3. Особливості порядку встановлення категорії інвалідності залежно від причин звільнення зі Збройних Сил

Методика експертизи з метою встановлення категорії інвалідності значною мірою залежить від відповіді на запитання: з яких причин і обставин військовослужбовець був звільнений з лав Збройних Сил України, а саме, чи за станом здоров’я, чи за інших причин, з ним не пов’язаних. Детальніше розглянемо особливості такої методики.

1. Визначення категорії інвалідності у звільнених з армії за станом здоров’я. У цьому випадку роль спеціалістів МСЕК відносно проста. Коли у військовослужбовця виникають такі порушення здоров’я, які унеможливлюють подальшу службу, то його, як кажуть, „комісують”, тобто по місцю проходження військової служби оглядають у військово-лікарській комісії (ВЛК), яка і встановлює причину захворювання (травми) по одному із вказаних вище формулювань. Якщо саме ця патологія зумовлює встановлення інвалідності, то спеціалісти МСЕК при формулюванні її категорії керуються висновками військових лікарів, які вказані у „Постанові ВЛК”. Коли ж цей документ викликає в експертів сумніви, або ж не відповідає встановленим вимогам чи відсутні й взагалі, МСЕК направляє такого колишнього військовослужбовця на повторний огляд у ВЛК, але вже за місцем проживання. Заручившись результатами такого огляду, МСЕК остаточно вирішує питання про категорію інвалідності. Таким чином, у звільнених з лав Збройних Сил за станом здоров’я основою рішенням МСЕК є заключення військових лікарів ВЛК.

2) Встановлення категорії інвалідності у звільнених з армії за іншими причинами, не пов’язаними зі здоров’ям. В таких випадках вивчення етіології захворювання (травми), що призвело до інвалідності ,повністю покладається на спеціалістів МСЕК. В основу рішення, окрім вивчення клінічних проявів, кладуть дані наявних військових облікових та медичних документів колишнього військовослужбовців,

До військово-облікових документів належать такі, що видані органами Міністерства оборони і підтверджують факт військової служби та її терміни. Це, зокрема: військовий білет, посвідчення учасника війни, бойова характеристика, послужний список тощо. Військово-медичними є такі документи, що за фактом захворювання чи поранення були видані військовослужбовцю такими військово-лікувальними закладами Міністерства оборони як госпіталі, медчастини, лазарети тощо. Прикладами таких документів можуть бути:

• постанова ВЛК;

• свідоцтво про хворобу;

• медична картка;

• виписка з історії хвороби тощо.

До документів ,що видані безпосередньо військово-лікувальними закладами прирівняні такі ,що про діяльність цих закладів видані відповідними архівними установами.

При наявності у вказаних вище достатніх відомостей про факт і обставини одержання інвалідизуючого поранення чи захворювання ,МСЕК має повне юридичне право самостійно встановлювати причинний зв’язок інвалідності з військовою службою у складі Збройних Сил України (СРСР).

4. Можливості встановлення причинного зв’язку при відсутності основних підтверджуючих документів

На жаль, далеко не завжди документи, що представляються на МСЕК, є достатніми і відповідаючими встановленим вимогам. Спеціалісти комісії повинні допомагати громадянам у пошуку необхідних їм даних ,а при безуспішності таких заходів для позичевного вирішення питання використовувати усі наявні допоміжні і другорядні відомості ,що передбачає чинне законодавство. Розглянемо деякі приклади таких варіантів позитивного вирішення питання про причину інвалідності внаслідок бойового поранення, каліцтва:

а) якщо про факт інвалідизуючого поранення військово-медичного документа немає, але у заключенні про інші захворювання (поранення) у графі „анамнез” чи „діагноз” знайдені другорядні записи про ознаки саме того поранення, яке обумовило встановлення інвалідності;

б) якщо про факт інвалідизуючого поранення військово-медичного документа немає, але така інформація знайдена у військово-обліковому документів (бойовій характеристиці, поданні до нагороди тощо);

в) при явних наслідках тілесного пошкодження (рубці, деформації, чужорідні тіла, тощо) і відсутності будь-яких підтверджуючих обставини їх одержання документів, питання про встановлення причинного зв’язку з перебуванням на фронті може вирішуватися МСЕК після огляду такого ветерана на медичній комісії при військовому комісаріаті, куди для вивчення природи і часу порання запрошують судово-медичного експерта;

г) також при явних наслідках тілесного пошкодження і відсутності підтверджуючих документів у колишніх партизан Великої Вітчизняної війни, факт поранення при бойових діях може бути нотаріально підтверджений показаннями 2-х побратимів по партизанському загону і ці данні кладуться в основу експертного рішення МСЕК.

