4. Загальне уявлення про класичну медико-соціальну експертизу.

В основі організації експертної роботи МСЕК лежить класична методика медико-соціальної експертизи. Для її правильного розуміння слід згадати про основну мету і наукові принципи МСЕ. Метою експертизи, перш за все, є прийняття обґрунтованого з правової і клінічної точки зору рішення про стан життєдіяльності та працездатності хворого. Як уже згадувалося при вивченні попередніх тем, життєдіяльність і працездатність людини є складними поняттями. Вони залежать від низки пов'язаних між собою факторів. Перш за все, це фактори медико-біологічні та соціальні. Звідси, класична методика експертизи має бути комплексною і включати в себе такі послідовні етапи:

І. Вивчення медико-біологічних факторів життєдіяльності та працездатності(клінічна експертиза).

ІІ. Вивчення соціальних факторів(соціальна, трудова експертиза).

ІІІ. Синтез результатів огляду і прийняття експертного рішення.

Зараз ми розглянемо сутність тільки першого етапу експертизи. Особливості інших етапів будуть вивчатися на семінарському занятті.

5. Методика вивчення медико-біологічних факторів життєдіяльності людини.

Сутність першого етапу експертизи полягає у проведенні комплексного медичного огляду хворого з метою оцінки стану його здоров'я, виявлення наявних патологічних процесів і вад у організмі, нарешті, встановлення діагнозу – з врахуванням усіх вимог, які пред'являються до його формулювання. При цьому лікарі експерти використовують традиційну, хоча і з деякими особливостями, методику медичного огляду, яка включає в себе низку послідовних ланок.

Робота починається з попереднього ознайомлення з документами на хворого. Це дозволяє членам комісії одержувати необхідну ввідну інформацію про хворого, стан його здоров'я, мету направлення на МСЕК тощо. Завдяки цьому лікарі можуть зорієнтуватися і побудувати план наступних дій.

Суб'єктивне обстеження полягає у вивченні ознак захворювання на основі інформації, одержаної від самого хворого. Проводиться воно методом бесіди або опитування. Таке обстеження включає в себе два моменти:

а) вивчення скарг хворого на стан здоров'я;

б) вивчення історії розвитку хвороби(збір анамнезу).

Інформація, одержана при суб'єктивному обстеженні, має велике діагностичне значення, а також важлива в плані вивчення психічних особливостей, установок хворого. Разом з тим, вона є відносною і не завжди відповідає істині. Не виключені випадки свідомого посилення, прикрашання ознак захворювання з боку хворого(агравація) і навіть імітація хвороби за її відсутності(стимуляція). Тому ці дані мають бути перевіреними в процесі подальшого обстеження.

Центральною ланкою медичного огляду хворого є об'єктивне обстеження. При цьому кожний спеціалістМСЕК, використовуючи певний арсенал прийомів та методів, сам обстежує організм хворого. Так, до основних прийомів, які використовуються, наприклад, терапевтом, належать такі:

- візуальна інспекція або зовнішній огляд тіла хворого;

- пальпація або обмацування певних частин тіла(живота тощо);

- перкусія або вистукування, наприклад, органів грудної порожнини;

- аускультація або вислуховування за допомогою медичної трубки(фонендоскопа) роботи певних органів.

Результати об'єктивного обстеження є досить важливими для оцінки стану здоров'я людини. Разом з тим, вони не завжди є досконалими і достатніми. Тому не менш важливою ланкою медичного обстеження хворого є поглиблене вивчення медичної документації, яка представлена на хворого. При цьому лікарі-експерти одержують два потоки інформації, а саме вивчають:

- заключення лікуючих лікарів;

- результати лабораторно-діагностичних, функціональних методів обстеження(аналізи крові та сечі, рентген, електрокардіограма тощо).

Така інформація дозволяє спеціалістам МСЕК одержувати більш точні детальні дані про стан здоров'я хворого, наявні патологічні процеси, ступінь їх тяжкості і перспективи розвитку.

Завершується медичний огляд хворого синтезом усіх даних обстеження і формулюванням висновків про стан здоров'я у вигляді розгорнутого діагнозу.

