2. Період розвитку природничого районування (20—50-ті роки XX ст.)

Незважаючи на значні доробки в XIX — на початку XX ст.ст., комплексні природничі дослідження, особливо ландшафтознавчі, не отримали належного розвитку в 20-40-х роках і були “типовими для радянської фізичної географії передландшафтознавчого періоду” [22]. Причина не тільки в подальшій диференціації географії. Зазнавши справжнього ренесансу в 20-30-х роках, галузеві географічні науки мали значний вплив на природничу географію у зв'язку з недостатнім розвитком її власної теорії. Особливо помітним був вплив геології і а геоморфології, трохи менший — біогеографії. Традиційно ближче по географії завжди стояла геоморфологія, і протягом цього періоду різкої межі між природничою географією та геоморфологією не існу- пало. Не випадково на початку періоду, особливо в 20-х роках, гео- лого-геоморфологічний чинник переважав у комплексних природни­чих дослідженнях, особливо фізико-географічному районуванні. По­значилась, мабуть, і вузька, здебільшого геолого-геоморфологічна спеціалізація українських географів. Так, згідно зі схемою природ­но-географічного районування України, складеною П. Тутковським із врахуванням четвертинної історії її розвитку, Поділля частково або повністю лежить в межах чотирьох (з семи) районів: лесовому, гранітному, товтр та острівних гір [34]. Геолого-геоморфологічна історія розвитку і частково тектоніка покладені в основу виділення природних районів України Б. Личковим [16]. Геолого-геоморфоло- гічний ухил у фізико-географічних дослідженнях переважав аж до 60-х років. Досить відмітити, що такі відомі в подальшому фізико- географи, як К. Геренчук і О. Маринич кандидатські і докторські дисертації захищали з геоморфологічної тематики.

Поряд із геолого-геоморфологічним, успішно використовува­лись інші підходи у фізико-географічному районуванні. В. Попов і

2. Симиренко за основу виділення 14 природно-історичних районів України взяли особливості теплового і водного режимів із врахуван­ням ґрунтового покриву [24]. Вони вперше дали обґрунтування опти­мальних можливостей розвитку промислового садівництва на Поділлі. На основі кліматичних показників, сприятливих для розвитку сільсько­го господарства, С. Городецький розділив Поділля на два райони: хо­лодний — північний і теплий — південний [7]. Фрагменти комплек­сних характеристик природи Поділля та його районування подані та­кож в узагальнюючих роботах стосовно України.

Територія західних регіонів Поділля у цей період (до 1939 р.) входила до складу Польщі. Спеціальні ландшафтні дослідження тут не проводились. Але чимало праиь, зокрема Ю. Полянського,

2. Ленцевича, Е. Рюлле та інших дослідників мали, по суті, глибо­кий комплексний зміст.

3. Ландшафтознавчий період (середина 50-х років — кінець XX ст.).

Становленню природничої географії як самостійної науки спри­яли польові ландшафтні дослідження. На початку 50-х років вони майже одночасно розпочалися в університетах Росії (Московсько­му, С.-Петербурзькому, Воронізькому) та України (Львівському і Київському). Позитивний вплив на розвиток ландшафтознавчих досліджень мали публікації С. Калесника, М. Солнцева, Ф. Мілько- ва, А. Ісаченка, К, Геренчука та регулярне проведення у 50-60- х роках Всесоюзних нарад з питань ландшафтознавства. Поступо­во природнича географія виходить з “тіні” галузевих наук. Проте ландшафтні дослідження в 50-х роках були ще пошуковими і вико­нували допоміжні функції в ході проведення робіт із фізико-геогра­фічного районування. Стосовно Поділля це підтверждують роботи М. Чижова, присвячені природі Тернопільської області [37].

В 60-х роках завдяки зусиллям К. Геренчука, О. Маринича, П. Шищенка, Г. Міллера обґрунтовуються основні теоретичні по­ложення розвитку природничої географії, розроблено методику, здійснено ландшафтні дослідження та проведено фізико-географі­чне районування багатьох регіонів України. Поділлю присвячені оригінальні роботи К. Геренчука, М. Койнова, П. Цися [4], Л. Воропай, М. Кожуріної, М. Рибіна [36], М. Чижова [37]. У них вперше зроблена спроба виділити в межах Поділля фізико-гео­графічні (природні) провінції, області, райони, дати їх обгрунтуван­ня — частково з ландшафтознавчих позицій.

І Іоступове злиття ландшафтних досліджень з роботами по фізико- ігіп рафічному районуванню — якісно нова особливість у розвитку природничої географії даного періоду. Найбільш повне відображення мі 111 о знайшло у фундаментальній праці “Фізико-географічне району- мііннн Української PCP” [36]. У ній підсумовані всі набуті знання про иніоіюмірності та особливості природи України, її окремих регіонів. ІVI уперше зроблений аналіз ландшафтно-типологічної структури мс їх фізико-географічних районів і областей Поділля.

Розвиток та досягнення природничої географії, особливо ланд- ш,фітознавства в Україні, в т.ч. на Поділлі в 60-80-х роках відоб­ражені в публікаціях К. Геренчука [6], О. Маринича, JI. Шевчен­ка, II. Шищенка [18], В. Паїценка [22], С. Кукурудзи [14], а також m тазані в подальших розділах даної роботи. Сьогодні історію розвит­ку природничих досліджень Поділля вивчають географи Львівсько- іп гл Чернівецького університетів [29], Тернопільського педінститу- iv 112], краєзнавці Кам'янця-Подільського [2].

Результати комплексних природничих досліджень лише за ос- і .tuні 20 років дали можливість видати серію оригінальних моно- і рафій стосовно природи окремих областей Поділля [25,26], ат- ііаеїв природи, провести наукові конференції та опублікувати їх

іпи [12,28].