми організації операцій транснаціональних корпорацій
- •4.1. Стратегічні альянси
- •4.2. Транскордонні злиття і поглинання
- •Тема 5. Світові фінансові потоки
- •Тема 6. Регулювання міжнародної інвестиційної діяльності
- •Тема 7. Особливості реалізації міжнародної інвестиційної діяльність в Україні
- •7.1. Державний борг та гарантований державою борг
- •7.2. Залучення Україною макрофінансової допомоги єс
- •7.3. Прямі іноземні інвестиції
- •7.3.3. Прямі іноземні інвестиції (акціонерний капітал) з країн єс в економіці України
- •7.3.4. Прямі інвестиції (акціонерний капітал) з України в економіці країн єс
- •Глосарій
Тема 4. Стратегії та форми організації операцій транснаціональних корпорацій
4.1. Стратегічні альянси
Характерною рисою сучасних ТНК стала їхня широка участь у так званих стратегічних альянсах. Стратегічний альянс — це співробітництво на довгостроковій основі двох і більше компаній у науково-дослідній, виробничій або ринковій діяльності. Як правило, такі альянси являють собою угоди про співробітництво між потенційними або дійсними конкурентами.
Стратегічні альянси за своєю сутністю є однією із кооперативних форм організації операцій компанії. Крім стратегічних альянсів, такі кооперативні партнерські угоди охоплюють спільні підприємства, неакціонерні (контрактні) форми операцій (лізинг, франчайзінг, субконтрактні партнерства і т. п.), що набули поширення ще у 1970—80-ті роки.
Стратегічні альянси можуть бути горизонтальними (з іншими фірмами галузі), вертикальними (з постачальниками, споживачами) та діагональними (з партнерами в інших галузях) — залежно від завдань, які висувають перед собою сторони.
Мета стратегічних альянсів може бути також різною: проникнення на нові ринки; зниження ризику за рахунок його розподілу; об'єднання взаємодоповнювальних знань та активів, які жодна з компаній не може самостійно розвинути; отримання економії на масштабах; зменшення витрат; подолання торгових та інвестиційних бар'єрів; спільні наукові дослідження та обмін технологіями; розробка загальних технічних стандартів; розширення асортименту продукції та ін.
Головним мотивом укладання стратегічних угод є підвищення ефективності функціонування транснаціональної мережі підприємств:
• науково-дослідницькі стратегічні альянси покращують ефективність шляхом зниження витрат для кожного з партнерів, відкривають нові можливості економії на масштабах завдяки об'єднанню фінансових ресурсів, доступу до нових джерел фінансування, розподілу ризиків на більш широкій основі;
• стратегічні альянси щодо кооперації та спільного виробництва компонентів підвищують ефективність виготовлення кінцевого продукту завдяки зниженню витрат виробництва;
• стратегічні партнерства в маркетингу та дистрибуції сприяють зростанню ефективності внаслідок економії на масштабах, зменшення витрат завдяки взаємному використанню дистрибуційних мереж і торгових пунктів, спільним рекламним компаніям.
Особливістю стратегічних союзів стало те, що вони дедалі частіше укладаються між ТНК різних країн базування. Кожна транснаціональна фірма може вступати в союз із великою кількістю інших компаній. Іноді такі альянси складають фірми-конкуренти, породжуючи складні взаємовідносини одночасного співробітництва та суперництва. В результаті створюються цілі скупчення, «галактики» ТНК, що об'єднують значну кількість прямо і опосередковано контрольованих ними фірм. Нерідко при цьому надвеликі ТНК виявляються у центрі численних міжфірмових угод.
Значного розвитку стратегічні союзи дістали у високотехнологічних галузях, де швидкі темпи інновацій і стрімко зростаючі витрати на НДДКР примушують ТНК кооперуватися, аби спільно нести витрати й ризики, пов'язані з розробкою нової продукції. Прискорення темпів технологічного прогресу приводить до того, що ТНК змушені розробляти, виробляти і продавати продукти на глобальній основі від самого початку циклу життя продукту. В умовах обмеження часу і ресурсів транснаціональні фірми розподіляють шляхом альянсів витрати інновацій і забезпечують ефективність використання своїх інвестицій.
Про значне поширення стратегічних альянсів свідчить те, що тільки європейські ТНК в галузі інформатики у 1980-ті роки створили понад 700 таких союзів. Великий резонанс викликав, наприклад, альянс ТНК «Сіменс» та IBM з виробництва напівпровідників, до якого згодом приєдналися найбільші японські ТНК, а потім і головні споживачі напівпровідників. Цей стратегічний союз символізував фундаментальну трансформацію цієї галузі електроніки. «Тошиба», «Еппл» та IBM вступили у стратегічний альянс в галузі розробок і обміну програмними продуктами для нового покоління ЕОМ.
Незважаючи на лавиноподібне збільшення таких альянсів у 90-ті роки, вони не завжди бувають вдалими. В галузях з динамічною технологією стратегічні альянси нестабільні, оскільки фірми постійно перегруповують свої сили, реагуючи на потреби, що швидко змінюються.
Стратегічні альянси створюють такі взаємовідносини, за яких кожний з учасників розраховує збільшити прибутковість належних йому активів, посилити переваги власності. Разом із тим такі союзи вочевидь являють собою нову специфічну форму інтерналізації ринкових відносин і значно доповнюють традиційні переваги інтерналізації, про які йшла мова раніше. Вони містять також значний потенціал вигод завдяки перевагам розміщення партнерів, причому на відміну від прямих інвестицій у зарубіжні проекти отримання цих вигод не пов'язане з великим ризиком. Не випадково багато ТНК розглядають транснаціональні союзи як альтернативу спільним підприємствам. Зростаючий і дедалі більш диверсифікований попит на ресурси людського і фізичного капіталу ставить обмеження навіть для великих фірм. У цих умовах для ТНК іноді стає вигідніше розширювати операції через міжфірмове партнерство, ніж за рахунок нарощування внутрішнього виробництва.