2. Елементарно-рухливi (-спортивні).

3. Спортивнi.

Iмiтацiйнi – найбiльш простi рухливi iгри, пов’язанi з конкретним сюжетом. До них вiдносяться i творчi рухливi iгри (вони не мають постiйного змiсту i залежать вiд iнтересiв дiтей), ігри, які включають у себе певні правила (драматизовані, ритмічні, музичні, рухливі – з бігом, метанням, стрибками).

Елементарно-рухливi (-спортивні) iгри – це iгри з елементами змагання (iндивiдуального чи командного). Вони мають певну структуру i постiйнi правила, а також подiляються на групи: некомандні; ігри, що переходять до командних, команднi. До некомандних вiдносяться iндивiдуальнi iгри – «піжмурки», «вільне місце», які пов’язані тільки з особистими iнтересами i бажаннями. Iгри, що переходять до командних пропонують здiйснення не тiльки особистої мети, а й надання допомоги учасникам гри. Команднi iгри – колективнi, пов’язанi iз спiлкуванням групи. Iнтереси команди залежать вiд виконання дiй кожним.

Спортивнi iгри вiдрiзняються наявнiстю чiткого розподiлу обов’язкiв i чіткими правилами. Кожна гра має особливостi технiки виконання, тактики. Тут встановлюються певнi спортивнi нормативи i вимоги, якi сприяють росту майстерності [8].

Види ігор можна визначити на основі різнопланової діяльності дітей: ігри дозвілля, тобто такі, в які діти грають за власним бажанням; ігри педагогічні – ті, які застосовуються педагогом з метою розв’язання конкретних навчально-виховних завдань.

Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними і творчими чи чітко регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні розважальні ігри можна поділити на дві групи:

1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, гра-жарт, гра-розигриш.

2. Ігри за встановленими правилами: рухомі, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.

У кожної гри є свій виховуючий і розвиваючий потенціал.

Педагогічні ігри диференціюються згідно з педагогічною спрямованістю: дидактичні (ці ігри організовуються в процесі навчання), творчі педагогічні ігри (ігрова модель розроблена самим педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань). Такі ігри найчастіше вводяться в інші види діяльності, будучи їхньою емоційною основою. У них школярі перебувають у рольовій позиції позитивного персонажа. Ці ігри, які не регламентовано чіткими умовами і правилами, містять великі можливості для творчого самовираження школяра через роль. Роль е тим кермом, яке «запускає» весь механізм педагогічних ігор творчого змісту.

Педагогічні творчі ігри можна поділити на окремі види:

1. Тривала гра – на тривалий час зберігається уявна ситуація, сюжет і ролі.

2. Елементи гри. Мають на увазі ситуації, коли в організацію колективної діяльності дітей вводиться один із компонентів гри, щоб надати ігрового забарвлення цій діяльності й активізувати її (роль або уявна ситуація).

3. Гра-творчість. У процесі моделювання таких ігор організаційна роль педагога мінімальна: він може тільки подати ідею, підвести дітей до думки або просто прочитати готовий зразок гри.

Як системні компоненти методики організації і проведення педагогічних творчих ігор можна вичленити педагогічне моделювання (передбачення моделі гри педагогом у власному уявленні: сценарій, ролі, виховні завдання, варіанти охоплення всіх дітей грою), пропонування гри школярам. Здійснювати даний момент можна різними способами.

1. Педагог спочатку розповідає про гру активну. Це допомагає не лише в апробуванні моделі гри на сприйнятті підлітків, а й залученню дітей до обговорення плану – уточнення ролі, способів створення уявних ситуацій, організаційних органів гри (штаб, ритуали, повірка тощо);

2. Про гру розповідають усім гравцям, наголошуючи на тому, як цікаво і довго інші діти грали в цю гру. Для школярів посилання на позитивний емоційний досвід однолітків звучить досить переконливо;

3. Якщо в дітей вже є досвід участі в подібних іграх, можна після попередньої роботи – читання оповідань, перегляду кінофільмів, зустрічі – запропонувати дітям придумати план на певний сюжет;

4. Ігрова ситуація. Важливим компонентом у системі організації гри є створення уявної ситуації і підготовка до розігрування ролей. Завдання полягає в тому, щоб переконати школярів пройнятися грою, викликати бажання грати в неї.

