2. Інвалідність від загального захворювання

Така категорія встановлюється у тих випадках, коли медичною причиною інвалідності стали різноманітні за своєю етіологією патологічні стани, перш за все, захворювання. Перелік таких тяжких хронічних хвороб практично необмежений. Також таке формулювання встановлюється і в тих випадках, коли інвалідність є наслідком тяжкої побутової травми.

Головна умова віднесення до такої категорії полягає у тому, що етіологічно причина інвалідності прямо не пов’язана з трудовою діяльністю громадянина або його службою у Збройних Силах України (СРСР). Щодо часу настання інвалідизуючого захворювання, то воно може статися у вже дорослої людини в будь-який період відносно трудової або навчальної діяльності, тобто до їх початку, безпосередньо в період або після завершення.

Таким чином, інвалідність вважається наслідком такого захворювання, яке не пов’язане з суспільно-корисною діяльністю людини і певною мірою є наслідком нездорового способу життя та несвідомого відношення до свого здоров’я.

3. Дитяча інвалідність

Така категорія у певному розумінні є різновидом інвалідності від загального захворювання. Її сутність полягає у тому, що інвалідизуюча патологія виникла і розвилась у дитячому віці – тобто у період від народження і до виповнення 16 років.

Структура патології, що зумовлює встановлення дитячої інвалідності дещо відмінна від такої у дорослих і має суттєву специфіку. Це можуть бути різноманітні хвороби і каліцтва, що є вродженими, спадковими чи характерними для дитячого віку.

Необхідно звернути увагу на існування двох схожих, але дещо різних формулювань, а саме: „дитина-інвалід” та „інвалід з дитинства”. Основні критерії відмінності цих формулювань можна подати такою таблицею:

№ п/п	Критерій	Дитина-інвалід	Інвалід з дитинства
	Вік, в якому особа визначається інвалідом	До 16 років	після 16 років
	Заявник	один з батьків або опікун	сама особа з інвалідністю
	Орган, що встановлює інвалідність	ЛКК дитячого ЛПЗ	МСЕК
	Встановлення групи інвалідності	не встановлюється	встановлюється (І-ІІ-ІІІ)

Таким чином, формулювання „дитина-інвалід” встановлюється лікарсько-контрольною комісією дитячої лікарні (поліклініки), у відповідності з наказом МОЗ України від 14.12.2001р., його назва „Порядок видачі медичного висновку на дитину-інваліда віком до 16 років”. При вирішенні цих питань лікарі-педіатри керуються „Переліком медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років” (затверджений МОЗ, Мінпраці та Мінфіном України 8 листопада 2001 року).

У цьому Переліку наводиться XXI розділ видів патології різних органів і систем організму. Кожний з розділів, як правило, має три частини з назвами хвороб та вад, що дають право на одержання допомоги на різні терміни часу, а саме, на 2, на 5 років та до 16 років.

На 2, на 5 років інвалідність встановлюється при таких станах:

• середньої тяжкості захворювання;

• помірне порушення функцій організму;

• обмеження здатностей до соціальної адаптації, з утрудненням навчання, пересування, самоконтролю;

• позитивний прогноз щодо можливостей відновлення здоров’я.

На увесь дитячий вік, до виповнення 16 років інвалідність встановлюється при:

• важких захворюваннях і вадах;

• тяжких порушеннях функцій організму;

• соціальній дезадаптації і, як правило, неможливості навчання, пересування, самообслуговування;

• незворотних, нерідко прогресуючих порушеннях здоров’я.

Не пізніше одного місяця до виповнення 16 років діти-інваліди направляються на експертизу у МСЕК. При виявленні відповідних підстав, комісія встановлює громадянину певну групу інвалідності і категорію „інвалід з дитинства”.

Таким чином, вказане вище формулювання встановлюється особам, що мають вік старше 16 років. Слід розуміти, що це може бути будь-який вік (навіть 80 років), якщо причиною інвалідності є загальне захворювання, яке зумовило виникнення ознак інвалідності ще у дитячому віці, тобто до 16 років.

Звичайно, дитяча інвалідність буває зумовлена такими факторами, які дитина не спроможна запобігати, тобто у виникненні такого стану вона не є винною. Тож відповідальність за це несуть батьки та держава. Інваліди з дитинства – це найбільш незахищена і ображена категорія громадян, тому оточуючі мають проявляти до них максимальну турботу. Таких осіб в Україні немало; тільки дітей-інвалідів більше ніж 153 тисячі, з тенденцією зростання їх чисельності.