4. Психологічна саморегуляція та самовдосконалення

Психологічна реабілітація не повинна обмежуватися курсами оздоровчих сеансів. Важливим завданням психолога, психотерапевта є навчання інвалідів методикам психічної саморегуляції та самовдосконалення. В них необхідно виробити прагнення до подальшої самостійної і напруженої роботи над собою з метою оволодіння і впровадження у практику ефективних методів організації здорового способу життя, управління своєю психікою і діяльністю організма в цілому.

Надіючись на лікарів, хвора людина повинна розуміти, що вони здатні тільки дати кваліфіковані рекомендації і допомогти в організації процесу оздоровлення. Але головною діючою особою в боротьбі з недугою є сам хворий, інвалід, з його бажанням, волею, вірою. Необхідно усвідомити просту істину: ні медики, ні їх пігулки не повернуть здоров’я, якщо сам хворий дуже не захоче цього і не буде цілеспрямовано працювати над собою.

Починаючи роботу над собою, окрім використання порад лікарів, слід з вивчення доступних наукових джерел, літератури з питань валеології, психології, медицини. Це дозволяє глибше розібратися у своїх проблемах, знайти виверений шлях їх подолання, розробити грамотну програму оздоровлення і самовдосконалення.

Базовим рівнем роботи над собоює самопізнання. Про його сенс і значення у свій час яскраво висловився давньогрецький мислитель Сократ, який стверджував: „Пізнавай себе і ти пізнаєш Всесвіт”. Самопізнання – це складний процес пізнання своєї сутності, своїх властивостей і можливостей. Критичний самоаналіз допомагає добитися більш-менш об’єктивної самооцінки, з виявленням своїх слабких сторін і дозволяє організувати цілеспрямовану роботу по самокорекції та вдосконаленню.

Індивідуальна програма оздоровлення і розвитку повинна бути реальною, насиченою і передбачати два основних напрямки роботи: фізичне та духовне самовдосконалення. Разом з тим, провідним слід вважати духовний розвиток, тому що саме він значною мірою визначає стан психічного і фізичного здоров’я людини.

Духовно розвинена людина має широкий світогляд, благородні провідні ідеї, міцні моральні устої, вона знає справжні цінності життя, його проміжні і кінцеві цілі, шляхи їх досягнення. У такої людини, звичайно, розвинуті здібності любити, сподіватися і вірити. Живе вона за принципами істинності і краси, прагнучи до щоденної добротворчості.

Робота над собою – це складний динамічний процес, що не позбавлений помилок і розачарувань. Але сильну, цілеспрямовану натуру вони не здатні зупинити. Вона здатна долати усі труднощі на своєму шляху до благородних цілей, добиваючись щоденно хоча б невеликих успіхів. Адже жодна велика перемога неможлива, якщо їй не передують маленькі досягнення. Як кажуть, дорогу може осилити тільки той, хто йде вперед, не зважаючи ні на що. Хоч тяжко буває хворій людині, але вона не повинна здаватися. Той, хто бореться – обов’язково переможе.

Таким чином, психологічна реабілітація є передуючим, провідним напрямком оздоровчої роботи, що визначає успішність, ефективність усіх інших її напрямків.

ЛЕКЦІЯ №15

Тема: Основи медичної реабілітації інвалідів

План

1. Поняття медичної реабілітації, її завдання і методи.

2. Основні напрямки медичної реабілітації.

3. Допоміжні методи оздоровлення, їх характеристика:

а) фізіотерапія;

б) лікувальна фізкультура(ЛФК);

в) санаторно-курортне лікування;

г) трудова терапія.

Література

1. Кукушкина Т.Н. и др. Руководство по реабилитации больных, частично утративших трудоспособность. – Л.: Медицина, 1989.

2. Рузанов А.Д. Проблеми реабілітації інвалідів. – Чернігів: ЧЮК, 2001.

