1. Поняття тимчасової непрацездатності, класифікація її видів

Згадаємо попередню лекцію і класифікацію видів непрацездатності. Вона поділяється, зокрема, по характеру на тимчасову і довготривалу. Предметом нашої теми є тимчасова непрацездатність, під якою слід розуміти таке порушення здоров'я і функціональне обмеження, яке носить відносно короткочасний характер, з чіткою тенденцією до їх відновлення.

Як відомо, по ступеню тимчасова непрацездатність може бути частковою і повною. Часткова непрацездатність пов'язана з тимчасовою втратою здатності до виконання людиною своєї професійної діяльності, але зі збереженням можливостей до виконання в цей період іншої доступної роботи. Повна тимчасова непрацездатність зумовлює взагалі неможливість певний термін часу виконувати будь-яку трудову діяльність та потребу спеціального режиму і лікування.

Щодо категорій тимчасової непрацездатності, то законодавством передбачені такі причини втрати здатності до праці:

• захворювання і травма;

• вагітність і пологи;

• догляд за хворим членом сім'ї;

• карантин, накладений санітарно-епідеміологічною службою;

• санаторно-курортне лікування;

• протезування з поміщенням в стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;

• тимчасове переведення на іншу роботу при туберкульозові, професійному захворюванні.

Аналіз цих категорій показує, що тимчасова втрата здатності до праці може бути як істинною, так і умовною. Істинною її слід вважати у тих випадках, коли людина дійсно втрачає працездатність, не може працювати за станом здоров’я. Такий стан виникає внаслідок гострого захворювання, тяжкої травми тощо. Разом з тим, існують випадки коли людина фактично зберігає здатність до праці, але звільнюється від професійної діяльності через необхідність проведення певних профілактичних та соціальних заходів. Прикладом цього може бути встановлення тимчасової непрацездатності при вагітності (декретна відпустка), догляді за хворим членом сім’ї.

В цілому встановлення тимчасової непрацездатності має велике соціально-правове значення. Це пов'язано з наданням короткочасних звільнень від роботи, здійсненням певних лікувально-профілактичних та соціальних заходів, призначенням і виплатою допомоги за рахунок коштів фондів соціального страхування тощо.

2. Правові та організаційні питання експертизи тимчасової непрацездатності (етн)

Основними нормативними актами, що регламентують організацію експертизи тимчасової непрацездатності є:

• Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності...” від 18.01.2001.

• “Положение об експертизе временной нетрудоспособности в лечебно-профилактических учреждениях”, що затверджене Міністерством охорони здоров'я СРСР 14.07.1975.

Саме другий з названих документів є таким, що визначає головні положення ЕТН і покладений в основу лекції.

Згідно Положення, експертизу тимчасової непрацездатності здійснюють лікувально-профілактичні заклади (поліклініки, лікарні тощо), що належать Міністерству охорони здоров'я України. Також певні права в цьому плані мають і деякі відомчі ЛПЗ, наприклад, міністерств транспорту, внутрішніх справ тощо.

Організація ЕТН включає в себе два пов'язаних між собою етапи, а саме: етап управління та етап виконання.

Управлінські функції виконують:

• в областях, містах і райцентрах – керівники відповідних органів охорони здоров'я (управлінь, відділів), також головні спеціалісти цих органів за різними медичними фахами;

• в лікувально-профілактичних закладах – заступники головних лікарів по експертизі працездатності, а також безпосередньо головні лікарі цих установ.

Основними виконавцями щодо здійснення експертизи тимчасової непрацездатності є лікуючі лікарі ЛПЗ відповідних спеціальностей, завідуючі відділеннями лікарень, поліклінік тощо, а також спеціальні лікарські комісії.

Основними завданнями експертизи тимчасової непрацездатності в лікувально-профілактичних закладах є:

1) своєчасне і обґрунтоване встановлення у громадян стану тимчасової непрацездатності та видача їм відповідних підтверджуючих документів;

2. сприяння оптимальній організації лікувально-діагностичного процесу, відновленню у громадян нормального здоров'я та працездатності;

3. сприяння збереженню здоров’я населення, раціональному використанню трудових ресурсів;

Далі детальніше розглянемо завдання і роль у здійсненні експертизи окремих посадових осіб та спеціалістів лікувальних закладів.