Формулювання діагнозу захворювань, який встановлює МСЕК, має бути детальним і точним. Зокрема, відображати не тільки назви захворювань, але й ряд інших принципово важливих даних. Перш за все, формулювання має включати в себе інформацію про етіологічну природу захворювання, тобто його причини; згодом на основі цього формулюється категорія інвалідності. Також відображаються дані про форму і стадію захворювання, що має значення у визначенні клінічного прогнозу.

Нарешті, формулювання діагнозу має включати в себе інформацію про характер і ступінь порушень у функціонуванні уражених органів. Саме ці дані на завершальному етапі експертизи лягають в основу висновку про характер і ступінь порушення працездатності і обмеження життєдіяльності хворого.

Медичне обстеження хворого важлива, але не єдина складова експертного огляду. Як уже вказувалося вище, не менш важливим етапом медико-соціальної експертизи є аналіз соціальних факторів життєдіяльності і працездатності і, передусім, особливостей професійної діяльності хворого, про що мова піде на наступному семінарі.

Лекція №9

Тема: Підстави встановлення груп інвалідності

План

1. Вступні положення, нормативна основа.

2. Підстави встановлення І-ІІ-ІІІ груп інвалідності.

3. Визначення ступеня стійкої непрацездатності у відсотках.

Література

1. Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене Кабінетом Міністрів України 22.02.92р.

2. Інструкція про встановлення груп інвалідності, затверджена МОЗ України 07.04.04р. №183.

3. Правові основи медико-соціальної експертизи. Укладач Рузанов А.Д. – Чернігів, ЧЮТ, 1994. – С. 25-37.

1. Вступні положення, нормативна основа

Як відомо, поняття „інвалідність” є головним для нашого предмета, а обґрунтоване встановлення групи інвалідності – провідним завданням медико-соціальної експертизи.

Сутність цього поняття вже відома з попередніх лекцій. Разом з тим, основні положення доцільно буде нагадати.

Згідно сучасним науковим уявленням, інвалідність є мірою стійкого порушення здоров’я людини та суттєвого обмеження її життєдіяльності.

Чинні нормативні акти дають схожі, але дещо відмінні визначення поняття „інвалідність”. Так, стаття друга Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (від 21.03.91) проголошує:

„Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, ... що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.”

Інструкція про встановлення груп інвалідності пропонує таке визначення:

„Інвалідність – соціальна недостатність (дезадаптація) внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров’я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги”.

Інвалідність – це інтегральне поняття, вона зумовлена низкою пов’язаних між собою факторів. Але головними серед цих факторів є два: медико-біологічний, що пов’язаний зі станом здоров’я людини, та соціальний, що стосується здатності пристосовуватися до умов життя, вимог професійної діяльності.

Право встановлення інвалідності чинним законодавством надано органам медико-соціальної експертизи, зокрема МСЕК.

Відповідно до п. 22 Положення про МСЕ, експертиза повинна здійснюватися після повного і всебічного медичного обстеження хворого, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-професійного прогнозу та встановлення інших даних, що підтверджують стійкий та незворотній характер захворювання, іншого патологічного процесу.

Основними загальними критеріями встановлення інвалідності є такі:

1. наявність значного стійкого порушення здоров’я;

2. недостатність ураження функцій органів ІІ-ІІІ ступеня;

3. суттєве обмеження життєдіяльності;

4. виникнення соціальної дезадаптації;

5. стійке, довготривале порушення працездатності;

6. потреба у соціальній допомозі та захисті.

Залежно від тяжкості порушення здоров’я та функціональної недостатності, також від ступеня обмеження життєдіяльності і порушення працездатності встановлюється інвалідність І, ІІ, ІІІ групи.

Визнання людини інвалідом – важливий юридичний акт, який визначає її особливий соціальний статус, виникнення прав на різні види допомоги та обслуговування.

Основними нормативними актами, що регламентують порядок та підстави визнання людини інвалідом, є такі:

• Положення про медико-соціальну експертизу, що затверджено Кабінетом Міністрів України 22.02.92.

• Інструкція про встановлення груп інвалідності, яка затверджена МОЗ України 07.04.04.