Наступний етап – розподіл ролей. Тут можуть бути різні варіанти: вибір ролі за бажанням; колективне обговорення кандидатур; визначення ролі у вигляді доручення.

У процесі методичної розробки тривалої гри слід потурбуватись про створення ігрових органів, які б забезпечували виконання прийнятих ролей і відповідних форм поведінки, які передбачено виробити. Це, насамперед, робочі органи, які переплітаються з канвою гри і забезпечують емоційно привабливу організацію життєдіяльності, а також перевірку і контроль.

Турбота про збереження ігрової ситуації – один із творчих обов’язків педагога – організатора гри.

Основні умови збереження стійкого інтересу в дітей до гри:

1. Використання умовної ігрової термінології.

2. Введення романтичних ситуацій.

3. Використання всіх видів педагогічного впливу в ігровій формі (вимога, заохочення, покарання тощо).

4. Використання елементів колективного змагання між малими групами.

Дотримання цих умов дасть можливість педагогу на тривалий час зберегти ігрову атмосферу, активізувати діяльність дітей.

Завершення гри логічно організовувати двома шляхами:

1. у методичній розробці гри попередньо передбачати її фінал;

2. завершення гри припадає на час перерви у спілкуванні з дітьми. В умовах школи – це канікули, в літній період – розпад тимчасового колективу.

Підсумки гри підводять за традицією урочисто, вручають пам’ятні знаки, оголошують подяки.

Підготовка до проведення гри.

Вибiр гри залежить вiд поставленого завдання. Визначаючи його, керiвник повинен урахувати вiковi особливостi дiтей, їх розвиток, фiзичну пiдготовленнiсть, умови та кiлькiсть дiтей. Вибір гри також залежить від місця її проведення, погоди і температури повітря, від наявності обладнання.

Пiдготовка iнвентаря для iгор. Для проведення рухливих ігор потрібні: прапорці, кольорові пов’язки, палки, м’ячi, кеглi та інше.

Пояснення гри. Рекомендується наступний план викладу: назва гри, роль гравців, місце розташування, хiд гри, мета i правила. Для кращого засвоєння розповiдь рекомендується супровождувати показом.

Видiлення водячих. Видiлити водячих можна рiзними способами:

1. За призначенням керiвника. Перевага цього способу – швидкiсть вибору найбільш вдалого водячого, недолiк – пригнiчення iнiцiативи граючих.

2. За жеребком. Недолiк – не завжди вдалий вибір водячого, перевага – вiдсутнiсть суперечок.

3. За вибором граючих. Перевага – колективне бажання та вдалий вибiр, бо, як правило, вибирають більш достойних.

4. За результатами попереднiх iгор. Перевага – заохочення. Водячим на дану гру стає дитина, яка була більш активною, спритною у попередній грі.

5. За допомогою лiчилок. Перевага – великий інтерес [8].

Розподiл на команди проводиться рiзними способами: за розсудом керiвника, за зговором, подiлом лiчбою, за приначенням капiтанiв.

Керiвництво процесом гри. Керівник повинен зацікавити дiтей, навiть своєю участю. Треба привчати дiтей дотримуватись правил, добиватися дисциплiни, чесного виконання обов’язкiв, якi покладенi на граючих. У процесi гри необхiдно розвивати творчiсть. Кожна гра потребує об’єктивностi, правильного виконання прийомiв, що срияє покращенню технiки гри i в цiлому пiдвищує iнтерес до неї. За цим слiдкує суддя. У рухливих iграх важко врахувати можливостi кожного учасника, а також його фiзичний стан. Треба забезпечити оптимальне навантаження. Пiд час занять необхідно чергувати iгри iнтенсивнi з малорухливими. Не можна допускати перевтомлювання [8].

Тривалiсть залежить вiд характеру, умов занять i складу граючих. Дуже важливо закiнчити гру своєчасно – при перших ознаках втоми, але закiнчення не повинно бути несподiваним. По закiнченню гри вожатий повинен оприлюднити її результат, розiбрати гру, вказати недолiки, вiдмiтити дітей, що добре грали, дотримувалися правил гри та проявляли ініціативу. (Приклади різноманітних видів ігрової діяльності дивись у Додатку 14).