Оскільки процес встановлення причинного зв’язку інвалідності з перебуванням на фронті, з виконанням інших обов’язків військової служби у ветеранів буває дуже складним, тим більше по пізнім ускладненням поранень або захворювань та їх віддаленим наслідкам, при недостатності необхідних підтверджуючих документів, такі питання звичайно вирішуються тільки на рівні вищої МСЕК, за участю представника військового

ЛЕКЦІЯ №12

Тема: Профілактична робота по запобіганню інвалідності серед населення

План

1. Інвалідність як негативне соціальне явище, державна політика щодо її запобігання.

2. Роль і основні форми профілактичної роботи спеціалістів органів МСЕ.

3. Спільні форми роботи разом з іншими відомствами.

Література

1. Про затвердження Комплексної програми розв’язання проблем інвалідності. Постанова Кабінету Міністрів України від 27.01.1992.

2. Про затвердження Комплексної програми профілактики інвалідності ... на період 2000-2005 роки. Наказ МОЗ України від 23.05.2000.

3. Профилактика инвалидности и реабилитация инвалидов. Под ред. Е.А. Гурович. - Минск, 1982.

1. Інвалідність як негативне соціальне явище, державна політика щодо її запобігання

Як відомо, інвалідність є доволі розповсюдженим соціальним явищем. Інвалідами є більш ніж 5% населення України. До того є помічена негативна тенденція до збільшення їх чисельності. Причини цього явища вивчалися у попередніх темах. У порядку повторення і доповнення згадаємо основні з них. Це, зокрема:

• недоліки соціальної політики держави;

• низький рівень життя населення;

• незадовільна організація охорони здоров’я та медичного обслуговування населення;

• недостатній рівень освіченості, культури певної частини населення, нездоровий спосіб життя, відсутність необхідної турботи про своє здоров’я;

• забрудненість оточуючого середовища, екологічні проблеми.

Наслідки розповсюдженості інвалідності негативні, як особистісні, так і соціально-економічні. Для кожної окремої людини, яка стала інвалідом, це страждання, обмеження, не рідко крах життєвих планів, різноманітні складні проблеми. В узагальненому вигляді – це також низка проблем для суспільства, держави. Адже внаслідок інвалідності зі сфери виробничої та громадської діяльності виключаються мільйони людей, які часто-густо з активних діячів перетворюються в немічних утриманців. На матеріальне забезпечення інвалідів, їх соціальне обслуговування витрачаються величезні фінансові, кадрові та інші ресурси. Тільки з державного бюджета України на розв’язання проблем інвалідів, реалізацію програм соціального захисту інвалідів щорічно витрачається більше ніж 250 мільйонів гривень. І це у той час, коли у державі існує гострий дефіцит коштів.

Зрозуміло, що це змушує уряд предметно займатися проблемою запобігання інвалідності, викорінення її причин. Про увагу держави до цих питань свідчить низка нормативних актів. Зокрема, це такі:

• Комплексна програма розв’язання проблем інвалідності, затверджена постанова Кабінету Міністрів України від 27.01.1992 року.

• Міжвідомча комплексна програма „Здоров’я нації” на 2002-2011 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2001 року.

• Комплексна програма профілактики інвалідності ... на період 2000-2005 роки, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23.05.2000 року.

• Про заходи щодо попередження смертності та інвалідності серед населення внаслідок серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань. Постанова Верховної Ради України від 27.11.2003 року.

Також урядом України затверджена низка цільових програм боротьби з туберкульозом, онкологічними захворюваннями, дорожним та виробничим травматизмом, іншими небезпечними видами патології, які не рідко зумовлюють встановлення інвалідності.

Акцентуючись на головних напрямках організації профілактичної роботи, слід звернути увагу на два основні стратегічні напрямки:

1. удосконалення соціальної політики держави, забезпечення корінного підвищення рівня життя народу, його благополуччя. Зрозуміло, якщо люди будуть жити в нашій країні заможно, мати достатні кошти на добре житло, харчування, оздоровлення – це буде певною запорукою їх кріпкого здоров’я;

2. реформування системи охорони здоров’я населення, забезпечення якісної, ефективної медичної допомоги. Якщо тяжкі хвороби і каліцтва будуть зведені до мінімуму, це зумовить різке зниження розповсюдженості серед населення інвалідності.

Разом з тим, не слід принижувати значення низки інших важливих напрямків роботи, що передбачені названими вище комплексними і цільовими програмами уряду. Саме ці документи стали базою для розробки і реалізації більш детальних і конкретних програм діяльності в окремих відомствах і регіонах країни.

До розв’язання цих проблем залучені різні міністерства і відомства. Одну з провідних ролей в організації роботи виконують органи медико-соціальної експертизи. Адже ніхто інший краще спеціалістів цих органів так глибоко не знає проблеми інвалідності, шляхи і методи роботи по її попередженню і зниженню.

Отже, перш за усе, розглянемо основні форми профілактичної роботи спеціалістів органів МСЕ.