1. Поняття медичної реабілітації, її завдання і методи

Одним з основних видів, напрямків реабілітаційної справи, особливо на початкових етапах, є медична реабілітація інвалідів. Інколи виникає непорозуміння, коли плутають це поняття з такими до нього близькими, як лікування та оздоровлення. Відмінність між ними пов’язана з їх головною метою: якщо лікування може бути підтримуючим, симптоматичним, полегшуючим страждання, то ціль реабілітації – відновлення порушених функцій організма, нормалізація стану здоров’я людини.

Медична реабілітація – це система лікувально-оздоровчих заходів, які спрямовані на відновлення у хворого порушених чи втрачених функцій організму, на активізацію його адаптаційно-компенсаторних можливостей з метою забезпечення умов для повернення особи до нормальної життєдіяльності.

Медична реабілітація може бути ранньою, коли її заходи включаються у процес активної медичної допомоги, спрямованої на ліквідацію небезпечних для життя гострих ознак хвороби, стабілізацію стану, недопущення тяжких ускладнень, пов’язаних зі стійкими порушеннями функцій організму та інвалідністю.

Поздньою реабілітацією називають „лікування інвалідності”, коли медичні заходи спрямовані на відновлення значних порушень функцій організму та втрати здатностей до нормальної життєдіяльності.

Роботу по медичній реабілітації хворих та інвалідів здійснюють, перш за все, лікувально-профілактичні установи системи охорони здоров’я, а також деякі заклади системи соціального захисту населення. До таких стаціонарних установ, зокрема, належать:

- багатопрофільні лікарні загального призначення;

- однопрофільні клініки, диспансери;

- стаціонарні центри реабілітації;

- санаторії, санаторії-профілакторії;

- центри, клініки медичної реабілітації;

- будинки-інтернати для інвалідів.

Амбулаторно-поліклінічну реабілітаційну допомогу надають:

- медико-соціальні експертні комісії (МСЕК);

- відділення реабілітації поліклінік;

- амбулаторні відділення спец. лікарень та диспансерів;

- відділення реабілітації територіальних центрів по обслуговуванню одиноких інвалідів.

Інваліди з важкими хронічними розладами здоров’я, які згідно медичного висновку не здатні до самостійного пересування і потребують постійного стороннього догляду, забезпечуються медичним патронажем за місцем проживання (вдома), із залученням до виконання показаних заходів виїздних реабілітаційних бригад.

Враховуючи послідовність перебування інвалідів в таких закладах, розрізняють такі етапи процесу медичної реабілітації: стаціонарний, амбулаторний, санаторний, диспансерний. Для кожного з цих етапів характерне призначення певного режиму медичної реабілітації, а саме:

1) лікувально-охоронний режим - призначається хворим переважно з гострими формами захворювань на першому етапі реабілітаційного процесу і передбачає цілеспрямований комплекс лікувально-психологічних заходів. Зокрема, це інтенсивна медикаментозна терапія, ретельний догляд, оберігання психоемоційної сфери хворих. Добре лікування, психологічний комфорт - запорука успішної стабілізації хворобливого процесу та поступового одужання хворого;

2) лікувально-активізуючий режим - призначається тоді, коли гострі прояви хвороби і небезпека життю хворого вже минули, він починає вставати з ліжка, більше рухатися, відновлює здатність до самообслуговування. Окрім медикаментозного лікування, хворому призначають заходи, що стимулюють процес одужання і відновлення нормальної життєдіяльності. Це зокрема, фізіотерапія, лікувальна фізкультура, прогулянки тощо;

3) лікувально-відновлювальний режим - пов’язаний з поступовим відновленням у хворого нормального функціонування організму, а також працездатності та життєдіяльності. На перший план виступають заходи відновлювальної терапії: активний режим дня, фізкультура, заняття по інтересам, трудотерапія тощо. Здійснюються заходи, що мають сприяти адаптації хворого щодо переходу до звичайних умов життя, трудової діяльності, відновлення попереднього життєвого статусу.

Арсенал напрямків, методів медичної реабілітації досить широкий. Всі їх дещо умовно розділяють на основні та допоміжні. Основними напрямками є реконструктивна хірургія та відновна терапія. До допоміжних методів відносять фізіотерапію, лікувальну фізкультуру, санаторно-курортне лікування, трудову терапію тощо. Детальніше розглянемо кожний з цих напрямків і методів.